КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Очікували більшого

Очікували більшого

08:04:56, 10 Жовтень 2018

З червня на сортувальній лінії міського сміттєзвалища відсортували дві тисячі тонн вторсировини. [...]

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

Будівничий музейної справи Прикарпаття

Kupchenko-29Організатор і перший директор  Станіславського історико-краєзнавчого музею  був безпідставно репресований сталінським режимом
Інформації про репресованого радянською владою Корнелія Купченка вкрай мало. Ось витяг із другого тому науково-інформаційного видання «Реабілітовані історією. Івано-Франківська область»: «Купченко Корнелій Олександрович, 1890 р. н.,  с. Станівці Глибоцького району Чернівецької області, українець, освіта вища. Проживав у м. Івано-Франківську, директор історичного музею. Заарештований 26.04.1940. Звинувачення: сотник УГА (1918–1920), член ОУН. Особливою нарадою при НКВС СРСР 4.10.1940 засуджений на 8 років позбавлення волі. Загинув 2.06.1943 в ув’язненні, місце поховання невідоме. Реабілітований 31.03.1966  (2949 П)».  

Слід звернути увагу на дату арешту – 26 квітня 1940 року. Власне, саме цим днем датується протокол першого допиту підозрюваного. Тим часом у публікації газети «Галичина» за 19 вересня 2009 р. авторства Петра Арсенича повідомляється: «Після урочистого відкриття 1 травня 1940 р. Станіславського історико-краєзнавчого музею був заарештований і засуджений на вісім років позбавлення волі його директор колишній сотник УГА, член ОУН Корній Купченко». Аналогічна інформація і на сайті Івано-Франківської обласної наукової універсальної бібліотеки ім. Івана Франка: «1 травня 1940 р. урочисто відкрили обласний історико-краєзнавчий музей на Галицькій, 7. Одразу після відкриття енкаведисти заарештували одного з організаторів та директора музею Корнія Купченка».
Втім, нині розбіжності у хронології не мають вельми суттєвого значення. Ким же був він, Корній (Корнелій) Купченко, і за що зазнав репресій? Науковці обласного краєзнавчого музею підготували і видали книгу про будівничих музейної справи Івано-Франківщини. Відкриває її стаття про першого директора музею – Корнія Купченка. Він походив із сім’ї вчителя і після закінчення гімназії вчився в Чернівецькому університеті. З 1912 року служив в австрійській армії, потім – в Українській Галицькій Армії. З фронту повернувся інвалідом. Продовжив навчання на філологічному факультеті, одночасно пройшовши торговельний і текстильний курси.
«Після закінчення університету Купченко займався фольклорно-етнографічним вивченням Буковини, – читаємо у статті Петра Арсенича. – Корній Купченко залишив після себе вагому пам’ятку – оригінальне видання «Gaudeamus igitur – Студентський співаник для комерсів», яке він уклав 1912 року для хору товариства «Запороже». Цей збірник створено в єдиному екземплярі, у ньому подано ноти і тексти понад 200 пісень різних жанрів, написані ним власноручно. Разом з Олександром Найдою та Августином Циганюком брав участь у заснуванні в Чернівцях 21 грудня 1913 р. «Українського Академічного Козацтва Чорноморя». Був одним із редакторів щоденника «Час», який виходив у Чернівцях з 1 жовтня 1918 року аж до приходу комуномосковських окупантів на Буковину. …В 1930 р. приїхав до Станіслава. Тут він працював книговодом в Українському кооперативному банку. По втраті цієї посади заробляв на прожиття виробництвом паперових торбинок. У 1937 р. знову став безробітним, але продовжував працювати над енциклопедичним українсько-німецьким словником».
Після встановлення на Прикарпатті радянської влади постановами Тимчасового управління Станіславської області від 11 листопада та 1 грудня 1939 року було вирішено створити обласний історичний музей імені 17 Вересня в місті Станіславі на базі Покутського музею, музею Гуцульщини в Жаб’єму (нині – Верховина), а також окремих конфіскованих приватних колекцій. Корнелій Купченко вже мав певний досвід музейної роботи, оскільки створив у Чернівцях «Український музей народовідання» і працював у ньому як науковий працівник. Збирав експонати, записував фольклор, читав для університетської молоді лекції на етнографічні теми. Тож як фахівця із вищою освітою (а таку освіту на той час мало досить обмежене коло людей) його призначили інспектором музеїв при обласному відділі народної освіти, доручили організувати обласний музей і призначили виконувачем обов’язків директора. Корній Олександрович успішно впорався із поставленим завданням. Що було далі – вже знаємо.
З протоколу допиту від 26 квітня 1940 року: «У 1923 році я був завербований Юліаном Головинським в Українську воєнну організацію, т. зв. УВО, у селі Йосифів у Чехословаччині. Приблизно в 1929 р. УВО почала називатися ОУН – Організація українських націоналістів. У 1926 р. я вийшов з неї і більше до неї не примикав. У 1930 р. я з Румунії-Буковини приїхав на постійне місце проживання у Станіслав. У 1938 р. у Станіславі був завербований польською поліцією як конфідент. На зв’язку я був у поліцейського Янчинського. Працював під псевдом Теофіль з розробки українських націоналістів. За роботу як конфідент я отримував 40 злотих щомісяця».
Через чотири дні під час наступного допиту слідчий розпитував Купченка про знайомих йому українських націоналістів, зокрема про те, хто з них заходив у музей при радянській владі. Директор станіславського музею назвав лише прізвище призначеного на роботу в музей Львова п. Голінатого, котрий приходив повернути правила внутрішнього розпорядку, які брав для вивчення.
Восьмого травня, вже після офіційного відкриття Івано-Франківського краєзнавчого музею (Станіславського обласного історико-краєзнавчого музею), Корнелієві Олександровичу Купченку було висунуте офіційне звинувачення в тому, що він був конфідентом польської політичної поліції, за завданням котрої «вів активну боротьбу з революційним рухом, який проводили трудящі Західної України».
Черговий допит датується 24 травня (примітно, що початок допиту – о 22.30. – З. Б.). «Чи визнаєте себе винним у пред’явленому звинуваченні?» – наполягав слідчий. «Винним у тому, що, будучи конфідентом польської поліції, вів активну боротьбу з революційним рухом, я себе не визнаю, – стояв на своєму заарештований. – Я погодився бути конфідентом польської поліції, щоб мене як підданого Румунії не виселили в Румунію, звідки на вимогу румунської поліції у лютому 1930 р. виїхав до Австрії, а в кінці квітня 1930 р. приїхав з Австрії в Польщу, у Станіслав. Тут мене влаштував на роботу в Українському кооперативному банку мій добрий знайомий по м. Чернівці Богдан Монастирський – директор банку. Польській поліції я ніяких правдивих матеріалів не давав, весь час лицемірно обманював».
На запитання про причини виїзду з Румунії до Австрії, а звідти до Польщі К. Купченко відповів, що в Румунії його переслідували, зокрема, за те, що організовував у Чернівцях український етнографічний музей.
З протоколу допиту від 10 червня 1940 року:
«Запитання: Ви служили в УГА? Коли і яку посаду займали?
Відповідь: Так, в УГА я служив приблизно з грудня 1918 р. і до весни 1920 р. на посаді офіцера-сотника. Спочатку в м. Щирець у 7-й Львівській бригаді УГА при штабі перекладачем. Навесні 1919 р. за розпорядженням командира бригади майора Бізанця я переїхав у Станіслав у розпорядження Секретаріату УГА. Був призначений спостерігачем за артилерійськими снарядами УГА у Станіславі. Коли польська армія зайняла Станіслав, приблизно у травні 1919-го, я з Секретаріатом УГА переїхав у с. Заліщики, де Секретаріат УГА було ліквідовано, а мене призначено в 2-гу Коломийську бригаду УГА в м. Товсте Тернопільського воєводства, де працював при штабі як перекладач. У червні 1919 р. був переведений у штаб 3-го корпусу УГА в м. Гермаківка Тернопільського воєводства, де працював перекладачем у начштабу 3-го корпусу. Цю роботу я виконував до квітня 1920 р.»
Через два дні вже по опівночі (о 24.25. – З.Б.) слідчий пред’являє заарештованому довідку від помічника оперуповноваженого 2-го відділу окремого управління НКВС про те, що «Корнелій Купченко проходить по архівних списках польської поліції як такий, що був на службі в контрреволюційній українській національній армії (УГА) і як член Організації українських націоналістів».
Допит триває недовго:
– Слідство має інформацію, що ви були начальником розвідки Галицької армії. Розкажіть по суті.
– У розвідці Галицької армії, а також будучи в австрійській армії, я ніколи не був.
На цьому допит закінчився, розмови «по суті» не вийшло.
Надалі в архівній справі № 2949 П – постанова від 30 серпня 1940 року: «Слідством встановлено, що Корнелій Купченко з 1918 по 1920 рр. служив в Українській Галицькій Армії офіцером-сотником. У 1923 р. за завданням УГА виїхав у Берлін, де проводив роботу з організації галицької УВО. Справу скерувати на розгляд Особливої наради НКВС СРСР».
Четвертого жовтня 1940 року Особлива нарада НКВС СРСР прийняла остаточне рішення щодо подальшої долі Корнелія Купченка. Він був засуджений до восьми років виправно-трудових таборів за статтею 54-13 (активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни) попри те, що категорично заперечував у ході слідства свою «антирадянську діяльність, а також боротьбу з революційним рухом». Стаття передбачала розстріл або ж оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і позбавленням громадянства.
У суді на захист свого керівника виступали його співробітники – подружжя Пруньків із Галицького району. Чоловік і дружина свідчили, що добре знали Корнія Олександровича і ніколи не чули від нього будь-яких антирадянських висловлювань. Ба більше, їхній керівник підтримував встановлення радянської влади в Західній Україні й у міру своїх сил сприяв її зміцненню.
Та їхні свідчення не допомогли. Відбувши у виправно-трудових таборах майже три роки, засуджений як «соціально небезпечний елемент» перший директор обласного краєзнавчого музею помер у місцях позбавлення волі другого червня 1943 року. Дізнавшись про це, його дружина, а потім вдова Павлина Марківна звернулася в прокуратуру щодо реабілітації свого чоловіка і повернення його доброго імені. І лише сьомого січня 1966 року прокуратурою Івано-Франківської області було прийнято постанову про додаткове розслідування справи «у зв’язку із заявою дружини Купченка – Купченко П. М.», яке доручили управлінню КДБ в Івано-Франківській області. В ході цього розслідування «доказів злочинної діяльності Купченка встановити не вдалося». Відтак 31 березня 1966 року постановою № 44-У президії Івано-Франківського обласного суду чоловіка реабілітували «за відсутністю складу злочину», відмінивши постанову Особливої наради при НКВС СРСР від 4 жовтня 1940 року.
Так безневинна людина, перспективний український вчений, стала однією з численних жертв сталінської тоталітарної системи.
Зіновій Бойчук

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники