КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Очікували більшого

Очікували більшого

08:04:56, 10 Жовтень 2018

З червня на сортувальній лінії міського сміттєзвалища відсортували дві тисячі тонн вторсировини. [...]

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

Дива станиславівські

Jinka_z_borodoyuУ глибині душі навіть цілком прагматична людина вірить у чудеса. Тому всілякі загадкові випадки й люди з надзвичайними можливостями викликають таке велике зацікавлення публіки. Проте в кожного покоління свої дива. І те, що колись захоплювало, мабуть, викликало б скептицизм у наших сучасників. Але все ж цікаво, що змушувало наших прабабусь затамовувати подих і захоплено вигукувати: «Оце так чудо!»

Диво зцілення
У травні 1935 р. станиславівська преса повідомила про диво, яке переконливо довело: справжня віра й позитивний психологічний настрій – то справді величезна сила. Параска Ганусяк, 25-річна служниця, мала серйозні проблеми з хребтом унаслідок травми. Молода жінка мучилася від сильних болів, а для підтримання хребта лікарі приписали їй носіння гіпсового корсета, від якого на її тілі утворювалися глибокі рани. Однак її стан, незважаючи на всі зусилля лікарів львівської клініки, не покращувався. Врешті-решт вона звернулася до греко-католицького священика. Він бачив, що жінка безнадійно хвора й порадив їй шукати порятунку в Матері Божої – десять днів молитися й випити пляшечку святої води з Лурду, яку він їй вручив. Священик також відправив службу за здоров’я хворої.  Вирушаючи на чергове обстеження до Львова, жінка відчула значне покращення здоров’я. У львівській клініці їй зробили рентген, і лікар оголосив, що, мабуть, сталося якесь чудо, бо хребет у повному порядку. Лікарі вважали, що покращення може настати лише після трьох років носіння гіпсового корсета, але після таких результатів визнали, що він пацієнтці більше не потрібен. Сама Параска розповідала, що протягом десяти днів практично нічого більше не робила, тільки молилася. В сучасній науці таке диво називається ефектом плацебо – відомі випадки, коли хворі одужували не лише від молитов, а й від таблеток, які не містили жодних лікарських речовин, бо були переконані, що приймають справжні ліки.

Диво мистецтва
Білий скелет, намальований на чорній дошці, раптом «ожив» і почав енергійно танцювати під музику. Мильні бульбашки, політавши деякий час у повітрі, самі собою склались у бездоганно рівну піраміду. Ці та інші дива мешканці Станиславова спостерігали в 1901 і 1905 рр. під час вистав «індійського чаклуна» Бен Алі Бея. Його коронними номерами було також «оживлення» зображеної на папері гусениці, яка на очах у публіки перетворювалась на метелика, та зникнення зі сцени двадцяти осіб одночасно. Сучасники вважали його індійським магом. Проте Бен Алі Бей, якого насправді звали Макс Ауцінґер, не мав до Індії жодного відношення. Він народився в 1839 р. у Мюнхені й починав свою кар’єру з виробництва килимів. Згодом працював у театрі. В 1882 р. Ауцінґер спробував свої сили в режисурі й саме тоді відкрив для себе «принцип чорного кабінету». В одній з театральних сцен актор, загримований під негра, рухався на фоні чорного драпування. Ауцінґер помітив, що з глядацьких місць чорну постать на чорному фоні розгледіти неможливо, тож вона стає наче «невидимою». Цей ефект посилюється, якщо задрапувати сцену чорним оксамитом, який не відбиває світло. Ауцінґеру спало на думку використати це спостереження у театральних постановках. В 1885 р. він узяв собі сценічний псевдонім Бен Алі Бей і суттєво змінив зовнішність. Шкіру загримував так, щоб вона здавалася смуглою, відростив довгу бороду й одягнувся у розкішні східні шати. Так з’явився «індійський чародій».
«Ефект чорного кабінету» давав можливість організовувати дивовижні фокуси, адже досконало приховував усе «зайве» від очей глядачів. Хоч нічого чародійського у його виставах не було, Макс Ауцінґер увійшов в історію мистецтва як талановитий ілюзіоніст і фокусник. Він виходив на сцену навіть у 75 років і помер у 1928 р. в Берліні. «Ефект чорного кабінету» і в наші часи успішно використовується в театральних і циркових виставах.
Диво людської природи
На місці сучасної будівлі на вул. Незалежності, 6, де знаходиться магазин «Філателія», колись стояв двоповерховий будинок. В ньому розміщався готель «Під трьома коронами», який мав не дуже добру славу. Дослідники історії міста зазначають, що кожен охочий чоловік міг там «зняти» жінку легкої поведінки на ніч. Проте цей готель був відомий не лише пікантними пригодами. Для розваги публіки власники закладу часто запрошували екзотичних акторів. Газета «Хроніка станиславівська» повідомляла, що в 1886 р. у готелі можна було подивитися на 18-річну парижанку, яка важила 375 фунтів (близько 187 кг.) Причому за додаткову оплату гості могли «оглядати і через дотик переконатися у справжності розмірів різних анатомічних частин цього велетенського створіння».
У 1903 р. у готелі виступали дві дами трохи скромніших розмірів – 321 і 240 фунтів (відповідно 160 і 120 кг), кілька ліліпутів,  бородата жінка «з чоловічою головою» і її дев’ятнадцятирічний «ад'ютант», який мав 70 см зросту. Сучасній людині подібні вистави могли б здатися аморальними, адже цих артистів потрібно було лікувати, а не виставляти на загальне посміховисько. Але в ті часи такі розваги вважалися нормальними і були популярними.
Диво людських можливостей
На початку ХХ ст. в Західній Європі був шалено популярний факір Нордіні, якого вважали диво-людиною і «єдиним білим індійським факіром». Його фізичні можливості викликали величезний подив у тогочасної публіки. Коронним номером Нордіні була затримка дихання на час до восьми хвилин. Його закопували в ящик з мокрим піском, перед тим одягнувши на нього два шкіряних капюшони й закривши йому носа і рота. Подібний трюк Нордіні виконував і при занурюванні у велику ємність з водою. Факір мав настільки розвинуті м’язи обличчя й шиї, що міг без усякої маски надавати собі вигляд мумії. Він був надзвичайно сильним – легко пересував камені, які не могли зрушити з місця троє сильних чоловіків. Особливе здивування викликав номер, коли факір голими руками хапав палаючі кулі й навіть короткий час перебував у вогні. Він міг на певний час затримувати пульс і биття серця. Справжньою сенсацією стало повідомлення про те, що факір Нордіні був корінним жителем Станиславова, а його справжнє ім’я – Нааман Штайн. В юні роки він виїхав з рідного міста й помандрував з якоюсь цирковою трупою, а згодом здобув європейську славу, виступав на сценах Відня, Кракова, Ґраца та інших міст. Його виступи захоплено описувала авторитетна «Віденська газета», хоч насправді всі «дива» Нордіні цілком відповідали законам природи й фізики. Так, серцебиття, дихання й пульс факіра насправді не зникали, а лише дуже сповільнювались за допомогою спеціальних практик – людина неначе впадала в летаргічний транс. Для перебування у вогні на шкіру наносилися спеціальні речовини, а ефектність фізичних трюків досягалася спритністю й багаторічними посиленими тренуваннями.
Диво кримінальне
У 1927 р. під Галичем сталося вбивство, яке збило з пантелику найкращих місцевих детективів. 5 серпня, близько восьмої вечора, поважний купець Максиміліан Вайтц їхав фірою в товаристві свого приятеля, такого ж шанованого обивателя Озіяша Брайтбарта, щоб забрати на станції вислану йому сільськогосподарську техніку. Коли друзі поверталися назад, у них хтось вистрілив – кілька пострілів влучили у Вайтца, а один у Брайтбарта. Поранення, які отримав Вайтц, виявилися смертельними. Перед смертю він устиг сказати, що «хтось стріляв ззаду, все, що я маю, залишаю дружині». Брайтбарт отримав легке поранення й після надання допомоги вирушив до Станиславова, де мешкав. Поліція провела дуже скрупульозне розслідування. Напад з метою грабунку виключався, адже нічого не вкрали. Вбитий був орендарем землі, тож поліція вирішила, що в нього були конфлікти з місцевими селянами. Але вбивця стріляв з браунінга, а це було малоймовірно, щоб хтось із селян володів такою зброєю. Крім того, постріли були здійснені з дуже малої відстані. Почали підозрювати Брайтбарта, начебто ходили чутки, що у вбитого був роман з дружиною приятеля. Але якщо стріляв він, що означали слова Вайтца перед смертю «хтось стріляв ззаду», адже приятель сидів поряд з ним? Крім того, постріл, який влучив у Брайтбарта, здійснений з зовсім іншої, але теж дуже близької відстані. За словами Брайтбарта, він, відчувши постріл, зіскочив з воза й намагався утекти. Поліція встановила, що вбитий також займався політичною агітацією на користь урядової партії й навіть мав конфлікти з радикалами. Але важко було повірити, що саме в цьому полягала причина нападу, адже вбитий не відігравав помітної ролі у політичному житті. Ця криміналістична загадка стала справжнім «міцним горішком» для найкращих поліцейських умів.
Сучасну людину важко чимось здивувати, адже технічні й наукові досягнення нашого часу не могли навіть приснитися нашим предкам, які жили у далекому минулому. Проте погодьтеся, що маленькі загадки й дива дають поживу для нашого розуму й уяви, а життя без них стає нудним і втрачає всі свої яскраві барви.
Олена БУЧИК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники