КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

Літописець Франківська, і Братишева теж

22 січня виповнилося б 75 років відомому прикарпатському краєзнавцю та історику Михайлу Головатому 

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Його називали людиною-легендою, ходячою енциклопедією, літописцем Станіслава-Івано-Франківська. Містяни знали і впізнавали його завдяки передачі «Вулиця» на ОТБ «Галичина». Член історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто», заслужений працівник культури і почесний працівник  туризму, лауреат премії імені Івана Вагилевича. Уже по смерті – почесний громадянин Івано-Франківська, а на меморіальній дошці, встановленій в минулому році на будинку, де жив Михайло Головатий, надпис: «найретельнішому краєзнавцю і літописцю міста».

Та попри надзвичайну любов пана Михайла до Івано-Франківська були у нього ще особливі сантименти до невеличкої місцини на карті Прикарпаття – села Братишів Тлумацького району,  де він народився. Деякі маловідомі сторінки з життя Михайла Головатого привідкриваємо разом з братишівським вчителем і краєзнавцем Петром Боднарчуком – директором історико-краєзнавчого музею імені Григора Крука (на честь ще одного відомого уродженця цього села, скульптора світової слави).
Родина братишівських патріотів
У Братишеві на вулиці Граб’є ще зберігся будинок, де жили Головаті. Старий уже – йому кілька років до ста, не надто доглянутий, бо в часи репресій, коли родину виселили в Сибір, хату передали під фельдшерсько-акушерський пункт.
– По-вуличному їх називали Гринишиними, – розповідає Петро Боднарчук. – Бабуся Михайла Івановича рано овдовіла, а чоловік її називався Гринь, отож і пішло «Гринишині». Це була високоосвічена і патріотична родина. Дідусь Ілько Головатий був війтом села. Батько і мати брали активну участь у діяльності товариства «Просвіта», мати була членкинею «Союзу українок» і учасницею куховарських курсів.
Оце й усі «гріхи», через які у 1950 році остання хвиля репресій накрила Головатих? Тоді Михайлу було лише сім років, якраз пішов до першого класу Братишівської початкової школи.
– 22 грудня 1950 року з Братишева було виселено в Сибір десять родин, – продовжує Петро Боднарчук. – Розселяли їх по різних «посьолках», щоб односельчани не збиралися разом, не гуртувалися. Тут були і українці, і естонці, і росіяни. Головаті потрапили в Томську область, посьолок Кареліно. До того ж без права повертатися у рідне село. Тому наприкінці 50-х – на початку 60-х років, коли чимало родин з цього села поверталося на Прикарпаття, змушені були оселятися десь-інде. Головаті, приміром, в Драгомирчанах.
Михайло ж вперше приїхав з Сибіру у рідне село у 1960 році уже студентом, після першої літньої сесії в університеті. Відтоді час від часу приїжджав і до батьків у Драгомирчани, і до родини у Братишів. Особливо на Різдво, Великодні свята, влітку. Кажуть, приходив до рідного обійстя, любив заглядати у сад, за яким доглядали дідусь і батько.
Технар, мовознавець, лінгвіст, краєзнавець
Школу Михайло Головатий закінчив у Білоярську Томської області. Кілька світлин з тих років дружина покійного краєзнавця передала в музей села. І вирізки з районної газети, де згадується про активного і розумного учня.
Багато хто з нас був переконаний, що у Михайла Івановича гуманітарний фах. Та, виявляється, він закінчив Томський політехнічний інститут за спеціальністю «автоматизовані системи управління і радіоелектроніка». Інженер, технар. Та не тільки…
– Михайло Іванович був всебічно розвинутою людиною, – Петро Боднарчук не поділяє мого здивування. – Ми можемо говорити про нього як про краєзнавця. Водночас і як про мовознавця та лінгвіста – адже для того, щоб працювати з архівними матеріалами XVI-XVIII століть, потрібно було знати латинську мову, для пізніших часів – німецьку і польську. А від природи він мав математичне, аналітичне мислення. Його, коли був студентом, навіть залучали до наукових розробок з електроніки.
Після повернення на Прикарпаття у 1972 році Головатий пробував влаштуватися на роботу на завод «Позитрон». Не прийняли на це закрите підприємство, найближче до його фаху. Хто б сумнівався? Неблагонадійний…
Пішов інженером на «Промприлад». І у 80-х роках – цілком очікувано – очолив осередок Товариства української мови на цьому заводі, був одним із засновників обласної організації НРУ, обраний депутатом обласної ради першого демократичного скликання. Оця небайдужість до громадського життя, особливо у часи національного відродження, була закладена на генетичному рівні.
Краєзнавство – захоплення на все життя
В одному з інтерв’ю Михайло Головатий зізнався: «з дитинства руки трусилися, коли бачив стару книжку». Так він пояснював початок свого захоплення краєзнавством.
Основні інтереси – історія архітектури, старі будівлі. І в основному Станіслав, Івано-Франківськ. Його відомі книги: «Етюди старого Станиславова», «200 вулиць Івано-Франківська», у співавторстві з Іваном Бондаревим – «Івано-Франківськ: погляд крізь століття». А точну кількість газетних, журнальних публікацій, телепрограм навряд чи хтось назве.
Між тим, коли у часі святкування 70-річчя краєзнавця журналісти були дуже щедрими на компліменти, він називав гіперболізацією розмови про те, що знає усе.
Більше того, пригадую з власного досвіду: коли зверталася до нього за коментарями чи довідками, а він вважав себе не надто компетентним, то обов’язково радив, з ким зв’язатися.
Всезнайкою не був і всезнайки із себе не вдавав. До подій, фактів, дат, до слова ставився особливо відповідально.
Та якщо це відомий Головатий-«літописець Станіслава», то менш відомі сторінки його краєзнавчих пошуків – село, де народився. Та про це дещо нижче. А спершу згадаймо про ще одне захоплення.
Особлива любов до пісні
Він любив співати і на аматорській, і на професійній сцені. Це ще одне підтвердження всебічної обдарованості Михайла Головатого. Із задоволенням виступав у складі аматорського вокального чоловічого ансамблю «Черемош» Центрального народного дому Івано-Франківська, був солістом.
– Коли у травні 1991 року у Братишеві освячували символічну могилу борцям за Україну, зібралося дуже багато людей, – пригадує Петро Боднарчук. – Михайло Головатий не лише виступав як промовець, а й привіз з собою аматорський колектив, яким керував Богдан Юрків. Я добре пам’ятаю, як вони піднялися на вершину могили, і коли заспівали «Ой, у лузі червона калина», то весь майдан – близько півтори тисячі братишівців і жителів сусідніх сіл – підхопив пісню.
– Приїжджаючи в наше село, Михайло Іванович заходив до церкви і разом з церковним хором брав участь в Богослужіннях, – продовжує Петро Боднарчук. – А пізніше з Іваном Лемчуком, Василем Креховецьким, Михайлом Козаком та іншими учасниками художньої самодіяльності збиралися у школі і влаштовували свій невеличкий концерт. При цьому основним солістом, виконавцем старовинних пісень був Михайло Іванович.
– А не знаєте, чи мав якусь улюблену пісню?
– Мені не часто доводилося бути в родинному колі, де співав Михайло Іванович. Та я спробую в тій родині, де він гостював, про це вивідати. Але знаю, що любив сільські, побутові, стрілецькі пісні.
Рукопис про рідне село
Петро Боднарчук знає Михайла Іванович з 1989 року. Каже, що той часто заходив у шкільний музей, цікавився, чим живе село, допомагав пану Петру порадами краєзнавчого спрямування, ділився архівними знахідками.
– Я вже тоді знав, що він мав багато матеріалів про наше село, зібраних від батька, сусідів, від тих старожилів, з якими охоче спілкувався. І коли я почав займатися краєзнавчо-пошуковою роботою, він мені підказував, до кого звертатися, – розповідає Петро Боднарчук.
На нашу зустріч керівник братишівського музею приніс великий зошит і альбом з фотографіями.
– В останні роки Михайло Іванович подарував для музею все те, що знайшов в архівах про наше село. Це ціла книга, написана акуратним, можна сказати, професорським, каліграфічним почерком, що легко читається. Записано все те, що знайдено про наше село. Приміром, є записи про власників братишівської землі, починаючи з XVII століття. Зібрані статті про Братишів як в станиславівській періодиці, так і витяги з львівської преси, деякі ксерокопії з матеріалів Михайла Івановича.
І ця рукописна книга, написана Головатим, і родинний альбом зберігатимуться в музеї, а в майбутньому Петро Боднарчук хотів би використати частину матеріалів для книги про Братишів. А наразі планують у лютому провести вечір з нагоди 75-річчя від дня народження Михайла Головатого, запросивши його рідних, колег-краєзнавців, представників «Просвіти», учасників аматорського колективу «Черемош».
– Коли Михайло Іванович відзначав своє 70-річчя, запросив мене на свій ювілей. Тоді ми і домовились, що наступний ювілей – 75 років – відзначатимемо у Братишеві, – завершуємо розмову з директором історико-краєзнавчого музею імені Григора Крука Петром Боднарчуком. – На жаль, доля так склалася, що цієї дати наш земляк не дочекався. Але я відчуваю себе зобов’язаним провести пам’ятний реквієм на честь Михайла Головатого. Братишівці його шанують і пам’ятатимуть.
Галина ДОБОШ

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники