КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Приїдуть за пасажирами

Приїдуть за пасажирами

04:29:43, 4 Квітень 2018

Перші два нові автобуси великого класу прибудуть до Івано-Франківська до кінця тижня, а перші 15 нов[...]

No thumbnail available

Право на пенсію за віком з січня 2018 року

01:34:21, 2 Лютий 2018

Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхов[...]

До уваги пенсіонерів

До уваги пенсіонерів

01:12:08, 1 Січень 2018

Управління Пенсійного фонду України в м..Івано-Франківську звертає увагу пенсіонерів, які отримують [...]

Багато насмітили

Багато насмітили

08:57:44, 1 Січень 2018

Міський голова Івано-Франківська відзначив роботу з прибирання міста після зустрічі Нового року «Мун[...]

Ветерани» виграли турнір Степана Бандери

Ветерани» виграли турнір Степана Бандери

08:21:12, 1 Січень 2018

30 грудня у спортивному залі КП «Муніципальний фізкультурно-оздоровчий центр» відбувся турнір з футз[...]

No thumbnail available

День пенсійного фонду відбувся в Прикарпатському університеті ім.В.Стефаника.

09:38:39, 12 Грудень 2017

На заході були присутніми представники управління ПФУ в м. Івано-Франківську, а саме заступник начал[...]

No thumbnail available

Звіт про виконання заходів, визначених Антикорупційною програмою Пенсійного фонду України на 2017 рік в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську

09:37:14, 12 Грудень 2017

Виконання положень антикорупційної політики в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Фран[...]

No thumbnail available

Небезпека наближається до України!

12:06:20, 12 Грудень 2017

Управління  Держпродспоживслужби в м. Івано-Франківську  інформує про загрозу занесення  збудника за[...]

Новації в пенсійному законодавстві

Новації в пенсійному законодавстві

09:29:09, 12 Грудень 2017

11 жовтня поточного року набув чинності Закон України № 2148-VIII «Про внесення змін до Закону Украї[...]

No thumbnail available

До уваги платників!

08:05:52, 11 Листопад 2017

Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську повідомляє, що 15.11.2017 року в Головном[...]

Бойківська глибинка:

село Луги на Рожнятівщині

LugyНе надто давнє за своєю історією і невелике за кількістю жителів, гірське, віддалене і через те, можливо, маловідоме село Луги Рожнятівського району. Знаходиться воно наче в долонях бойківських Карпат – між горами. Після скасування панщини в  Австро-Угорщині у 1848 році тут оселилися лісоруби, які заготовляли в горах дерево. Зараз у селі трохи менше 900 жителів, у місцевій школі – трохи більше сотні учнів.  
Враження від поїздки в Луги нагадують мозаїку, де скельця різнояскраві і різночасові. На центральній вулиці – газові труби біля будинків, але попід стіни – заготовлені дрова. Цією дорогою час від часу їздять лісовози, і від того вона розбита. За плетеними кріслами на терасах, великими гойдалками, євроремонтами видно, де хтось на заробітках за кордоном. Люди чемно вітаються, але свою цікавість ховають перед незнайомими.  

«Панське» життя і нарікання на владу
Вуличкою між церквою і школою трохи вбік, до річки – і наче інший світ. Дорога переходить у стежку, що веде до підвісної кладки (місцеві кажуть: лавки). Вона трішки нахилена на один бік, поскрипує і гойдається під ногами. Жінки розказують, що у часи їхнього дитинства русло було не тут, бо річка, як мовиться, рве береги. На укріплення ж берегів потрібно 5-6 млн. грн. – для невеликого дотаційного села сума непідйомна.
Колись десь тут і млин був, і жінки відбілювали полотно. Зараз робити це не ризикнули б: не настільки чиста вода.
Тут, біля лавки, обійстя 90-річної Олени Максимів. Підтримувати стареньку, допомагати по господарці приїжджає донька з Калуша.
– Нігде не ходила, хіба на роботи, на саджаниці, а так – все життя у селі, – розповідає баба Олена. – Найскладніші часи – то війна. Стріляли, відселювали нас, бо казали, що буде фронт і аби сі забирали геть. Як прийшли руські, то люди вернулися. Десять дівочок у нас виселили (за УПА – Г.Д.). Мало хто повернувся.
– Що найбільше багатство у вашому селі?
– Ліс. Бо куда подивися – всюди ліс: і там, і там. А кілько позрубували…
– Ті, хто живе в селі, чим займаються? Що вирощують?
– Бульба росте, кукуруза, фасолі, жито сіють, овес.
– Вистачає для себе, чи є і на продаж?
– Та де, купуємо. Кілько того поля?
– А ви щось тримаєте?
– Нічо. Як вмер чоловік, діти порозходилисі, я сама. І всьо продала. По-панськи жию тепер, – сміється баба Олена.
А її не такі вже й далекі сусіди пані Галина і пан Михайло, які не то складали, не то накривали плівкою дрова, не вважають своє життя панським. Кажуть, що великі чиновники далеко, про проблеми простих людей або не знають, або вдають, що не знають, або і не хочуть знати.
– Хто як мож, так і виживає. Ади, чоловік інвалід по зору, то підняли пенсію на сто гривень – що то є?
– Роботи нема, діти їдуть за границю, а де вони стаж мають заробити? Як вони далі мають жити?
– Я сама три роки була на заробітках. Мені 54 роки, весь час роблю в селі, а маю 11 років стажу. І зараз прийдеться до пенсії – що дадуть мені, як я все роблю на вітер?
– А ти бери швабру, та йди на роботу, – чоловік такими жартами підтримує жінчині нарікання.
– Ну де йти? Хіба на жебри.
– Чув по телевізору, що треба в барах прибиральників. Або бери шмутки, виїжджей – там заробиш.
– Так молодьож і робить. Їздить по заграниці, сім’ї розпадаються. І ніхто за себе не платить. Як ту пенсію заробити?
– Плати налічков, та й будеш мати пенсію, –  знову дискутує чоловік.
– Та вони пишуть: 15 тисяч – рік стажу. Ну де я можу такі гроші взяти, як маю тисячу зарплати?
– Я би тих депутатів притягнула сюда, –  додає пані Галина. –  Най би тут жили, а мені дали свої гроші. Як в тій передачі «Міняю жінку» – най би з нами помінялися хоч на  трохи.
Тато навчився заплітати коси
Попри центральну вулицю, неподалік сільради і клубу, розташоване приміщення школи, де є два класи – перший і четвертий. Інші корпуси – на цій же вулиці трохи далі, біля церкви першомученика архидиякона Стефана.
– Основна наша проблема – нема типового приміщення школи, – розповідає директор Лугівської ЗОШ І-ІІ ступенів Галина Рішко. – Тут ми маємо три корпуси і майстерню, а внизу, недалеко від сільської ради і клубу, є ще один корпус і їдальня. У нас немає спортзалу, актового залу, нема кабінетів директора, завуча, практичного психолога, тобто весь учительський колектив – в учительській. Позакласні заходи проводимо або в коридорі, або – як є погода – на шкільному подвір’ї.
П’ять років тому зробили містобудівні розрахунки на школу – сільрада виділила 6300 грн. І на тому стало. У районі сказали: поки що нема грошей на виготовлення проекту.
Наразі у школі 104 учні. Для віддаленого села не так і мало. Першокласників – 16.
…У них, першачків, саме був урок фізкультури. Звісно, на вулиці. Після розминки з гімнастичними вправами, присіданнями, підстрибуваннями дітлахи почали гратися у щось схоже між (згадаю своє дитинство) «море хвилюється» і «вгадай друга».
Сторонніх діти не соромляться і охоче стають до розмови. Чемно, як на уроці, піднімають руки. Навіть швидше, ніж ставимо питання.
– І у що це ви гралися?
– «Золота лисичка». Хтось сі обертає, а хто ворухнув, то він вибуває.
– У школі вам подобається?
– Та-а-а-а-к.
– А який улюблений урок?
– Письмо, –  один несміливий голос.
– Фізкультура, – голосів уже кілька.
Той урок фізкультури у першокласників був останнім. Вони навперебій розповідали, що «найкраща пора року – зима, бо можна грати у сніжки і ліпити Бабу Ягу» (сніговика – інші поправили), і що у когось є сестрички, а у когось «дві дівочки і братик», і що після уроків «прийде забрати бабуся, бо мама на заробітках», і одразу – «і у мене мама в Польщі», «а у мене тато».
– А де заробляти гроші в нас у селі? – бабуся Ірина саме прийшла за внуком. – У сільській раді прибиральниця, у клубі, і більше ніде. За кордоном діти працюють, бо інакше ми не прожиємо. В нас землі неродючі, всюди гори, нема доріг. Нема у нас нічого.
З семи учнів 4-го класу, які займаються у цьому ж приміщенні, у чотирьох батьки на заробітках.
– Це проблема, бо діти залишаються майже півсиротами, – говорить вчителька з 40-річним стажем Христина Мартинів. – Ви думаєте, це легко – розчесати дитину, за нею подивитися,  нагодувати, уроки перевірити? Але якось впоруються. Мусять. Сім’ю прокормити треба.
Дороги, розбиті лісовозами
Колись Луги були «центром по лісу». Лісоруби сюди спускалися з гір за товаром – лісгосп давав паї продуктами. А місцеві в горах і в Брошневі мали роботу. Навіть була вузькоколійка.
– Я зі свого дитинства пам’ятаю, як село гуділо, працювало, а зараз наче поменшало людей, –  розповідає сільський голова Іванна Гутак, мати трьох дітей, яка теж має «лісовий» фах, але довелось і на заробітки виїжджати, і домогосподаркою бути.
Головиха визнає, що найбільші проблеми Лугів – це відсутність роботи і погані дороги. Через перше виїжджають лугівчани на заробітки, а через друге для туристів цей край залишається маловідомим і навіть малодоступним.
Після чергового автомобіля-лісовоза, через гуркіт якого ми змушені зупинити розмову, Іванна Павлівна каже:
– Наше золото вивозять… Наші дороги мали би бути вже точно дошками постелені. А за день не один лісовоз…
– Усім подобається наше село, наша незаймана природа, гостинність людей, але хто приїхав до нас один раз, більше повертатися не хоче, – розповідає бібліотекар Орися Попадинець. – До нас немає дороги, у нас суцільне бездоріжжя. Як ми перекриваємо дорогу і лісовози не можуть їздити, то нам привозять машину-дві щебеню або асфальту і більші ями заасфальтовують. Але за тиждень-другий-третій за колесами їх знову забирають лісовози. А останнє суцільне покриття робилося у 1997-98 роках.
Сільська ж рада не має на дороги гроші. Та і права ремонтувати цю центральну вулицю не має. Хіба лиш комунальні. За можливості підсипають їх гравієм, не асфальтують.
– Це те, що ми можемо зробити силами села, – розповідають жінки. – А без дороги не буде туризму, не буде нормального життя.
Прадавні пісні і правічна природа
Які майстри були колись у Лугах, можна побачити на невеликій виставці речей бойківського побуту, одягу і вишивок, яку в маленькій кімнаті клубу облаштувала зав. клубу Ганна Грилюк.
– Ось цьому кошику більше ста років, з таким люди ходили в ягоди, – показує і розказує пані Ганна, – То наші плели, лугівські. У нас і боднарі були, робили такі коновки для сиру, великі бочки.
– А зараз?
– Є, але менше. У нас коли були «Скарби народу», то ми водили до одного жителя, який робить і граблі, і двері, але так, для себе, своїх дітей.
Найбільше ж у цій експозиції вишивок.
– Найстаріші рушники оці два, –  показує Ганна Грилюк не надто яскраві, але видно, що давні. – Це мені дала Анастасія Ковальчук у виставковий зал, щоб воно десь не пропало. У нас у кожного в хаті вишивали, і все по парах. Без рушників навіть у невістки не йшли. Оце мої роботи. А зараз пішла мода на вишивання бісером.
В чистім полі береза стояла,
На березі зозуля кувала…
– Цю пісню – нашу, лугівську – я записала від своєї бабусі, яка прожила 101 рік, – розповідає Ольга Семенчук. – Я з нею пасла в горах худобу, і вона мене цієї пісні навчила. Моя родина співуча, мама дуже любить співати, брат співає, мій син молодший і грає на акордеоні, і співає. А у мене пісня – це все, дома щось роблю і співаю.
– Співаю в цьому колективі вже багато років, їздимо по селах, нас запрошують, – односельчанку доповнює Надія Михайлишин. – У нас і старші, і молодь є. Стараємось співати старовинні, наших батьків, бабусь пісні. Знаходимо час і дома зробити лад, і худобу обходити, і на репетицію до клубу зібратися. Співаємо вже разом 12 років.
– А назву маєте?
– Вокальний у нас «Пролісок», а фольклорний, думаємо, певно «Лугівчани» буде, – каже керівник колективів Ганна Грилюк.
Разом зі старшими жінками ось уже два роки співає 15-річний Валерій Рішко. Музиці не вчився, але його старший брат грає на акордеоні. Тепер з молодшими хлопцями, з яких один грає на трубі, інший на бубені, хочуть створити свій ансамбль.
– Я люблю українську пісню. Тут співають мої дві тети. І хочу, щоб наша українська пісня ніколи не зникла, – каже Віталій.
Наразі клуб у Лугах  у старому, пристосованому приміщенні. Але незабаром матимуть новий клуб і бібліотеку – під них реконструюють приміщення колишньої хлібопекарні. На капітальний ремонт даху залучили державні кошти, з районного та сільського бюджетів. Тепер завершують реконструкцію першого поверху.
Кажуть, колись за «лугівським хлібом на дровах» їздили хтозна-звідки. І зараз хліб добрий. А ще тут гарна природа – первозданна, не потоптана і не засмічена туристами, не «окультурена» надміру. Це може привабити сюди мандрівників. Наразі є приватна садиба «Високий берег» і відпочинковий комплекс «Карпатка». Може, зелений туризм сприяв би самозайнятості сільських людей. Гори і ліси, ягоди-гриби і цілюще повітря, давні звичаї і щирі люди – все це є у Лугах.
Галина ДОБОШ, Рожнятівський р-н

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники