КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Щоб і сліду не було

Щоб і сліду не було

08:02:37, 10 Жовтень 2017

В Івано-Франківську планують демонтувати 150 незаконно встановлених малих архітектурних форм. Про[...]

No thumbnail available

Прикарпатські пенсійники до перерахунку пенсій готові.

06:51:27, 10 Жовтень 2017

Слово за Парламентом Впродовж останніх днів «гаряча лінія» Пенсійного фонду є дійсно «гарячою». Сту[...]

Резервістів кличуть на збори

Резервістів кличуть на збори

07:28:04, 8 Серпень 2017

Івано-Франківську необхідно направити 50 резервістів на 30-денні військові збори на Яворівський полі[...]

Перший дзвоник кличе

Перший дзвоник кличе

07:25:42, 8 Серпень 2017

Цього року за парти івано-франківських шкіл сядуть 3 тис. 108 першокласників. Про це повідомив ди[...]

«Срібло» Кубка Європи

«Срібло» Кубка Європи

06:11:27, 8 Серпень 2017

У румунському місті Арад завершився Кубок Європи з дзюдо серед спортсменів до 21 року. У ваговій [...]

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

07:40:34, 8 Серпень 2017

В Івано-Франківську продовжуються роботи на кільцевій розв’язці на Привокзальній площі. Минулого тиж[...]

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

07:19:55, 8 Серпень 2017

У Хмельницькому закінчився чемпіонат України серед молоді до 23 років з важкої атлетики. Вероніка[...]

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

01:34:58, 8 Серпень 2017

Відповідно до статей 7, 43, 44, 45, 46 Закону України «Про автомобільний транспорт», постанови Кабін[...]

Розширення можливостей

Розширення можливостей

06:23:14, 7 Липень 2017

Міська влада продовжує працювати над збільшенням пільг і знижок, які надаватиме  «Картка іванофранкі[...]

Палац – громаді

Палац – громаді

06:21:30, 7 Липень 2017

Міський голова Івано-Франківська переконаний, що палац Потоцьких має бути у власності громади і стат[...]

Найуспішніші люди свого часу,

які  зробили значний внесок у розвиток українського села і міста
SymyrenkyДинастія Симиренків: найкращий цукор і найсмачніші яблука
Понад 200 років тому у селі на Черкащині постала династія неймовірно успішних господарників – Симиренків. Із клаптика землі на Черкащині, який купив колишній козак Степан Симиренко, його діти й онуки виростили цілу цукрову імперію. А пізніше – стали засновниками наукового садівництва в Україні.

Першим Симиренком, який прославив свій рід, став син Степана Федір Симиренко. Хоч він і потрапив у кріпацтво після смерті батька, але завдяки своїм здібностям і таланту до господарювання зумів викупити з неволі всю свою численну родину. Федір Симиренко успішно вправлявся з господарством графа Михайла Воронцова та ще й сам торгував борошном, орендувавши водяні млини. Ба більше, справи йшли так добре, що Федір не лише отримав волю, а й разом із іншими колишніми кріпаками братами Яхненками заснував власну фірму.

У 1843 році фірма «Брати Яхненки і Симиренко» побудувала перший в Україні і Російській імперії загалом паровий пісково-рафінадний завод у селі Ташлик. Переробляли буряки, що їх засівали на орендованих полях графа Воронцова. Особливість цукрового заводу була в тому, що він виробляв додатково очищений рафінад. Новий бізнес був таким успішним, що через п’ять років відкрили ще один пісково-рафінадний завод у Городищі, поблизу Млієва. Городищенський завод став найбільшим у Європі і давав від 50 до 150 тис. руб. прибутку щорічно. Умови роботи були надзвичайно вигідними. Усі селяни, які працювали на заводі, отримували платню. А при заводі побудували казарми, лазні, лікарню, церкву, а також працювали бібліотека й технічне училище.
Технічним керівником фірми був син Федора Платон Симиренко. Він здобув економічну освіту і вивчав основи цукровиробництва у Франції. Платон постійно вдосконалював технології виробництва, а 1846 року спорудив власний машинобудівний завод у Млієві. Підприємство виготовляло обладнання та машини для цукроварень, що дозволило українському селу стати незалежним від імпорту. Більше того, на заводі випустили перші металеві пароплави, що перевозили товари по Дніпру, – «Українець» та «Ярослав Мудрий».
За даними істориків, 1861 року фірма володіла майном на суму близько 4 мільйонів карбованців. Крім заводу у Городищі, цукроварень, млинів та двох пароплавів, Симиренки володіли також будинками у Києві, Харкові, Одесі та Ростові. І все це – завдяки наполегливій праці, розумному підходу до управління і вмінню використовувати наявні  можливості: вільний обіг землі, кредити, нові технології тощо. Однак у 1880-х роках, після смерті Федора і Платона, через кризу і проблеми з кредитами фірма «Брати Яхненки і Симиренко» закрилася. Утім, нащадки Симиренків не відцуралися сільського господарства і розвинули новий на той час напрям – садівництво.
Платон Симиренко був не лише талановитим підприємцем, а й садівником. У своїх садах у Млієві він вирощував й удосконалював різноманітні плодові сорти. Тож не дивно, що його син Левко став одним із найвідоміших українських помологів.
Левко Симиренко почав вивчати рослини ще у батьківському саду. А от досвід садівника отримав у несподіваному місці – у Східному Сибіру, куди був засланий після університету через свої політичні погляди.
Після повернення додому Левко Симиренко заснував у Млієві помологічний розсадник – першу в Україні лабораторію садівництва такого рівня. До Симиренка у галузі плодівництва панували іноземні фахівці – переважно німці, французи та бельгійці. Уже за кілька років розсадник українця став найкращим не лише на теренах Російської імперії, а й у Європі.
Згідно з документами, у 1912 році у своїй помологічній колекції Симиренко мав майже 3 тисячі сортів плодових, ягідних, горіхоплідних і квітково-декоративних рослин. Серед них – 900 яблунь, 889 груш, 350 черешень та вишень, 115 персиків, 56 абрикос, 45 горіхів, а також 166 сортів аґрусу та 937 різних троянд. А крім того, були ще різноманітні хвойні дерева та кущі, бузок тощо.
Саджанці із Мліївського розсадника надходили у різні куточки Російської імперії і навіть імпортували до польських і литовських земель. Свідчення про це залишив сучасник Симиренка, професор М.І. Кічунов: «Певна річ, що Південь, Південний-Захід та Південний-Схід Росії дають головну масу клієнтів, але не можна тут не підкреслити тих обставин, що розсадник має клієнтів також у Царстві Польському і в Литовських губерніях».
Результатом багаторічного вивчення і селекції сортів стали наукові праці Симиренка –  «Генеральний каталог» із описом помологічної колекції, «Кримське промислове плодівництво» та «Помологія», видана вже після його смерті. Але найвідоміший плід його праці – сорт яблука Ренет Симиренка, названий на честь батька, Платона Симиренка. Ці зелені яблука відомі кожному українцю.
 Терещенки: глухівські мільйонери і меценати
Глухівський рід Терещенків добре відомий в Україні і за її межами. Адже великі землевласники й успішні промисловці Терещенки залишили по собі вагомий слід в історії. Один із них – Михайло Терещенко – був навіть оголошений Гітлером своїм особистим ворогом лише через те, що талановитий українець зумів врятувати активи австрійського банку. «Прагнення до суспільної користі» – таким був девіз найбільших українських цукрових магнатів і найщедріших благодійників кінця ХІХ – поч. ХХ ст.
«Золотий» шлях родини Терещенків розпочався після селянської реформи 1861 року, що скасувала кріпосне право, забезпечила селян садибами і залишила право купівлі-продажу землі для вищих станів. Засновник династії Артемій Терещенко зі своїми трьома синами Миколою (Ніколою), Федором і Семеном вміло скористалися ситуацією і почали скуповувати володіння поміщиків, господарства яких занепадали. Як свідчать історики, на початок ХХ століття родина володіла майже 200 тис. га землі, що робило її одним із найбільших землевласників Російської імперії.
У 1870 році родина Терещенків мала близько 10 цукрових заводів, а також володіла млинами і винокурнями. Багатопрофільна підприємницька діяльність родини в аграрній і промисловій сферах дозволяла, на відміну від решти поміщиків, ефективно господарювати і примножувати статки. Частина прибутків від заводів йшла на дофінансування сільського господарства, врожаї якого залежали від погодних умов. А вирощена продукція забезпечувала сировиною власну цукрову, борошномельну,  виноробну та інші галузі. У 1877–1887 рр. середній щорічний прибуток Червоненського маєтку складав 12 034 руб., Мартинівського – 32 648 руб., а Глушецького – 33 852 руб.
Особливо завзятим господарником був старший син Артема – Микола Терещенко. На своїх землях він розвивав різноманітні напрями сільського господарства – саме ті, що найкраще підходили місцевим умовам. Аграрна і харчова продукція була найвищого рівня і не раз здобувала відзнаки в Російській імперії і за кордоном. У 1900 році на Всесвітній виставці у Парижі вироблений на його заводах цукровий пісок, спирт і борошно отримали найвищу оцінку якості, а сам Микола Терещенко був нагороджений французьким орденом Почесного легіону.
За архівними даними, Микола Терещенко мав понад 85 тис. га землі, 5 рафінадних заводів, винокурні, парові і водяні млини у Чернігівській, Київській, Волинській, Харківській, Подільській, а також Курській і Тульській губерніях.
Виробництво цукру давало мільйонні прибутки Терещенкам. У 1870 році заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків». Початковий капітал товариства складав 3 млн руб., а в 1900 р. сягав уже 8 млн руб. Згідно з обліком рахунків товариства, у 1872–1873 рр. від шести цукрозаводів одержали 376 230 руб. чистого прибутку, а в 1880—1881 рр. уже тільки від двох Тульського та Михайлівського заводів — 346 940 руб. Щороку цукрові заводи Терещенків виготовляли продукції на понад 21 млн. руб. У  середині 1880-х діяльність товариства щороку приносила братам близько 750 тис. руб. прибутків, і в 1911 р. на їхніх рахунках у закордонних банках зберігалося більш ніж 13 млн. руб.
Більшість величезних статків Терещенків йшли на благодійність. Артемій Терещенко заповідав синам, щоб 80% прибутків вони витрачали на потреби громади. Як пишуть дослідники, загальна сума, що її витратив на благодійність лише Микола Терещенко, сягає 5 млн. руб. І майже половина цих грошей відійшла на розбудову Києва.
За гроші Терещенка звели будівлі сьогоднішніх Національного транспортного університету, Київського національного університету імені Карпенка-Карого, Національного художнього музею, Київської картинної галереї, лікарні «Охмаддит» та інших.
Київські музеї також завдячують своїми колекціями здебільшого родині Терещенків, а особливо доньці Миколи Варварі Терещенко та її чоловіку Богдану Ханенку. Усе своє життя подружжя збирало найкращі твори західного та східного мистецтва, які заклали основу нинішнього музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків.
Великий вклад Терещенки зробили і в розвиток рідного Глухова. Микола активно підтримував заклади освіти, медичні центри, притулки і храми. Він був також фундатором Глухівського музею.
Сьогодні нащадки Терещенків живуть у США, Франції та Швейцарії. А кілька років тому праправнук Миколи Мішель Терещенко, який повернувся на батьківщину свого роду, став мером Глухова. Як і його знаменитий прапрадід, він підтримує місто і намагається розбудувати там успішне сільське господарство.
Мистецтво бути мільйонером: цукровий магнат Іван Харитоненко
Українські мільйонери завжди були друзями митців і письменників. Тарас Шевченко із вдячністю згадував свого благодійника Платона Терещенка, а Антон Чехов із захопленням писав про відомого сумського землевласника і цукрозаводчика Івана Харитоненка. За словами письменника, Харитоненко був непересічною особистістю – із надзвичайним діловим чуттям й організаторським хистом. Виходець із низів, без професійної освіти, він став однією з чільних постатей свого часу.
Іван Харитоненко заробив своє багатство наполегливою працею. Як син селянина-чумака, він міг продовжити справу свого батька або спробувати досягти чогось більшого, використовуючи свій природний хист підприємця. Він обрав останнє і почав скуповувати цукровий буряк для петербурзького купця Єлисеєва. Але згодом вліз у страшенні борги: орендований ним цукровий завод згорів зі всією продукцією і виявився незастрахованим. На щастя, стати знову на ноги допомогли ділові партнери.
Справжньою удачею для майбутнього цукрового магната стала селянська реформа 1861 року, що звільнила селян із кріпацтва. Поміщики, втративши дармову робочу силу, почали масово продавати свої землі. Скориставшись вільним обігом землі, Харитоненко почав скуповувати їхні десятини та вирощувати цукровий буряк. Водночас він почав будувати заводи для переробки. У 1867 році Харитоненко спорудив у Сумах Павловський рафінадний завод – один із п’ятірки найбільших в Україні на той час. Загалом він побудував близько 30 підприємств у різних містах Харківської та Курської губерній. Як зазначають історики, більшість заводів регіону після реформи перейшли до рук Івана Харитоненка і родини Терещенків.
У 1860-х роках підприємець заснував торговий дім «Харитоненко і син». Головна контора компанії була у Сумах, а інші – у Харкові, Москві, Томську, Владивостоку та інших містах. Всього торговий дім налічував 279 контор і поставляв цукор, окрім внутрішнього ринку, до Австро-Угорщини,  Туреччини, Китаю, Ірану, Фінляндії та Німеччини. За архівними даними, лише за шість років після заснування компанії виробництво цукру у Сумах зросло у 20 разів. А 1874 року торговий оборот компанії перевищив 20 млн. рублів сріблом.
У 1887 році Іван Харитоненко ініціював створення першого в Російській імперії цукрового синдикату. Це була перша монополія, що об’єднувала майже 92% усіх цукрових підприємств на теренах тодішньої імперії. Всього – 203 заводи. Страховий капітал підприємств складав 1 млн. рублів. Харитоненко був одним із головних членів синдикату.
Як свідчать історики, Харитоненко мав також 11 маєтків та економій у Сумській, Чернігівській і Харківській губерніях. За одними даними, на 1891 рік він володів 40 тис. десятин землі, за іншими – у його власності було майже 100 тис. десятин. При цьому у деяких економіях працювали селекційні лабораторії, а насіння буряка закуповувалося у Німеччині та Франції.
Особливою гордістю Харитоненка були також лісові господарства, де існували лісорозсадники і вирощувалися цінні породи дерев.
«Іван Герасимович пристрасно любив свою комерційну діяльність, але не своєкорислива спрага надбання і збагачення була душею його підприємств і праці. Він любив промисловість, як вчений любить свою науку, як художник любить своє мистецтво, тому всі його великі заклади носять на собі печатку не тільки відповідного меті благоустрою, а й краси та витонченості», – відгукувався про нього архієпископ Харківський Амвросій.
І справді, Іван Харитоненко, який у 1867—1873 рр. був міським головою Сум, зробив чимало для освітнього і культурного розвитку свого міста. На кошти його родини  заснували кадецький корпус, дитячу лікарню і притулок, придбали будинок для окружного суду, побудували Свято-Троїцький собор і спорудили залізобетонний міст через Сумку. Також завдяки його щедрій участі  відкрили жіночу гімназію та церкву у рідному селі Нижня Сироватка. Більше того, Харитоненко дав гроші на спорудження гуртожитку для студентів Харківського університету і навіть пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві. Навряд чи хтось зможе точно порахувати, скільки було витрачено на благодійність, але з певністю можна сказати одне: Іван Харитоненко був шанованим промисловцем і громадянином.
Центр громадського моніторингу та контролю

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники