КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

«Круглий стіл» під грушкою

2В Загайполі всі важливі для життєдіяльності села заклади – дві церкви, школа, дитячий садок, сільрада, ФАП, будинок культури – знаходяться на одній вулиці. А на подвір’ї перед сільською радою є особливе місце – не то сільський Майдан, не то свій неформальний «круглий стіл». Довкола старої розлогої грушки з двома стовбурами – шестигранна лавка, пофарбована в зелений колір. Саме вона виконує функцію «круглого столу»: згладжувати конфлікти, шукати компроміс.

– Зазвичай, як люди приходять на скаргу до сільської ради, то не все вдається розглянути її спокійно, – розповідає сільський голова Василь Довганюк. – Коли пояснення на емоціях і вже не вистачає слів (співрозмовник закриває руками вуха, ніби показуючи, як іноді зашкалюють ці емоції – ред.), я пропоную вийти надвір, до грушки. І діалог стає спокійнішим. В кабінеті люди сприймають голову як бюрократа, чиновника, а під грушкою я для них Василь. Тоді і говорити легше, і переконати.

– Які конфлікти найчастіше доводиться вирішувати в селі?
– Перекопав межу, заїхав один до одного на поле…
– Грушці не шкодять такі «розборки»?
– Та ні, гілля високо… До речі, грушка добре родить, з неї гарна сушениця на узвар.
Та не лише спірні питання вирішуються під грушкою. Не раз тут люди обговорювали проблеми – від глобальних до місцевих. Говорили про те, що хочеться, аби швидше закінчилася війна, і щоб не треба було їздити на заробітки за кордон, і чи не надто захоплюються орендарі при обробці земель «хімією», і що держава ніби дала ліки (програма «Доступні ліки» – ред.), та вони не допомагають, і що дітей народжується менше, як раніше (а кому народжувати, якщо батьки у далеких світах?), і як би було добре, коли б на колишній сірчаний рудник прийшли інвестори…
Двадцять років тому Загайпільський сірчаний рудник вважався промисловим об’єктом республіканського значення. Тут було більше працівників, як сьогодні у селі жителів – до тисячі. Навіть була комендатура, бо сюди присилали на виправні роботи за незначні злочини. Працювало підприємство у три зміни, мало розвинуту інфраструктуру.
За два десятиліття все це перетворилося на пустку. Між руїнами колишніх будівель, від яких залишилися бетонні стіни з арматурою чи купи битої цегли, – трава, кущі, цвіркуни. З 95-метрової труби (комінка, як кажуть на неї місцеві) вилітають потривожені нами голуби.
– То дивна історія, як таке велике виробництво розпалося методом розпаювання, – розповідає сільський голова Василь Довганюк. – Тут все було: залізниця, майстерні, гуртожитки, комінок для спалювання газу на потреби рудника, в тому числі на розігрівання сірки, пожежна частина. Процес був налагоджений, але з невідомих причин припинився: чи не йшло видобування сірки, чи не дозволяли технології.
Наразі про відновлення видобування сірки не йдеться. Не зацікавили інвесторів і колишні майстерні. Але є інвестиційний проект із встановлення сонячних електростанцій. На громадських слуханнях його підтримала громада.
– Промислової землі на сірчаному руднику є 82 гектари, – продовжує сільський голова. – У нас пропозиції були різні: сміттєпереробний завод, виготовлення панелей для будівництва. Але найбільше зацікавили зелені технології, зокрема сонячні електростанції, бо на території рудника є трансформаторна станція (одна в області), яка може прийняти вироблену електроенергію, тобто вирішує проблему збуту. Виробити можна хоч де, а підключитися до енергосистеми – ще важливіше. Можна поставити тут і вітрові електростанції.
Та наразі ліквідаційна комісія ще не розібрала метало- і бетоноконструкції. А тим часом фахівці вивчають, наскільки вигідним є проект «зелених технологій».
– Це місце люблять мисливці і браконьєри, грибники, – додає вчитель місцевої школи Володимир Мандрусяк. – Тут є і зайці, і лисиці, і навіть кабани.
– І діти, напевно, люблять тут гратися, – припускаємо ми, обводячи поглядом краєвиди, схожі на кадри з американських бойовиків.
– Ні-ні, дітям сюди не можна ходити, – кажуть співрозмовники. – І ми, і батьки нагадуємо, що тут небезпечно через аварійні руїни.
Для дитячих забав і відпочинку у Загайполі є кращі місця. Приміром, дамба. І якщо річечки Турка, Воля не є повноводними, то ставок – і гарне місце для розведення риби, і постійна вода на випадок надзвичайних ситуацій. А випускники саме тут зустрічають схід сонця.
Дамбу та старий сад у центрі села громада вирішила не віддавати під інвестиційні проекти, а залишити під своїм контролем. Хіба з п’яти гектарів саду, якраз навпроти школи, відвели місце під стадіон. Розчистили майданчик, засіяли травою. Хочуть зробити ще тут лавки, роздягалку. А то є у селі і волейбольна команда, і футбольна, їздять на змагання, а прийняти у себе нікого не могли – не було стадіону. Планують зробити його до кінця року.
Облаштовувати стадіон допомагають місцеві підприємці. Один з них – керівник приватного сільськогосподарського підприємства «Нова ера 2000» Михайло Мусіловський. Має в обробітку 375 гектарів землі, займається вирощуванням пшениці, сої, ріпаку, ярого ячменю. Свого часу допомагав при ремонті церкви Різдва Пресвятої Богородиці, тепер от – на стадіоні, взяв на себе і догляд за територією біля колишнього дерев’яного костелу, що стоїть пусткою попри центральну дорогу.
– Хто до мене звертається за допомогою – чи дитячий садок, чи школа, чи сільський голова, я стараюся не відказувати, – Михайло Франкович, схоже, не дуже любить розмови про благодійність. – Я в Загайполі народився, 45 років віддав сільському господарству, маю певні обов’язки перед своїми пайовиками і односельчанами.
На території Загайпільської сільської ради (це села Загайпіль, Кобилець та Назірна) є п’ять агроформувань, які сплачують податки і забезпечують людей роботою.
Хоча місце праці – одна з найболючіших проблем. Як і в інших селах, багато селян подалися на заробітки за кордон. Здебільшого це Іспанія, Італія, Польща. Як почули від місцевих людей, «одні одних витягують: поїхав тато – забрав маму, а там і дітей». У школі, яка будувалася на 250 учнів, зараз 90 школярів.
Заробітчани ніби й не поривають зв’язків з рідним селом і навіть повертаються з далеких країв, але…
– Коли заробітчани приїздять, то приїздять з грошима, і я не погоджуюся, що вони вкладають їх лише в хату, майно і дітей, або в маєтки, машини, огорожі, – говорить сільський голова Василь Довганюк. – Я ж хотів би, аби люди, маючи кошти, зайнялися підприємницькою діяльністю. Приміром, можна було б у нас виготовляти паливні брикети, адже є сировина – солома.
Василь Довганюк – уродженець Загайполя, хоча живе в сусідньому селі Підгайчики. За фахом майстер з художньої обробки шкіри. Колись робив постоли, паски, оправи на автомобільне кермо, а півтора року тому загайпільці з перевагою у 200 голосів обрали його сільським головою.
Для себе пріоритетними визначив економічні питання. Тому і зацікавлений у співпраці з агроформуваннями та відновленні виробництва на території колишнього сірчаного рудника.  Переконаний, що нові інвестиційні проекти принесли б користь селу.
І тепер, коли загайпільська громада перед вибором, в яку ОТГ увійти – Підгайчиківську чи Матеївецьку, це додало б додаткових плюсів і зробило б її «вигідною нареченою».
…Можливо, саме за «круглим столом» під грушкою загайпільці вирішуватимуть, яким буде майбутнє їхнього села.
Галина ДОБОШ, Коломийський район

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники