КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Вакцини в дефіциті

Вакцини в дефіциті

09:16:26, 11 Листопад 2018

В Івано-Франківську закінчуються вакцини проти кору для дітей. Про це повідомила начальник міського [...]

Студентки ПНУ змагатимуться у Китаї

Студентки ПНУ змагатимуться у Китаї

08:28:42, 11 Листопад 2018

Жіноча збірна України серед студентів вирушила на етап Всесвітньої університетської ліги з баскетбол[...]

Парк для індустрії

Парк для індустрії

08:58:58, 11 Листопад 2018

Івано-Франківськ планує викупити 14 га землі для створення у Хриплинській промисловій зоні індустріа[...]

Очікували більшого

Очікували більшого

08:04:56, 10 Жовтень 2018

З червня на сортувальній лінії міського сміттєзвалища відсортували дві тисячі тонн вторсировини. [...]

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

Андрій КУРКОВ: «У кожній європейській країні є власна Європа»

Kurkov-51Європа для українців через призму Литви – таким є основний меседж відомого у всьому світі українського письменника російського походження Андрія Куркова. Його автор втілив у новому романі «Шенгенська історія». Із презентацією цього роману Андрій Курков завітав до Івано-Франківська перед поїздкою до Вільнюса. Зустріч в Обласній науковій бібліотеці проходила у форматі спілкування із читачами. Проте більшість питань до пана Андрія були лише дотичними до його книжок, здебільшого вони стосувалися сучасного стану країни та інтеграції в європейський простір. Сьогодні його книги видаються у 36 країнах світу, але вже вдруге з 2008-го заборонені для продажу в Росії. Про Європу для світу, Україну для Європи та рівень відповідальності письменників – у інтерв’ю із Андрієм Курковим.

– У вашій книзі в образі литовських героїв проглядаються прагнення українців потрапити у Європу. Що ви намагалися донести читачеві на сторінках нового роману?
– Це мій перший роман не про українців, а про литовців. У 2007 році Литва вступила у шенгенську зону вже будучи членом ЄС. Це розповідь про молодь, яка вирушає за пригодами, коли відкриті всі дороги. Насправді це роман про Литву для всього світу і про Європу для Литви і для українців. Події у романі відбуваються у Литві, Німеччині, Франції, Англії і трошки у Польщі. І йде мова не тільки про сучасну Європу, а про Європу останніх ста років. Відіграє свою роль сьогодні і Перша світова війна. Також там можна відшукати ставлення до мігрантів, оскільки це роман про литовських мігрантів у сучасній Європі. Одна із головних ідей моєї книги – показати, що насправді немає об’єднаної Європи. Якщо ти кудись приїжджаєш, то у кожній європейській країні є власна Європа із власним ставленням до мігрантів, із власними правилами чи їх відсутністю.
– То можна сказати, що це розвінчування міфів?
– Так. Але книжка не заради того написана. Дві причини написати її – це подякувати литовському народу за те, що він підтримував Україну з 2004 року. Це дуже цікава країна. Там живуть люди із зовсім іншою ментальністю та психологією, аніж ми і західні європейці. Також я прагнув показати процес міграції внутрішньої. Не про те, як люди з країн третього світу приїжджають у Європу і шукають собі легальну роботу. Я писав про людей, котрі мають право легально приїжджати в іншу країну, але не розуміють, що кожна країна все одно залишається своєю. Представники литовської нації, коли емігрують, не можуть перевезти за собою власну культуру, власне відчуття зв’язку з історією, з батьківщиною. Це стається тому, що литовців мало. Вони скрізь, але не можуть ніде створити своєї діаспори. Їх взагалі всього три мільйони населення. 30 відсотків від цього населення виїхали за межі Литви, але кожен перебуває сам по собі. Їм набагато важче виживати в інших європейських країнах, аніж навіть тим українцям, котрі можуть створювати свої громади, єднаються, допомагають один одному та вишукують якісь шляхи для влаштування.
– Пане Андрію, у суспільстві складається думка про те, що письменники – це свого роду поводирі, котрі своїми словами і вчинками здатні маніпулювати нацією. Чи відчуваєте ви на собі відповідальність за ті слова, котрі з ваших книжок можуть бути покликом для народу?
– Звичайно, бо письменник, окрім історії, вкладає енергетику в книжки. Вона або додає читачам надію, або вбиває її. Завжди у кожній країні є декілька письменників, котрі пишуть, аби підтвердити читачам-песимістам, що все погано. У нас таким дуже талановитим письменником був Олесь Ульяненко, який в принципі працював на «депресивних» українців. Я, навпаки, працюю для читачів, котрі сподіваються, що все буде добре. Я сам навіть у найважчі часи залишився оптимістом і сподіваюсь, що цей оптимізм передається і читачам. Звичайно, письменник має керуватися правилами загальнолюдської моралі. Тобто будь-які літературні експерименти з мораллю не припустимі. В мене немає і не може бути пропаганди насильства або знущання з релігійних тем. Я не кажу про священиків або так звану роботу на Бога, я кажу про віру людей. В принципі я пробую показати, що добро все одно перемагає, навіть якщо зло, начебто, має більше шансів.
– Зараз ви презентуєте книгу про шенген. А якби вам запропонували написати про безвіз для України, наскільки він був би оптимістичним у вашому викладі?
– Насправді цей роман і є першим безвізовим романом, написаним в Україні. Він є про спонтанну реакцію. Людина відчуває себе обмеженою, не як у Радянському Союзі – у клітці. І раптом їй дають свободу, але не кажуть, що до цієї свободи треба бути готовим. Треба розуміти, що за відкритим шлагбаумом тебе чекає, як треба ставитись до людей, які там правила існують. Тому у принципі це попередження нашій молоді, котра без кваліфікації і спонтанно на радощах від відкриття кордонів поїде далі, ніж Польща. Для більшості українців Європа – це Польща і Чехія, тобто ті країни, які ми розуміємо і які стали на наших очах Європою. Насправді більшість українців не знає Бельгії, Голландії, Англії, Німеччини і Франції. Тому будь-яке розуміння чи імідж об’єднаної Європи в головах українців не реальний. Він спрощений і базується на знанні одного чи двох кутків Європи. І цього знання замало, щоби кудись вирушати та пробувати змінити долю. А насправді таким чином можна отримати шанс зламати долю собі і тим, з ким вирушаєш у таку Європу.
– Які стосунки у вас із політикою і політиками?
– Багатьох я знаю особисто. І Порошенка, і з Тимошенко зустрічався, знаю і багатьох депутатів. Але я до політики ставлюся дуже обережно, бо вона несправжня. Вона перебуває поза ідеологією, бо будувалася на бажанні прийти до влади і контролювати владу деякий час. Я пояснюю для себе це тим, що в Україні ніколи не було монархістської традиції. У нас була анархістська матриця, в нас були козаки, не було фіксованих кордонів, ми не друкували і не карбували власних грошей. Але країна мала незалежну територію, яка змінювалась. І в цьому сенсі була постійна боротьба за владу. І це перейшло і до нас. У результаті зараз маємо 240 політичних партій, зареєстрованих у Міністерстві юстиції. Але серед них майже немає партій з ідеологією. Тобто у нас найближче до європейських партій перебувають партії націоналістів, як, скажімо, «Свобода». У них є націоналістична ідеологія. Але як і в будь-якій країні, вони є п’ятою чи сьомою партією після центристських, консервативних, ліберальних, християнсько-демократичних. У нас цих головних ідеологій, які мають боротися між собою для виграшу України, немає.
– Ви помітили якісь кардинальні зміни в Україні зараз, коли на Сході відбувається війна?
– Зміни відбуваються постійно. І не тільки на рівні родинних відносин. Це має вплив і на культуру. У нас ніколи не було батальної військової літератури, а зараз її дуже багато. У нас не було соціальної заангажованості діячів культури. Принципово. Усі були аполітичні. Зараз є багато таких, але досі є й люди, котрі відмовляються реагувати на це. У нас появився величезний відсоток людей, котрі не помічають війни, бо вона їм незрозуміла і нецікава. Тим більше вони ніколи не хотіли зрозуміти, куди іде Україна, бо жили за інерцією. Інерція була головним інструментом, як тримати людей щасливими для політиків, які не хотіли нічого міняти. Ця інерція зараз нам страшно заважає. Людина, яка перемагає себе і починає щось робити, перемагає, бо робить щось на фоні пасивності більшості людей. Тому, якщо не говорити про корупцію та складнощі бюрократичні, у нас стати маленьким бізнесменом набагато легше, аніж у Польщі, Румунії чи Чехії. У нас для цього є багато можливостей, але одночасно усі розуміють, що навіть якщо ти станеш незалежним бізнесменом, тобі важко суто економічно, бо країна зараз у такому економічному стані, що тільки ті, хто вже дуже багаті, можуть багатіти далі. Інші мають працювати просто на виживання.
Розмовляв Володимир БОДАК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники