КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

Костел-ратуша-музей у Надорожній

1Це все одне приміщення. Воно має свою історію та зберігає матеріали про минуле невеликого села  у Тлумацькому районі.

Колись торговий шлях галицьких купців з Тисмениці до Товмача (так називався Тлумач) пролягав через село Надорожна. Та й зараз старою дорогою можна дістатися навпростець до Франківська, скоротивши маршрут кілометрів на дванадцять. Саме ця дорога дала назву селу.
Надорожна знаходиться не на центральній трасі. Може, від того і додаткові плюси. Спокійне, затишне село, люди щирі, привітні, не «балувані».
У центрі – сільрада і школа, великі дерева як у лісі, навіть з білочками, кілька пам’ятників-хрестів і музей в приміщенні колишнього костелу. Цікаво, що за архітектурою він нагадує міську ратушу, особливо відколи на стіні-вежі встановили годинник. Ще не показує час, але мандрівники запитують, чи, бува, Надорожна не мала Магдебурзьке право.

– До Другої світової війни у селі жила чисельна польська громада – десь з півсотні родин, – розповідає Іван Штиглян, наймолодший на Тлумаччині сільський голова (31 рік), який тепер, після входження у Тлумацьку ОТГ, виконує обов’язки старости. – Будувати костел почали ще у 1911 році, та роботи перервала Перша світова війна. Лише у 1938-му храм відкрили для богослужінь. А у 1944-му поляків було виселено на етнічні землі.
Саме ж культове приміщення повторило долю усіх галицьких храмів – націоналізація радянською владою. І якщо не атеїстичне застосування (замість церкви – музей атеїзму), то практичне – для потреб колгоспу.
– Надорожнянський костел віддали місцевому колгоспу і спочатку тут зберігали зерно, – розповідає директор музею історії села Микола Водославський. – А деякий час тут вирощували павука-шовкопряда. В будівлі були розкладені стелажі, на них розстеляли листочки шовковиці, якими харчується павук. Люди їхали фірою у Тлумач в урочище «Башта» спеціально за цими листочками.
У 1960 році приміщення колишнього костелу віддали під клуб – аж на 30 років. А далі – часи занепаду. Майже як у приказці: ні вікон, ні дверей – пустка.
Лише у 2009 році депутати сільської ради вирішили віддати цю будівлю під музей історії села. Через п’ять років, після ремонтів, його відкрили. Очолив музей вчитель трудового навчання і образотворчого мистецтва Микола Водославський.
– Огляд нашого музею починається з двох великих стендів, де поміщені прізвища всіх випускників нашої школи, починаючи з 1945 року. Щороку цей список поповнюється, – розпочинає невелику екскурсію Микола Миколайович.
Погодьтесь, ми більше звикли до іншої композиційної структури музеїв: археологічні артефакти і легенди. Надорожнянці ж вважають, що в їхній історії головне – люди, які тут жили і живуть.
Сама ж історія поважна – через три роки відзначатимуть 600-ліття села. В музеї можна побачити інформацію і про назву, і про географічне розташування.
– Наше село знаходиться найвище на весь район, – каже Іван Штиглян. – Там, де стара дорога, є урочище «Біля вежі» – найвища місцина тлумацько-бистрицького Опілля, 386 м над рівнем моря.
Може, через це у спекотне літо зникає в сільських криницях вода. Хоча є одне загадкове місце в низині між пагорбами, в урочищі «На селі», де вода у двох криницях є завжди. А де загадковість –  там і легенди. Одну з них розповів Микола Водославський.
– Колись на цьому місці стояла церква і за людські гріхи вона запалася під землю. Прийшла бідна наймичка до однієї з криниць набирати воду, почала тягнути відро і відчула щось важке. Коли ж витягнула церковний дзвін, то перелякалася, викинула відро і втекла. А церковний дзвін довго було чути по навколишніх полях.
Біля тих двох криниць поставили хрест і на Водохреща саме тут освячують воду.
Надорожнянські люди побожні і вірні у своїй вірі. Саме тут підпільно правив єпископ Павло Василик у часи заборони УГКЦ, це село тоді було релігійним центром катакомбної Церкви.
– По хатах правив, окремо в лісі збиралися – і так, аби представники радянської влади не запримітили, –  розповідає консультант з розвитку туризму Тлумацького району Михайло Ковтун.
– Де треба – люди мовчали, а кому треба – передавали, – додає Іван Штиглян. – Багато молодих хлопців допомагали Василику, а згодом стали священиками.
Сама ж церква побудована у гуцульському стилі без жодного цвяха у 1806 році. Та зараз вона вже затісна і захолодна. Тож неподалік силами громади будують нову. А на старій хочуть відновити гонту на даху. Шукають грантові кошти, аби відновити первісний вигляд церкви і зробити її туристичним об’єктом.
В музеї історії села зібрані фотографії, архівні матеріали про Павла Василика, інших священиків – вихідців з Надорожної.
Тут можна дізнатися також про інші сторінки національно-визвольної історії села. Про те, як у 1926 році силами громади побудували хату-читальню «Просвіти», як у 1943 році за закликом ОУН насипали символічну могилу українським патріотам, ще одну – вже в незалежній Україні. Тоді ж поставили капличку, а попередню – в честь скасування панщини у 1848 році, перенесли на сільський цвинтар.
Окремий куточок відведений під світлицю, де розмістили зібрані між людьми старовинні речі побуту і ремесел. Тут є давня покутська піч і вишивки, кераміка. З різних робочих інструментів можна зрозуміти, ким працювали надорожнянські люди: ковалі, столярі, токарі, ткачі, пекарі.
Та до цього часу є у них спільна справа чи спеціалізація – вирощування слив.
– Наше село ще називають Сливоградом, а людей – слив’єниками, –  каже директор навчально-виховного комплексу Ольга Пронюк. – У нас навіть у школі є сушарка, ми заготовляємо і сливи, й інші фрукти на зиму.
– Як добрий урожай слив, то могли б забезпечити ними всю область, – розповідає місцевий житель Петро Романюк. – З них люди виготовляють чорнослив, варення, повидло. Це взимку такі вітамінчики… От тільки в цьому році через морози слив, напевно, не буде. І вишень не буде. Горіхи – може-може.
У Надорожну, яку для себе ще не відкрили туристи, варто приїхати і через цікаву історію, і через природні принади.
За словами популяризатора туристичної Тлумаччини Михайла Ковтуна, цікавими об’єктами для мандрівників є стара церква і колишній костел. Біля села є стави, де запустили рибу – можна спортивним рибальством займатися, а можна просто з родиною відпочивати. На пагорбах взимку можна кататися на лижах. Влітку і восени навколишні ліси багаті грибами.
Та головне – добрі, привітні люди, серед яких і художники, і майстри, і музиканти та співаки. Вони люблять Надорожну і тією любов’ю хочуть поділитися з іншими.
Галина ДОБОШ

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники