КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Новації в пенсійному законодавстві

Новації в пенсійному законодавстві

09:29:09, 12 Грудень 2017

11 жовтня поточного року набув чинності Закон України № 2148-VIII «Про внесення змін до Закону Украї[...]

No thumbnail available

До уваги платників!

08:05:52, 11 Листопад 2017

Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську повідомляє, що 15.11.2017 року в Головном[...]

До уваги платників єдиного внеску!

До уваги платників єдиного внеску!

11:11:19, 10 Жовтень 2017

З 1 січня 2018 року набирають чинності зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на [...]

Щоб і сліду не було

Щоб і сліду не було

08:02:37, 10 Жовтень 2017

В Івано-Франківську планують демонтувати 150 незаконно встановлених малих архітектурних форм. Про[...]

No thumbnail available

Прикарпатські пенсійники до перерахунку пенсій готові.

06:51:27, 10 Жовтень 2017

Слово за Парламентом Впродовж останніх днів «гаряча лінія» Пенсійного фонду є дійсно «гарячою». Сту[...]

Резервістів кличуть на збори

Резервістів кличуть на збори

07:28:04, 8 Серпень 2017

Івано-Франківську необхідно направити 50 резервістів на 30-денні військові збори на Яворівський полі[...]

Перший дзвоник кличе

Перший дзвоник кличе

07:25:42, 8 Серпень 2017

Цього року за парти івано-франківських шкіл сядуть 3 тис. 108 першокласників. Про це повідомив ди[...]

«Срібло» Кубка Європи

«Срібло» Кубка Європи

06:11:27, 8 Серпень 2017

У румунському місті Арад завершився Кубок Європи з дзюдо серед спортсменів до 21 року. У ваговій [...]

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

07:40:34, 8 Серпень 2017

В Івано-Франківську продовжуються роботи на кільцевій розв’язці на Привокзальній площі. Минулого тиж[...]

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

07:19:55, 8 Серпень 2017

У Хмельницькому закінчився чемпіонат України серед молоді до 23 років з важкої атлетики. Вероніка[...]

Незвиські Андруховичі

2590-річна Ганна Андрухович і її 68-річний син Михайло згадують часи війни, голоду, репресій, роботи в колгоспі «за дві копійки»; розповідають, як зараз вирощують помідори-огірки, займаються бджільництвом і печуть самі хліб; діляться думками про політику у світі і політиків в Україні; найбільше тішаться дітьми і внуками та хочуть для них миру.

Помешкання Андруховичів знаходиться неподалік пам’ятного знаку, що стоїть на в’їзді у с. Незвисько Городенківського району. Обійстя попри центральну трасу, відділене від неї впорядкованим бетонним рівчаком.
Михайло Іванович відірвався від господарських справ і почувши, що ми журналісти, почав розмірковувати, чи потрібно можновладцям, аби люди були поінформовані і чому зникає проводове радіо.

– Тепер мене би так не здивувала літаюча тарілка, як в середині 50-х років ми дітьми бачили, коли у нас проводили радіо, – розповідає чоловік. –  Тоді голос Москви мав бути у кожній хаті. А тепер питання: чому не чуємо голосу нашої столиці? Кому це вигідно, щоб радіо мовчало? Чи хтось хоче накласти на це руку і приватизувати? Це навмисно хочуть видворити такий засіб зв’язку як радіо.
Михайло Андр 29ухович показує радіоприймачі на зовнішній стороні будинку і навпроти літньої кухні, запевняє нас, що такі є і всередині приміщень. Розповідає, що радіо було своєрідним зв’язком з вуйком, якого заслали до Сибіру.
– Мені був один рік, коли вуйко – мамин брат – отримав 25 років покарання, відбував його в Іркутську. Моя баба виходила надвір і слухала з гучномовця погоду: Омськ, Томськ, Петрозаводськ, Петропавловськ-Камчатський. І завжди був Іркутськ. Це наче вона ближче до сина ставала.
Ганна Василівна теж згадує про брата.
– Я лише одного брата мала. 25 літ дістав і конфіскацію майна. Сидів під слідством рік і три місяці у Станіславі. А ходив в дев’яту клясу до Тишковець. Його спіймали з листівками. В 50-му зима була дуже тяжка. Я йшла напівбоса,  в черевиках до Городенки. Якийсь начальник мені каже: «Ти все розкажеш, курво бандерівська». А ми ніц не знали. Коли після року слідства брата відправили до Іркутська, то ще й казали дякувати, що не «до білих ведмедів», як у 1948-му. То сі набідило.
Ми розмовляємо з бабою Ганею у літній кухні. Біля ліжка – два коштурики, на тумбі – упаковки з ліками. Поряд та на стіні – численні світлини рідних. Син у Ганни Василівни один, а ще є у неї внук – в Івано-Франківську і дві внучки-близниці в Надвірні. Одразу додає, що заміж вони вийшли за рідних братів. Від них є і правнуки, – з гордістю показує на фотографії.
Згадуючи своє життя, літня жінка перескакує з одного спомину на інший, не дбаючи про хронологію. Це хіба єдиний мінус, бо попри поважний вік має світлу голову і добру пам’ять. Зізнається, що до школи не ходила, бо в родині була старша з дітей, поле було далеко і її залишали вдома з братом.
– Але вмію читати і так хочу читати – страшне. От тільки очі вже не ті, – зітхає жінка.
Зате радіо і телевізор у Андруховичів включені постійно.
– Тепер би тільки жити. Але подивишся телевізор – нема, дитино, добра. От Ляшко казав, що ніхто з українців не був на тій нараді (я, дурна баба, не пам’ятаю, як вона називається) – нас не хочуть слухати? І знову сьогодні нашого хлопця вбили. Я кожного дня «Отче наш» говорю, бо знаю молитов купу. Це ж чиясь дитина. І доки се, донцю?
Що таке війна – жінка знає не з чужих оповідей. Якраз через Незвисько проходив фронт під час Другої світової війни. На Білій і Червоній горі стояли радянські війська, за Дністром – німецькі. Авіаційні та артилерійські удари припадали на людські оселі. У місцевій церкві знаходився госпіталь. З людей хто міг – евакуювався, хто переховувався в штольнях, утворених в час роботи фосфорного заводу.
– Штири місяці і дві неділі тут був фронт і ми просиділи. Село вивезли, а нас п’ять хат лишилося, – згадує Ганна Василівна. – Я була дуже слаба і мій брат. Приїжджав якийсь москаль, казав виїжджати, але ми тут перебули. І нас не зачепило. Але набідилися.
Це слово Ганна Василівна вживає не один раз. Бо біди бачила чимало. Після війни – як брата засудили, а потім і колгоспної праці скуштувавши.
– Кождий Божий день робила: чи збіжжя грузити, чи насіння. А такі були роки, що хліб страшне родив, то робили за дві копійки. І ніяк не хотіли відпустити. То я казала, що слаба, а трохи кого треба підкупили і мене з колгоспу відпустили. Я потім вісім рік була у школі, вже до пенсії. І нянею, і прала, в учительській мила. Дві роботи взєла, лиш би мене відпустили.
Згадуючи колгоспи, баба Ганя каже, що «без воєн вони розпалися, а ті, котрі коло того стояли – своє забрали, а нам ніц». І порівнює різні влади, які довелося пережити.
– Німці дуже газди були, і поляки теж. То теперка наші українці найгірші – злодіїв багато. Найгірші злодії, дитино, нема що говорити. А хто за нами? Та з кождої хати – заграниці. А українців щось 42 тисячі чи кілько в Росії. То що це може бути? Але так як ми задурно робили, то мені і се добре.
Баба Ганя згадує і Ляшка, і Трампа, і курс долара, і банківські рахунки депутатів. Син Михайло політичні відступи матері намагається трошки гасити. За фахом він вчитель математики і фізики, а зараз повністю віддався господарці, причому, як сам каже, з новаторським підходом. А баба Ганя про сина каже, що то «страшна людина до роботи і до порядку».
Михайло Іванович вирощує гарні огірки і помідори, має пасіку, сам конструює вулики і нуклеус. Має 28 не то вуликів, не то бджолосімей. Називає себе пасічником-аматором. Бджолярством займається близько десяти років. Згадує, як колись за пакетами (чотири рамки з розплодом) приїжджали пасічники з Росії, з Волгограда, а тепер, «коли дружба між народами вимушено порвалася», приїжджають з Дніпропетровська, Миколаєва, Херсона. З мамою вдома печуть свій хліб – припрошували нас скуштувати.
Поки Михайло Іванович показує нам своє господарство, з літньої кухні виходить на двір, спираючись на два коштурики, Ганна Василівна. Попередньо вона нам речитативом заспівала кілька давніх пісень, підтвердивши свої ж слова, що має добру пам’ять.
– Я таку пам’ять, донцю, мала, що як учую, то я тобі скажу від кінця до кінця. І весільних, і давніх, ще з чотирнадцятого року.
Чи ви, хлопці, спали, чи ви в карти грали,
Що ви Україну ворогам віддали?
Ми ні спали, ні в карти грали,
Ми, молоді, злу команду мали.
На прощання вирішила Ганна Андрухович ще одну заспівати. І побажала усім спокою та миру.
…Це знайомство було майже випадковим, але з тих, що залишають емоційний слід від спілкування і підтвердження (вкотре), як багато пересічних людей, не обтяжених посадами, званнями, нагородами, мають свою мудрість і свою думку та вміють її відстоювати, і що життя кожного з нас – як цікава книга з невигаданим сюжетом.
Галина Добош.
Городенківський р-н

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники