КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

Несміле дитя Підгір’я:

так себе називала Марійка Підгірянка

У травні минуло 55 років з дня смерті народної вчительки і дитячої поетеси Марійки Підгірянки (Марії Ленерт-Домбровської). Померла вона у будинку доньки Дарії під Львовом. За своє довге життя – 82 роки – не мала власного помешкання. Схожа доля багатьох галицьких вчителів.            Її чоловік був директором школи, вона вчителькою, тож жили в шкільних приміщеннях або орендованих.

 

– Народилася під чужою стріхою і за свого життя змінила тринадцять місць проживання. Померла теж під чужою стріхою, – каже директор літературно-краєзнавчого музею Марійки Підгірянки в с. Білі Ослави Надвірнянського району Василь Левицький.

Саме в цьому селі в родині лісничого Омеляна Ленерта народилася дівчинка, яка згодом свої твори підписувала псевдонімом «Підгірянка» («я самоук, несміле дитя Підгір’я»). І саме в цьому селі 22 роки тому, на Зелені свята, відкрито її музей.
Від плебанії до музею
Це не будинок, де народилася Марійка чи де жила. Татове лісництво теж не в цьому приміщенні було. Та для музею, як кажуть в селі, воно вдале. До того ж історичне – це колишня священична резиденція.
– Цікава історія цього будинку, – розповідає Василь Левицький. – Йому більше ста років. Це перший цегляний будинок у Білих Ославах, до речі, з цегли, випаленої на місцевій цегельні. Тоді він мав вигляд палацу напроти курних хаток. У 1967 році плебанію радянська влада перетворила на клуб, який діяв упродовж 25 років. Розібрали перестінки, зробили глядацьку залу на сто місць, дві кімнати віддали під бібліотеку.
У 1992 році громада повернула будинок у свою власність. Священик погодився половину приміщення передати під музей. Так і дотепер: праве крило – помешкання священика, три кімнати під житло, а ліве – музей, чотири кімнати, віднедавна ще зробили залу на горищі.
Хоча ще раніше, у 70-х роках, в місцевій школі була кімната-музей Марійки Підгірянки. Тоді творчість землячки досліджував вчитель Василь Слезінський. Та коли йому в силу особистих обставин довелося виїхати на Калущину, музею не стало, експонати чи то розгубилися, чи то були розкрадені.
Згодом за краєзнавчу і дослідницьку справу взявся Василь Левицький, який 25 років пропрацював на Делятинському лісокомбінаті, а зараз на громадських засадах очолює музей. Він вивчав архіви, листувався з дітьми народної вчительки, був упорядником її поетичних і прозових збірок, в тому числі найповнішого видання поезій, прози і сценічних творів «Для Вкраїни вірно жиймо» (вийшла у світ у 2009 році у видавництві «Нова зоря», а в радянські часи твори Марійки Підгірянки не були в пошанівку, ніхто не поспішав їх видавати).
– Лише перші роки Марійчиного життя минули у Білих Ославах, –  розповідає Василь Левицький. – Ніде нема документальних даних, що у зрілому віці вона побувала у нашому селі. Але її діти були тут, в цьому приміщенні. Тож можемо стверджувати, що в цьому будинку присутній дух Марійки Підгірянки.
На відкриття музею у 1996 році приїжджала зі Львова донька Дарія. Це був її другий приїзд у Білі Ослави. Вперше відвідала село, де народилася мама, у 1981 році на відзначення сторіччя від дня народження Марії Ленерт. Тоді ж приїжджав її старший брат Остап.
Дарія пішла шляхом матері – вчителювала. Остап теж працював на педагогічній ниві – викладав на кафедрі французької мови у Франковому університеті у Львові. У Марії Ленерт-Домборовської було ще два сини – Роман і Маркіян. Останній проживав в Австралії, саме він фінансово допоміг видати повне зібрання творів «королеви дитячого слова».
Братишівська ревність
– Мені пощастило, що з наймолодшим сином Марійки Підгірянки, який жив аж в Австралії, я спілкувався як телефоном, так і маю 57 листів, –  розповідає Василь Левицький. – Почав з ним спілкуватися, коли чоловік мав уже поважний вік – 90 років. Постійно я відчував жаль, що не знав його раніше – це ж скільки втратив. Зате Бог йому подарував 99 років і три місяці, тож я встиг дізнатися багато з «живого архіву». Для краєзнавців такі свідчення дуже багато важать.
Приміром, вважалося, що у 1944 році Марійка Підгірянка жила у Братишеві Тлумацького району. А від її сина краєзнавець дізнався, що саме тоді вона була вдруге виселена в Австрію (вперше – у Першу світову війну).
– Маркіян написав мені у 33-му листі, що мама з татом і сестрою Дарією перебували в Австрії і він до них завітав на Великодні свята. Написав, що тато і сестра тоді працювали на взуттєвій фабриці, а мама не працювала, бо була хвора, і пригостила Маркіяна гарним австрійським вином і українським борщем.
До слова, між Білими Ославами і Братишевим – своєрідне суперництво за право називати Марійку Підгірянку своєю.
– Братишів вважає, що Білі Ослави занадто приватизували ім’я Марійки Підгірянки, – каже редактор газети «Бурштинський вісник», заслужений журналіст України Марія Палюга. –  В Ославах вона жила чи три, чи чотири роки, потім з родиною переїхала, у дорослому віці з чоловіком вчителювала у різних місцях. А в Братишеві та сусідній Антонівці вона працювала близько 30 років. Тому в Братишеві вважають, що це наша Марійка Підгірянка. Багато людей її пам’ятали і знали особисто. Просто з плином часу люди відходять, а молодь знає про неї лише зі спогадів.
Знав її і батько Галини Палюги, якому 87 років.
– Скільки себе пам’ятаю, на великі свята, особливо коли збиралися гості, тато завжди підкреслював, що його першою вчителькою була Марійка Підгірянка. Тоді вся родина дивилася на нього по-особливому, наче в тому, що вона писала вірші, була поетесою, була заслуга мого батька – так він її підносив. Тато наче грівся в променях слави Марійки Підгірянки, – згадує Марія Палюга.
«Її життя – безкінечні вчительські скитання: Гуцульщина і Покуття, австрійські табори для переселенців у Гмюнді й Закарпаття, повернення у Галичину, а останніх п’ять років у Львові – така розлога географія її учительських поневірянь», – це вже написав краєзнавець з Братишева Петро Боднарчук. У цьому покутському селі родина Домбровських теж проживала у сільських газд, в низеньких оселях під солом’яною стріхою без підлоги та побутових зручностей, але охайних і затишних.
Нині в сільському музеї імені Григора Крука у Братишеві є куточок Марійки Підгірянки.
Пошанована земляками
Повертаючись до музею в Білих Ославах, зазначимо, що тут зібрано до двох тисяч експонатів. Перша кімната – історико-краєзнавча, матеріали розповідають про епоху, в якій жила народна вчителька і поетеса. Друга зала – це її світлиця.
– Тут вже є меморіальні речі, які вдалося привезти з містечка Рудно під Львовом, де в останні роки жила письменниця, – розповідає Василь Левицький. – Це етажерка, цукорниця, квітки тюльпану з коров’ячого рогу, форма для випічки великодньої паски. Здогадуюсь, як зараз жалкують львів’яни, що ці речі не у них, а в сільському музеї.
Третя кімната – Шевченкіана і Франкіана: їхні твори або книги про них. Четверта кімната – сакральне мистецтво. Хочуть тут зібрати речі, які вже не у вжитку у храмах, щоб їх не викидати, а зберігати в музеї. П’ята кімната в приміщенні під дахом присв’ячена ткацькій справі, яка була потужною в Білих Ославах в міжвоєнний період. Люди дали верстати для вовни, для льону, прядива, інші речі, потрібні для цього ремесла. Є тут також колекція календарів – від настінних до кишенькових. Є і музейна бібліотека – хто що дарує, видавничий доробок білоославчан, енциклопедична та довідкова література.
Коли минулого року Білі Ослави відвідав Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Роман Ващук, то виявилося, що саме в цьому будинку, де тепер музей, народився його батько. Адже його дід Михайло Дурделло був тут місцевим парохом і жив в цій плебанії.
До пошанування пам’яті Марійки Підгірянки долучаються члени громадської організації «Рідне наше село». Завдяки їм чотири роки тому за людські пожертви перед музеєм поставили перший у світі пам’ятник народній вчительці і дитячій поетесі.
За ініціативи громадських активістів меморіальну дошку Марійці Підгірянці встановили в селі Буркут на Верховинщині, де відпочивала родина Домбровських, а рік тому Білоославська школа отримала ім’я Марійки Підгірянки.
Останні п’ять років саме тут, у Білих Ославах, відбувається церемонія вручення просвітянської обласної премії Марійки Підгірянки. А серед її лауреатів за понад 20 років є шість уродженців цього села – краєзнавець Василь Левицький, дослідник творчості дитячої поетеси Василь Слезінський, його дружина, яка продовжила справу чоловіка, Ірина Слезінська, заслужений журналіст України Тамара Лейбюк, парох с. Білі Ослави о. Василь Ужитчак УПЦ КП, педагог, просвітянка Валентина Щербюк.
Кажуть, пані Валентина знає напам’ять чи не всі вірші Марійки Підгірянки.
Зійдуть мої пісеньки, як рута,
Наче ряст, розквітнуть навесні.
І як я вже буду позабута,
То цвістимуть пісеньки мої.
Галина ДОБОШ

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники

Цитата тижня

ЦИТАТА ТИЖНЯ

ЦИТАТА ТИЖНЯ

03:58:16, 9 Вересень 2018

Володимир ЦИБУЛЬКО, політолог (З прицілом на парламентські) – У парламенті мінімум два або і [...]

Трибуна депутата

Село Микитинці стає більш комфортним, сучасним та затишним

Село Микитинці стає більш комфортним, сучасним та затишним

04:02:12, 8 Серпень 2018

Петро Гавриш, депутат Івано-Франківської міської ради, фракціяВО «Свобода» Літо пролетіло, як і[...]

Vox Populi

VOX POPULI: Що б ви порадили молодому поколінню, з огляду на ваш досвід?

VOX POPULI: Що б ви порадили молодому поколінню, з огляду на ваш досвід?

06:35:28, 7 Липень 2017

Валерій Петрович, інженер-пенсіонер: – Навчитися культури поведінки, зрозуміти, що круто і модно бу[...]

КУРСИ ВАЛЮТ