КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

Оксана ЛИТВИН: «По життю веде Бог, і від нас нічого не залежить»

img287Оксана Литвин і Ярослав Сахро давно відомі на українських і міжнародних мистецьких аренах. Подружжя  вручну створює колоритний тканий верхній жіночий і чоловічий одяг. Нещодавно я мала змогу поспілкуватись з одним  із них, а саме  з Оксаною Литвин.

– Чому ви вирішили стати художницею?
– Моє сприйняття кольорового і естетичного світу розпочалося з двох років. Будучи маленькою дівчинкою, я ходила і кругом збирала кольорові шкельця розбитих пляшок. Не повірите, але ховала їх у роті за щокою. Тому моя бабця Зоська була змушена завжди за мною дивитися. Бабуся акуратно їх витягувала, а я знову збирала і ховала. І це робила не  тільки я. Розмовляючи за чашкою кави з професоркою Львівської національної академії мистецтв і проектанткою багатьох  творчих проектів Шульгою Зеновією Михайлівною, я почула таку саму історію. Вона також збирала шкельця і ховала їх за щокою.

Я переконана в тому, що по життю веде Бог, і від нас нічого не залежить. Я народилася у 1961 році. На той час в Радянському Союзі було дуже важко отримати вартісні книги.  Мої батьки,  освітяни за професією,  подарували мені неймовірний художній альбом «Ермітаж», який детально описував музей. Чому мене привабила ця книга, я до цього часу не знаю. Я розкрила її у шість років і зрозуміла, що хочу жити у світі мистецтва. Поглянувши  у вікно, я побачила сірий і нецікавий світ. А в книзі світ був  кольоровий і різносторонній. Я дитиною брала листочки і починала перемальовувати їх. Окрім цього, я автоматично здобувала мистецькі знання, вивчаючи імена художників та їх роботи. Спостерігаючи за моїм захопленням, батьки вирішили мене віддати на навчання до художньої школи.  Оскільки на той час у Житомирі не було такої школи, я пішла в художню студію. На моє щастя у 6-му класі у Житомирі відкрили художню дитячу школу, де окремо були  класи малюнку, живопису, скульптури, історії мистецтва, рисунку. Я почала себе пробувати в різних видах, оскільки сама ще не знала, що подобається мені більше. На початку я пішла навчатися у клас скульпторів. Мені дуже подобалось гратися глиною, робити каркаси, прибивати цвяхи. Через деякий час я занурилась у живопис, і, звичайно, він переміг. Щоб поступити в Київську республіканську художню школу імені Шевченка, я повинна була вивчити за два роки програму, яку викладають протягом чотирьох. Я ходила щодня, пропадала там всі дні. Завдяки цьому на конкурсній основі я вступила у цю школу. Вчитися було складно, програма була дуже складною. Я багато чого не знала і не вміла. Незважаючи на це, після останнього класу в республіканській школі я поступила у Львівську національну академію мистецтв. Багато талановитих студентів навчалися зі мною. Наприклад, Кость Лавро, який є провідним художником видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»,  а також лауреатом Шевченківської премії.  Поступала я двічі, бо першого разу мені не вистачило півбала і  мої роботи опинились під чужим ім’ям.
Якщо розповідати про мого чоловіка  Ярослава Сахра, то в нього інша ситуація. Він народився в сім’ї художника і музейного працівника. Тато викладав  йому живопис, малюнок, а мама – сакральне і традиційне мистецтво гуцулів. Що може бути кращим від вивчення джерел власного народу. Я особисто звернулась  до джерел після закінчення академії. А він народився в обстановці, яка надала йому таку можливість. Бабуся була вишивальницею, ліжникаркою. Її роботи знаходяться в нашому музеї Гуцульщини.
– «Мистецтво заради мистецтва». Чи підтримуєте ви це твердження?
– Воно є хибне, але водночас і не хибне. Чому так? Тому що рафіноване мистецтво є інтелектуальним, яке, власне, живе і заради мистецтва. Все решта – це мистецтво, яке має різні напрямки.  Для мене ближче те мистецтво, яке підживлюється джерелами. Я вважаю,  і те, і те мистецтво має право на існування. Часом вони перемішуються, допомагають одне одному. Але зрозумійте, якщо в  текстилі ми будемо використовувати нетрадиційні форми трактування (дроти, цвяхи), воно не буде живе. Як кажуть в народі: «Житиме під ліжком».  Зараз створюють багато проектів  на основі ручних творів. Рукотвори розвиваються паралельно з альтернативним сучасним мистецтвом. Рукотвори наповнені енергією, яка дає людині тепло, радість і сили. Я ціную її набагато більше.
– Яким повинен бути сучасний художник?
– По-перше, бути інтелектуалом, тобто мати відповідну освіту. По-друге, бути сильною особистістю.  Дар Божий є випробуванням для митця.  Над ним потрібно безупинно працювати.
 – Кредо, яким ви керуєтесь у житті?
– Бути правдивою людиною і притримуватись Божого заповіту.
– Звідки ви черпаєте натхнення?
– З усього. Це може бути просто хороший день або цікаво написана стаття, гарна робота колеги. Тобто звичайні речі, які приносять радість.
– Чи повинні реагувати митці на події, які відбуваються в Україні?
– «Коли гримлять гармати, музи не сплять». У цей час митці дуже активно реагують на події, відображаючи це у своїх творах.
– Чи появилися нові напрямки у мистецтві у зв’язку з війною в Україні?
– Так, наприклад, мистецтво реабілітації. Солдати без рук і ніг сідають за мольберти і за допомогою протезів, тримаючи пензлик, створюють шедеври. Мистецтво лікує, повертає в нормальний соціальний світ. Адже з війни солдати повертаються іншими.
– На вашу думку, чому пісні Скрябіна стали популярними саме зараз?
– Тому що Кузьма писав правду. Якщо ти бачиш тему зсередини, то правдиво можеш про неї писати. Його пісні відображають те, що відбувається зараз в нашій країні. Як співає Вакарчук «І за мить до відважної смерті будь таким, яким знав тебе Бог».
– Чи підтримує культуру держава?
– На жаль, ні. Наприклад, знищують ім’я Бориса Возницького, який вніс великий вклад у розвиток мистецтва. Забирають будинки у письменників, не надають допомогу майстрам. Я би назвала це аномальним ставленням. Держава руйнує, а не допомагає.  Взагалі зараз епоха непрофесіоналізму,  де більшу роль грають матеріальні цінності.
Соломія МАРДАРОВИЧ

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники