КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

Богдан КУЧЕР: «Нам треба показати думку зсередини суспільства вивернутим кожухом»

Karpatu-2В останні дні минулого року Івано-Франківське обласне телебачення «Карпати» відзначило першу річницю з часу створення. На його базі, за планами, має працювати новий тип мовлення – суспільне телебачення. Сьогодні ми розмовляємо із директором телебачення Богданом Кучером про невеликі здобутки за рік роботи та життя у ритмі телепростору.
– На теренах Прикарпаття наприкінці 2014 року запрацювала нова телевізійна компанія. Це було очікувано і водночас несподівано. Сьогодні ОДТРК «Карпати» стоїть на порозі самоствердження. Яким він був для телевізійників?

– Вважаю, що саме 2014 року у грудні на теренах нашої радіо і телекомпанії сталося невеличке диво – створення телебачення  «Карпати». Парадокси часу. Ми звалися телерадіокомпанією, але телебачення не мали. Так комусь було зручно і вигідно, а хтось з «наших колег» телекерівників тішився. Мовляв, а навіщо стільки телевізійних складових на Прикарпатті? Давайте об'єднаємося, давайте зорганізуємо один великий телехолдинг… Розумієте до чого йшлося? Створити один «колгосп», у якому головна голова матиме 20 тисяч гривень оплати, всі решти по 2-3 тисячі і менше. Цікаво? Зрештою, нас і на карті інформаційного простору не було. Київ на Івано-Франківську ОДТРК махнув рукою. Обласне радіо і радію FМ «Карпати» (72,02) – це надто мало аби конкурувати на цьому полі. І йшлося: або про корпункт в Івано-Франківську, або – приєднання до іншої телевізійної компанії. Сталося інакше, слава Богу. Дякуючи професіоналам своєї справи, у грудні 2014 року ми вийшли у телевізійний простір. ТБ «Карпати» постукало у серця прикарпатського телеглядача.

І юридично, і технічно, і організаційно телебачення доволі складна структура. Колективно-індивідуальна праця, яка вимагає особливої потуги, сили, волі, якщо хочете, впертості, наполегливості, витримки, терпіння і, звикле, щонайважливіше – професіоналізму. А де їх взяти – телевізійників-професіоналів в абсолюті?  І кореспондентів, і технічний персонал, і керівників відділів – все об'єднати в єдине ціле. І спільно, разом з радійниками, за що їм щира вдячність, ми зробили цей важливий крок у відстань одного року.
– Пане Богдане, ОДТРК «Карпати» створила телевізійну складову лише рік тому. Причому одразу говорилося про спрямування цієї структури як суспільне мовлення. Що робиться на цьому шляху?
– Ми вже перейшли із ОДТРК у суспільний мовник і підпорядковані поки що не знаємо кому. Очевидно, Національній телерадіокомпанії. Мав би це все прибрати під себе Алассанія. Але як на диво, з Кабінету Міністрів усі акції передані Держкомтелерадіо, тому тепер ми неофіційно називаємося філією ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України». Я вважаю, що закони суспільного мовлення недостатньо якісно прописані для того, щоби можна було керувати.
– З чим йдете у новий рік? Що пропонуєте глядачам?
– Ми маємо чотири години власного продукту, які матимуть повтор. Зараз вивчається глядацький добрий час, коли би було найбільш доречно виходити в ефір з програмами. Ще дві години ефіру займатиме наша реклама, тобто те, з чого живемо. Бо в нас просто біда. Треба вчитися працювати рекламними агентами. У Львові такі є. Вони приходять до підприємців і пропонують себе як майданчик для реклами. Скажу на власному прикладі. Я би не записав своїх пісень, якби я не ходив із простягнутим капелюхом.
Особисто для мене важливу роль зіграла добра практика на львівському телебаченні. Мені доводилося працювати у нон-стопі. Тепер це називають прямим ефіром. Плануємо робити історичні, науково-пізнавальні, просвітницькі програми. Для початку ми поставили собі за мету пошук людини цього часу.
– За цей доволі короткий період, ви, очевидно, стикнулися із низкою проблем. Чого не вистачає для повноцінної роботи?
– Нам було важко протягом року сформувати навіть не те, що редакційну політику, а на перших порах навіть формат тих кадрів, котрі могли би працювати у тележурналістиці. Радійна журналістика має свої особливості, а телевізійна – дуже складна. Бо це кадр, зображення, відчуття і побудова кадру, робота принаймні трьох-чотирьох людей. Якщо для монтажу трихвилинного сюжету на радіо вистачає п’ятнадцяти хвилин, то на телебаченні треба ще раз так.
Я не вважаю, що рік – це щось особливе. Хоча вважають, що рік можна рахувати за два чи три. Це у тому випадку, якщо є досконала матеріальна база. Уявіть собі, що на сьогодні ми маємо тільки дві відеокамери, котрі мають працювати у студії, на прямих ефірах, на записах. Особливу увагу ми звертаємо на інформаційну програму. Думаю, що за той рік роботи ми сформували якийсь формат. Ми вийшли на той показник, що фактично у кожного журналіста є напрацювання для своєї авторської програми. Ці продукти вже виходять в ефір. Це і «Робимо так», «Вершки», «Говорить Івано-Франківськ», «АртиФакти», «Карта Прикарпаття», «Ростемо з Україною». Це ті програми, котрі формують наше лице. За рік ми спромоглися їх зробити. І це непросто, нелегко. Треба зводити в єдине ціле і формат, і погляд журналістів. Також це колективна праця, котра вимагає затратного часу. Для монтування програм маємо тільки один монтажний стіл.
У прямому ефірі в нас виходить телевізійна програма «По суті» з Оленою Нечвідовою. Вважаю, що ця програма матиме добре майбутнє. Вона сформована не так, як усі інші на інших каналах. Зрештою, я знаю мало таких прямих ефірів, де триває дискусія. Студія ще не дозволяє провести у себе ток-шоу. Хоча саме зараз обладнуємо дві невеличкі студії і шукаємо тих людей, котрі би нам допомогли фінансово. У просторі, де є багато телевізійних каналів, я так розумію, що всі ходять просити, як і ми.
Чим грішить наш телевізійний продукт на Прикарпатті? Ми не маємо життєствердних моральних, духовних пізнавальних програм. На початку ми пішли тим же способом, що і всі канали: балакаючі голови в ефірі. Тепер ми пішли вже трохи далі і питаємо голос вулиці, що думають люди з того чи іншого приводу.
– Це і є саме той формат, якого сьогодні вимагає суспільне мовлення?
– Абсолютно правильно. Дуже часто на телебаченні дають слово тільки чиновникам, а люди якось збоку. Але на вулиці я чую, що кажуть пересічні громадяни. Думаю, що саме у такому суспільному мовленні нам треба показати думку зсередини суспільства вивернутим кожухом. Ми маємо виробити дорожню карту мислення молодого покоління, ми зобов’язані підштовхнути людей думати. Барометром життя для мене постійно було моє рідне село Діброва Рогатинського району, те, чим живуть прості люди. Думаю, що суспільне мовлення наблизить нас до людини, до її серця.
Якщо технічна база залишиться на тому рівні, який ми маємо сьогодні, то немає потреби у такому мовленні. Є питання і щодо фінансування. Важливим фактором у будь-якій роботі є людська складова. За мізерну зарплату ніхто не схоче працювати.
– Чи є сьогодні достатня конкуренція між телевізійними студіями в Івано-Франківську, адже маємо як мінімум п’ять телеканалів?
– Якщо говорити про конкуренцію, то слід говорити про здорову, змагальну конкуренцію, коли прагнеш зробити щось краще від інших. Так, найменше телебачення має починатися, коли воно має хоча би п’ять телекамер. Але я не бачу серйозних програм на інших каналах, з котрими можна конкурувати. Є окремі, на які можна подивитися і сказати: «О, вони це зробили».
Звичайно, що шлях ТБ «Карпати» – це дорога проб і помилок, пошук свого шляху. Ми, направду, ростемо з Україною. Звісно, якщо «Карпати», то треба йти вгору, долаючи вершину за вершиною. Планів багато. А річниця – це лише перехід з одного стану в інший, сподіваємося – кращий.
Розмовляв Володимир БОДАК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники