КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

Дмитро Фреїк: людина, вчений і педагог

5 червня 2015 року відлетіла у вирій вічності світла душа великого галичанина, вченого зі світовим ім’ям –Дмитра Михайловича Фреїка.
В бідній селянській родині Михайла Ільковича Фреїка було  п’ятеро дітей: Стефанія, 1929 р.н., Ярослава, 1932 р. н., Ілько, 1935 р.н. і найменший – Дмитро, що народився на самий Великдень 1942 року.
Спочатку вони жили в “Малому Куті”, найстарішій частині села, а згодом родини Михайла Фреїка та  його брата Миколи переселились на “Корчунок”, де пан давав безплатні наділи землі. Микола був забитий до смерті опричниками НКВС в 1949 році за те, що чинив спротив їхньому мародерству.

Брати збудували дерев’яну хату на два входи. Поруч з хатою починався ліс, що тягнувся пагорбом до сусіднього села Гербутів (тепер с.Нараївка Галицького району). Весь ліс поритий окопами часів Першої світової війни, коли тут зійшлись у двобої російська окупаційна армія і Українські січові стрільці.
В роки Другої світової війни, в часи радянської та німецької окупацій, сім’ї доводилось дуже скрутно, особливо з продуктами харчування. Часто нічого було їсти. І маленький Дмитро разом з братом і сестрами йшов до лісу збирати  гриби, ягоди і різні рослини, про які їм розповідали бабця   Анна, по вуличному Музичиха, і мама, котрі добре на цьому знались, і до яких за лікарськими травами приходило чимало людей з села. При лікуванні також використовували п’явки і бджоли з невеликої власної пасіки. Тоді ж «Митруньо», як ніжно називали його в родині, перейняв від свого батька талант і любов до бджільництва, яким займався до останніх днів свого життя. Як згадував мій батько,  брат Ганни, їм з  наймолодшим братом Дмитром постійно хотілося їсти. Особливо приваблювало дітлахів сховане батьком на горищі сало, шматочки якого були розподілені на цілий рік і пронумеровані. Отже, взяти цілий шматок було неможливо, але тут у майбутнього видатного вченого проявився талант вирішувати, здавалось би, невирішувані задачі.  Вони відрізали від кожного шматочка частину шкірки і з’їдали її. Про цей свій “злочин” брати зізнались вже у зрілому віці.
До хати поблизу лісу часто навідувались і вояки УПА. Зокрема Ожгевич Володимир, керівник  проводу ОУН  Рогатинського району, який дуже вподобав собі чорноброву, з довгою косою найстаршу сестру. Саме за його порадою Ганна, закінчивши Кінашівську семирічну школу, вступила до педагогічного училища в Рогатині.
На жаль,  Володимир Ожгевич, як і його побратим  Михайло  Луцький, загинув у нерівному бою з “енкаведистами” на Рогатинщині в 1945 році.
Про ці події та обставини смерті брата М. Луцького Дмитра мені розповів батько – Ілько Михайлович, тоді десятилітній хлопчак.16 лютого 1945 р. недалеко від їх хати відбувся, за словами автора «Літопису УПА» Петра Мірчука, «великий цілоденний бій відділів УПА з загонами НКВД трьох районів: Рогатин, Бурштин, Букачівці. Большевиків розгромлено повністю. На полі бою нараховано 69 большевицьких трупів. Здобуто багато зброї й амуніції. Власні втрати – 6 вбитих і 8 ранених». Один з учасників цього бою Дмитро Луцький був поранений і завернув до хати Фреїків, щоб йому перев’язали рану. Але тут господар садиби Михайло Ількович побачив через вікно, що підрозділ НКВС відсікає дорогу до лісу. Він порадив партизану сховатись у “криївці”, що була під хатою і мала вихід у хліві під яслами. Але Дмитро, озброєний “наганом” і гранатою “лимонка”, не захотів наражати дітей на небезпеку і пішов на прорив до лісу. Так він і загинув у нерівному бою, не давшись ворогам до рук.
Трирічний Дмитрик, який в цей час бавився на подвір’ї, дуже злякався, а цей подвиг повстанця закарбувався у пам’яті на все життя. Важко переживав і розлуку зі старшою сестрою, яка в 1947 році закінчила Рогатинське педучилище, отримавши направлення до школи в село Тисьменичани Надвірнянського району. Там вона познайомилась з молодим хлопцем Ярославом Оріщаком з повстанської родини і  в 1949 році вони одружилися. Незабаром в них народився син, якого назвали Дмитром, на честь батька Ярослава і улюбленого братика Ганни.
У травні 1950 року Ганна разом з родиною свого чоловіка була вивезена до Сибіру на спецпоселення, де через кілька років пропала безвісти. Семирічний Дмитро вирішив піти дорогою старшої сестри.
А розпочався шлях до знань з Кінашівської семилітньої школи в 1949 році. Першою вчителькою була Емілія Тимофіївна Поденко (Кащій) з Черкащини.  Дмитро відмінно навчався, а також з великою охотою відвідував заняття з музики, які проводив ветеран Першої світової війни Василь Якович Бекіш, що вчителював у селі з 1911 року. І Дмитро «Музичишин»  став грати на трубі. Середню освіту здобув в школі сусіднього містечка Більшівці. Там він проявив свої здібності в математиці і фізиці і за порадою вчителів поїхав вступати до Станіславського педінституту. Спочатку він жив у свого старшого брата Ілька і його дружини Марії, які мали двох малих дітей: п’ятирічну Ганну і новонародженого Михайла, в невеликій кімнатці на горищі старого будинку. Мені закарбувався в пам’яті один епізод зі своїх дитячих років. Було мені років три-чотири. Стрийко Дмитро повів мене на прогулянку до центру міста. На площі Міцкевича ми зайшли до книгарні, він купив мені дитячу казку Івана Франка «Осел і лев». Ми присіли на лавку в сквері. Майбутній педагог розповів про те, що автор цієї книжечки та багатьох інших розумних книжок часто тут бував і тому наше місто нещодавно перейменували на його честь. Пізніше, коли Дмитро Михайлович вже мав власне житло, він зібрав велику бібліотеку, де було і багатотомне видання творів Великого Каменяра, який слугував йому прикладом у житті своєю самопожертвою обраній справі.
У1959–1964 рр. навчався на фізико-математичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту, який закінчив з відзнакою. Не забував і своїх занять музикою, грав в інститутському духовому оркестрі. Та основне місце в його житті займала фізика. Двоюрідний брат Богдан Миколайович Фреїк пригадав один цікавий епізод із студентських буднів Дмитра Фреїка. Було це навесні 1962 року. Дмитро місяць не приїздив додому. Його батько попросив Богдана поїхати до Станіслава і дізнатись, що трапилося з сином. Приїхавши до інститутського гуртожитку, Богдан знайшов свого брата і товариша, обкладеного книгами і конспектами. Той був змарнілим і неголеним, а додому не їхав, бо тут, в пустому гуртожитку, йому краще вчитися. Богдан ледве вмовив Дмитра сходити пообідати в ресторан і відзначити його першу зарплатню в Галицькому райкомі комсомолу. Добре поївши і випивши трохи вина, хлопці пішли в місцевий парк на танці. Але успіху у дівчат вони не мали, бо останніх відлякували їх чорні, як у «кагебістів», костюми. На останок, хлопців ледь не побили місцеві парубки і їм довелось втікати. Дмитро був незадоволений тим, що Богдан своїм приїздом і походами по «злачних місцях» завадив йому вивчити цілий розділ фізики.
З 1964 р. по 1968 р. Дмитро Фреїк навчався в аспірантурі фізичного факультету ЛДУ ім. І. Франка за спеціальністю «фізика твердого тіла», яку закінчив захистом кандидатської дисертації. Він став наймолодшим доцентом Івано-Франківського педінституту. А далі було майже півстоліття життя, сповненого радістю перемог і гіркотою втрат і поразок. Та вони тільки гартували його душу і тіло, які він поклав на служіння науці без останку. Під час однієї з останніх зустрічей на Різдво 2015 року він  запросив мене до співпраці в написанні ще однієї книги з історії школи рідного села.
За прикладом Дмитра Михайловича по шляху педагогічної і наукової праці пішли добрих два десятки членів нашої великої родини, а четверо вже захистили наукові дисертації.
Таким чином, сумарний педагогічний стаж вихідців з повстанської родини складає більше 500 років. І це не кінець. Життя триває. Освітянська родина поповнюється новими нащадками, котрі, імовірно, теж оберуть таку нелегку, але таку почесну працю на педагогічній ниві, отримавши освіту в найвідомішому вузі  Прикарпаття, славу і авторитет якого творив майже півстоліття один з корифеїв вітчизняної науки разом зі своєю могутньою командою, яка гідно продовжить ті справи, що намітив, але не встиг здійснити їх Вчитель.
 Михайло ФРЕЇК

RFreik-1Дмитро Фреїк народився 5 квітня 1942 року (за документами – 1943 р.).  Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії наук вищої школи України, доктор хімічних наук, професор, директор фізико-хімічного інституту, завідувач кафедри фізики і хімії твердого тіла ПНУ ім. В. Стефаника, дійсний член Нью-Йоркської академії наук, академік Міжнародної термоелектричної академії, Соросівський професор, нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня»; започатковувач цілої фізичної школи на теренах Прикарпаття та за його межами, автор і співавтор більше семи сотень наукових праць і десятків книг. Разом з тим, він був стержнем великої вчительської династії Фреїків з галицького села Кінашів,  яке розкинулось поміж трьох пагорбів: «Касовою», «Корчунком» та «Лисою горою».

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники