КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Приїдуть за пасажирами

Приїдуть за пасажирами

04:29:43, 4 Квітень 2018

Перші два нові автобуси великого класу прибудуть до Івано-Франківська до кінця тижня, а перші 15 нов[...]

No thumbnail available

Право на пенсію за віком з січня 2018 року

01:34:21, 2 Лютий 2018

Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхов[...]

До уваги пенсіонерів

До уваги пенсіонерів

01:12:08, 1 Січень 2018

Управління Пенсійного фонду України в м..Івано-Франківську звертає увагу пенсіонерів, які отримують [...]

Багато насмітили

Багато насмітили

08:57:44, 1 Січень 2018

Міський голова Івано-Франківська відзначив роботу з прибирання міста після зустрічі Нового року «Мун[...]

Ветерани» виграли турнір Степана Бандери

Ветерани» виграли турнір Степана Бандери

08:21:12, 1 Січень 2018

30 грудня у спортивному залі КП «Муніципальний фізкультурно-оздоровчий центр» відбувся турнір з футз[...]

No thumbnail available

День пенсійного фонду відбувся в Прикарпатському університеті ім.В.Стефаника.

09:38:39, 12 Грудень 2017

На заході були присутніми представники управління ПФУ в м. Івано-Франківську, а саме заступник начал[...]

No thumbnail available

Звіт про виконання заходів, визначених Антикорупційною програмою Пенсійного фонду України на 2017 рік в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську

09:37:14, 12 Грудень 2017

Виконання положень антикорупційної політики в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Фран[...]

No thumbnail available

Небезпека наближається до України!

12:06:20, 12 Грудень 2017

Управління  Держпродспоживслужби в м. Івано-Франківську  інформує про загрозу занесення  збудника за[...]

Новації в пенсійному законодавстві

Новації в пенсійному законодавстві

09:29:09, 12 Грудень 2017

11 жовтня поточного року набув чинності Закон України № 2148-VIII «Про внесення змін до Закону Украї[...]

No thumbnail available

До уваги платників!

08:05:52, 11 Листопад 2017

Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську повідомляє, що 15.11.2017 року в Головном[...]

Борис ҐУДЗЯК: «Щоб не було війни всіх проти всіх»

GudziakЄпископ УГКЦ та президент Українського католицького університету переконаний,            що сьогодні Україна потребує динамічного реформування, а не революційних поривів. Україна переживає непрості часи. Щоденні політичні протистояння, боротьба за владу, корупція та війна призводять до зростання зневіри в суспільстві. Тому зараз нам як ніколи потрібно творити довіру та шукати згоди, вважає єпископ Української Греко-Католицької Церкви Борис Ґудзяк. Про причини важкого становлення України, наші ризики та позитив на шляху  до успіху владика розповів напередодні різдвяних свят, коли хочеться вірити в дива.

– Нині – четверта річниця Майдану, який також називають Революцією гідності. Чи вважаєте ви, що після стількох випробувань нам вдалося стати країною гідності?
– Не шукаймо однозначних і таких вимірювальних відповідей на це таїнство, яке почалося чотири роки тому. Зміни – це процес. Тривалий і болісний. І ніхто не обіцяє, що незворотний. Під час Майдану в різних виступах на телебаченні, зі сцени, у текстах я пробував заохочувати людей до великої терпеливості. Те, що було у 2013 році, драматичні події, які відбулися у лютому 2014 року, і все, що триває опісля, – це поодинокі, часом славні, часом болісні етапи та процеси. Назвіть мене непроінформаваним оптимістом, однак я вірю, що ми крокуємо вперед. Часом робимо два кроки вперед з кроком назад. Часом ідемо надто повільно та збиваємося на манівці. Часом ідемо не за тими провідниками. Але облишити спадщину раба, позбутися ран тоталітаризму – це довгий процес. Пам’ятаєте про 40 років народу Ізраїля в пустелі? Хіба треба аж стільки часу, щоб пройти від Єгипту до Палестини? Долаємо не кілометри, а змінюємо самих себе, вичавлюємо з себе рабів.
У молодшому віці я думав, що ці процеси можна зробити швидше. Адже навколо багато реклами, де кажуть, що все буде дуже добре і дуже швидко. Як Nescafe – кип’яток, порошок і задоволення. У суспільних трансформаціях, у трансформаціях людини застосовувати такі підходи непросто. Тим паче, коли треба міняти ціле суспільство, глибоко травмоване колоніалізмом і геноцидальною історією. Я вважаю, що є багато позитивних зрушень. Пам'ять часом підводить, ми забуваємо, з чого ми виходимо.
Я часто заради експерименту питаю в молодих студентів, хто такий Володимир Щербицький, і вони не можуть відповісти. А це ж людина, яка керувала Україною майже 20 років! Сьогодні він на смітнику історії. Але це не означає, що його вплив, вплив тоталітарного колоніального минулого не є на підсвідомості.
Страх, який увійшов у нашу ДНК, через те, що система нищила народ, лишає в нас велике підозріння до всіх систем, скепсис та недовіру до інституцій. І творити довіру, зцілювати рани, які завдав у травматичний спосіб тоталітаризм, можна лише великою, терпеливою, многогранною любов’ю, увагою до ближнього. Слуханням.
Ми знаємо, як травмована чимось у дитинстві людина тяжко виходить з цієї травми. А суспільство – це є сукупність людей. І це є чудо, що український народ вижив. 18% жителів української землі вбито під час Другої світової війни. Від 12 до 15 мільйонів людей загинуло неприродньою смертю між 1914 і 1955 роками. У Харкові в середині 80-х не було жодної української школи. Від 1917 по 1937 рік, за 20 перших років комунізму, Православна Церква була знищена на 90-95%. Греко-Католицька Церква з 1946 до 1989 року була цілком нелегальною. Різні аспекти нашої культури та традиції заперечувалися  і плюндрувалися. Ми не могли навіть оплакувати свої втрати. Ми щойно тепер як народ усвідомлюємо, що таке Голодомор, і які його наслідки.
Називаю всі ці відомі факти, щоб краще проілюструвати, наскільки складним було наше минуле, зараз є непрості процеси, але ми рухаємося. Думаю, що ми вже не повернемося до неволі. Це паломництво від страху до гідності, ми платимо за нього високу ціну, але воно того коштує. Є певні втрати по дорозі. Зараз мене найбільше хвилює демографічне питання. Адже багато людей виїжджає з України. Деякі дослідження вказують, що в Україні лишилося приблизно 37 мільйонів. Не суттєва точна цифра, але те, що багато людей виїхало, є незаперечним.
– Чому чинна українська влада, яка, фактично, зайшла до своїх кабінетів з Майдану, повторює практики режиму Януковича? Чому ми так і не побороли полі-тичну корупцію?
– Дозвольте мені відповісти на це запитання як священикові. Мені здається, ми часто розчаровуємося, бо маємо завищені сподівання. Ідеалісти, чи навіть утопісти, не до кінця розуміють, що людина є грішна. Вона падає, помиляється і просто намірено грішить. Сьогодні про це неполіткоректно говорити. Щось є в людині, що людина з покоління в покоління повторює ті самі гріхи і помилки. Дещо є соціально обумовленим, а дещо – ні.
Наша влада, освіта, медицина, церковне життя – це все складові нашого багатогранного суспільства, яке має певні спільні знаменники. Воно все є породжене певними історичними процесами, і ми не можемо скинути цю спадщину в один момент. Є люди, сформовані в певних парадигмах, і їм важко з них вийти. Зі зміною покоління багато речей міняється, але не все одразу. Наприклад, сьогодні дуже багато студентів платять хабарі, бо не хочуть вчитися. Хоча, здавалося б, мають усі можливості думати і діяти інакше. Однак є ті, що не платять, ті, хто власним прикладом змінює систему, оздоровлює її.
Варто подивитися ширше і зрозуміти, що не всі чесноти чи пороки належать нам. Весь світ бореться з популізмом, політичною корупцією. Подивіться на світову еліту. Яка політична риторика є сьогодні в Америці? Як відбувається деконструкція Європейського Союзу, який приніс мир країнам, які ще сто років тому кожні 10 чи 25 років мали війну? Усі ці приклади показують, що дуже легко калічити та перекреслювати позитивні здобутки. Водночас завжди є шанс відбудовувати, зцілювати, реформувати, рухатися вперед.
– То чого ж нам чекати далі?
– Я належу до осіб, які живуть надією. Більше надією, ніж оптимізмом. Але вважаю, що процеси реформ будуть діалектичними: одні будуть тягти догори, другі – стягати вниз. Зараз найбільше боюся війни всіх проти всіх, поширення ненависті. І хотів би закликати і владу, і суспільство, і журналістів, і реформаторів, і тих, які вболівають за втрату певних традицій, вміти слухати один одного. Багато хто вважає, що треба діяти радикально, різати і рубати. Навряд чи це принесе бажаний результат. Боюся, що компот нашого життя починає знову кипіти. Є великі зміни. Але також є багато гніву. Досі ми мали Революцію на граніті, Помаранчеву і Гідності, у яких проявлялася неймовірна шляхетність нашого народу. Колись, коли це буде осмислено, описано, екранізовано – витримка і глибина українських духовних, можна сказати, борисоглібських традицій жертовності (князі Борис і Гліб, які в ХІ столітті показали приклад ненасилля, не почавши боротьбу проти брата, пожертвувавши своїм життям), сподіваюся, буде оцінена.
Боюся, що безпринципні люди у владі з одного боку, а з другого – провокатори, внутрішні і міжнародні, можуть створити таку ситуацію, а в людей, яким наболіло, вичерпається терпець, і це призведе до соціального вибуху і кровопролиття. І це неодмінно буде використано проти нас усіх. Тому треба творчо і критично підходити до питань. Справедливий гнів – важливий рушій у суспільстві, але він не має ставати злобою, що засліплює і не зважає на наслідки.
У цей передріздвяний час нам важливо задуматися, як зробити так, щоб не було війни всіх проти всіх, як зробити нашу боротьбу і критику конструктивною, як не бути популістами, що пропонують привабливі гасла, але не думають про можливості їх втілення. Останнім часом спостерігаю багато поділів, які мені особисто болять. Сварки і негідна комунікація, взаємні приниження в нашому політикумі виснажують весь народ. Цинічні методи для знищення опонента породжують гнів і ненависть. Захищати державу, принципи, партію чи особисті амбіції слід моральними методами.
Доля наших деяких попередніх президентів і політиків свідчить про те, що зло має властивість бумерангу. Найбільше шкода, що у своєму польоті воно косить долі мільйонів людей. Слова приниження і хули стають надто поширеними, світовий політичний дискурс деградує якраз у той час, коли український мав би розвиватися.
Слова і обіцянки – це надзвичайно відповідальні речі. Як пообіцяв, треба виконувати. Нам треба зберегти позицію людяності.
– Україна – демократична держава. Демократичними державами управляють ті, кого обирають. Чому українці з року в рік обирають недоброчесних політиків?
– Це не лише українська проблема. Сьогодні її відчувають громадяни розвинених демократій в Америці та Європі. Світові інтелектуали скаржаться на безвідповідальність виборців та неперебірливість у засобах тих, кого обирають. Політики в рафінований спосіб промовляють до наших найнижчих інстинктів, роздражнюють емоції, які потім заважають нам розважливо думати. Цей негативний процес деморалізує суспільства. Ті, хто вигадує такі підходи, несуть велику моральну відповідальність.
 – Ви маєте на увазі політичних технологів, які поставили емоцію вище, ніж суть?
– Не лише емоції, а владу і гроші поставили вище, ніж служіння. Ми бачимо, як у найбільш розвинених демократіях доволі легко нищаться шляхетні традиції діалогу, пошуку консенсусу і пошани до ідеологічних чи політичних опонентів. Сьогодні всім нам над цим питанням треба працювати і працювати. Я хотів би запропонувати журналістам, наприклад, шукати добро. Робити репортажі про позитивні речі. Можливо, заклик звучить наївно і моралізаторськи. Але варто всім, хто публічно промовляє, задуматися над відповідальністю за їхні слова і публічні дії – чи є це на збудування?
Чи проваджу я в спосіб, який піднімає народ, моїх колег і навіть моїх опонентів? Або ж працюю в спосіб гнітючий, лишаючи направо і наліво руїни і випалену землю? Це таїнственний дар. Ми можемо впливати на історію, на обставини, у яких перебуваємо. Є поодинокі люди, які мають велику політичну владу, адміністративний чи фінансовий ресурс, які мають більший вплив і більшу відповідальність. Але вся суть Майдану була в тому, що кожен з нас мав вплив і відповідальність. І ними користався. І я вважаю, що багато молодих людей, реформаторів, журналістів, багато політиків роблять важливі і корисні речі.
Якщо в Помаранчевій революції гасло було ім’ям одного кандидата, то сьогодні немає ілюзій, що один політик може вирішити питання цілої країни. Кожен з нас є відповідальним, кожен з нас мусить гоїти в собі рани минулого, мусить шукати злагоду в сім’ї, з сусідами, на роботі.
Кожен з нас має піднімати свого ближнього. І такі феномени, як прийняття біженців, як солідарність навколо відновлення армії, велика жертовність щодо потребуючих для мене є свідченням прогресивного курсу.
– Зараз у Верховній Раді відбувається велика дискусія щодо виборчої реформи. Як гадаєте, чи буде український виборець більш суб’єктним, якщо впровадять пропорційну систему за відкритими списками? І чи має влада більше довіряти своїм громадянам?
– Треба, аби її до того заохочували.
– Створити можливість для більшої суб’єктності для громадян?
– Я вважаю, що влада має максимально відходити від патерналізму до партнерства, а з партнерства переходити в поставу служіння. І не треба вважати виборця інфантильним чи затурканим. Адже якщо дати роз'яснення, якщо комунікувати зміни, то виборець зрозуміє всі процеси. За умови, що не буде зусиль окремих політиків баламутити виборця, ним маніпулювати, його використовувати.
– Верховна Рада запровадила вихідний на Різдво за григоріанським календарем. І одразу з різних сторін залунали голоси про готовність українського суспільства бути з усім світом у використанні григоріанського календаря в житті Церков. Чи відчуваєте ви в церковному середовищі ту готовність?
– Для більшості єпископів і священиків Греко-Католицької Церкви це не є принципове питання. Тому що воно не є догматичним. Багато парафій в США чи Канаді святкують за новим стилем, щоб бути разом з суспільством, деякі, за старим, бажаючи підтримати зв’язок з Україною. Це неможливо вирішити примусом чи директивами. Важливо, щоб свято єднало людей. Ми хочемо єднатися з цілим світом. Я про це рік тому писав статтю, яка широко розповсюджувалася, заохочуючи призадуматися над цим питанням і розуміючи, що і в цьому є певна процесуальність. Блаженніший Святослав дуже гарно відповів, що це є ідеал, але важливо, щоб ми разом ішли в цьому напрямі. І робити це в такий спосіб, щоб не створювати новий поділ.
– Три ваші настанови на різдвяний піст для людей, які хочуть змінити себе і країну.
– Виключити на 40 днів Facebook. На одну годину раніше лягати спати і примиритися з однією людиною, з якою ви не спілкуєтеся.
Андрій АНДРУШКІВ,  Дарина РОГАЧУК, УП

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники