КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Очікували більшого

Очікували більшого

08:04:56, 10 Жовтень 2018

З червня на сортувальній лінії міського сміттєзвалища відсортували дві тисячі тонн вторсировини. [...]

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

Олексій ЛЕЙБЮК: «Актор – це та людина, яка кожен день має рвати своє серце»

AktorПри Івано-Франківському драмтеатрі вже місяць працює Дитяча театральна майстерня. Аби потрапити сюди на навчання, діти пройшли спеціальний кастинг,  а тепер вивчають не лише ази акторської майстерності, а й самотужки пробують створювати образи, передають відповідні емоції та вчаться правильно презентувати себе. Усе це – речі, потрібні як на сцені, так і в повсякденному житті. Більше про роботу Дитячої театральної майстерні говоримо із її директором та викладачем акторської майстерності, актором та режисером театру Олексієм Лейбюком.

– Олексію, на вашу пропозицію відгукнулося чимало охочих спробувати свої сили в акторському мистецтві. Вам довелося навіть кастинг проводити декілька днів. Чи не здається вам, що надто багато дітей хочуть стати акторами і бути на видноті?

– Якщо чесно, то я очікував, що так багато дітей зголоситься взяти участь у кастингу. Ростислав Любомирович трохи хвилювався. Він казав, що буде максимум сорок заявок, ми візьмемо десятеро людей і будемо з ними займатись. Я очікував такого напливу. Коли ще працював у театрі в Києві, то в мене був досвід роботи у дитячій акторській школі. Приїхавши сюди, працював разом із Ігорем Захарчуком три роки у школі «Живбувпес». Склались так обставини, що в якийсь момент наші дороги розійшлися. Мені багато говорили, просили, дзвонили, запитували, чи буду я щось робити, бо хочуть в мене займатись. Я точно казав, що не буду нічого робити, бо насправді це забирає багато сил, енергії і часу. Цю енергію можна вкласти в себе, у свою акторську кар’єру, а так виходить, що вкладаєш не в себе, а в дітей. А вже під час літньої відпустки я зрозумів, що я хочу це робити. У повітрі витало питання, а чому не зробити такої театральної школи при театрі, адже в місті є чимало схожих студій. То, очевидно, був якийсь меседж в небо, і ми вирішили це робити. Тому хвилювання, що ми не наберемо групу дітей, було більше у Ростислава Любомировича. Я цього очікував.
Можливо, дійсно, забагато дітей прагнуть стати акторами. Але добре, що є такий посил і діти виявляють бажання. Першим аргументом у нас було те, щоб не батьки примушували, а діти самі захотіли. Це круто, коли дитина хоче чимось займатися, а не сидіти вдома в телевізорі чи в комп’ютері. Зараз не так, як було в наш час, коли в нас не було комп’ютерів і ми гралися на вулиці, де можна було знайти багато пригод. Зараз діти знаходять багато пригод у комп’ютерному світі. Тому дуже круто, що стільки дітей проявили це бажання, яке видно. Мені після цього хочеться з ними працювати і давати їм все більше і більше.
– Під час кастингу ви відібрали лише третину. Але впродовж місяця на заняттях вам, напевно, добре видно, хто насправді має задатки до акторства.
– Задатки є у всіх. Колись в університеті мій педагог говорила мені, що Бог наділяє всіх якимись певними талантами. Але талант – це лише 40 відсотків, а решта – це робота, робота і ще раз робота. Задатки є у всіх, це безперечно. Навіть у тих дітей, котрі подавали заявки, але не пройшли кастинг, були задатки. Просто ми вже дивилися, чи горять очі, чи дитина сама цього хоче. До речі, на кастингу було дуже добре видно, хто сам хоче, а кого змусили. Ми не ставили перед собою завдання зробити школу для розвитку, а вже з акцентом на чомусь. У мене є плани зняти відеоролик зі старшою групою на тему війни вустами дітей. Зараз дуже багато віршів на цю тему. Мене дуже болить питання декламування віршів. Я би повбивав наших учителів. Вони роблять дітей усіх однаковими. Я кажу: «Ви так говоріть тости на дні народження, а не вірші». Будь-що потрібно робити так, коли тебе торкає. Найважче дітям читати вірші без зайвого пафосу. На грудень ми плануємо показ одиночних етюдів. Тому ми півроку будемо готувати етюди, щоби діти зрозуміли, що таке акторська майстерність і як це перебувати на сцені. Етюди всі не люблять. Пам’ятаю свій перший курс. Дев’ять місяців ми всі робили етюди. Я зараз дітей муштрую на цих етюдах. Дорослі більше зашорені, ми не віримо в те, що робимо. А дітям це подобається, вони вірять в те, що роблять. На червень ми вже запланували постановку вистави. Плани будуються і хочеться бачити результат. Я бачу, що діти хочуть. І відповідно я теж хочу.
– Вже під час першого відкритого заняття, та й, зрештою, із заповнених анкет ви зрозуміли, що багато дітей заявили, що мріють стати акторами. Ви будете їх спонукати до цієї професії чи все-таки дасте зрозуміти, наскільки це важка праця?
– Навпаки, я відбиваю в них бажання бути акторами. Так вчив Курбас. Я вчився в учениці Курбаса. Наша педагог до п’ятого курсу відбивала в нас бажання бути акторами. Я розумію, що це метод, в якому йде певний відбір. Я навіть не те, що відбиваю бажання, а хочу, аби вони зрозуміли, наскільки це важко, і самі для себе робили вибір. Я не нав’язую нікому, що саме він має бути актором. Це так само, як я ходив у музичну школу грати на скрипці, але цього не хотів. Тому у п’ятому класі я її і залишив. Я їх муштрую і даю зрозуміти, що актор – це не просто вийшов на сцену і пафосно відчитав текст. Актор – це та людина, яка кожен день має рвати своє серце. Я кажу дітям, якщо вони до такого готові, тоді нам по дорозі.
– Ви анонсували, що діти будуть навчатись керувати своїм тілом, мовою, емоціями. Чи вдається вже вам добитися бажаного результату?
– Важко їм це вдається, але я бачу результат. Якби цього не було, то я би, напевне, не робив наступного кроку. Зразу все не може вдаватися. Але мені важливо відбити у дітей оте шкільне «я не буду робити, бо зроблю неправильно». Ні, треба вставати і робити.
– У повсякденному житті дітям стануть у нагоді такі корисні поради?
– Актор для мене – це та людина, яка кожний день рве своє серце і завжди залишається людиною. Якщо ти у житті не людина, як ти тоді зіграєш на сцені? Я хочу, щоби цим дітям було легко в житті і щоб вони не були зажаті. Тому що актор – це в першу чергу вільна людина, яка може вільно висловити свою думку, в неї є своя позиція. Я хочу, щоби у них була своя позиція.
Усе, що ми тут вчимо, я сподіваюся, їм пригодиться в житті. За перший місяць роботи я бачу певний результат. Багато виправляються. Це видно і в їхній поведінці, і в тому, що вони вже не відсиджуються, а самі рвуться бути першими.
– Серед ваших вихованців є такі діти, котрі вже мають досвід роботи на сцені. Чи бачите ви серед них потенційних Ромео і Джульєт?
– Вони всі себе бачать акторами. Але я не можу їм нічого обіцяти, все залежить тільки від них. Коли я вступав до університету, нас було 640 людей. Але взяли тільки 24. Лише 12 залишилось на п’ятому курсі, а тільки дев’ятеро потрапили на роботу в академічні театри. Це дуже хороший результат. Тут видно, хто як себе проявляє. Вільніше себе почувають ті, хто вільно почуває себе і у школі.
– Дуже часто батьки спрямовують свою дитину у різні гуртки, навантажуючи її так, що вона не має навіть часу на відпочинок. Здебільшого у таких дітей завищена самооцінка та надмірна самовпевненість. Ви з цим якось боретеся? Обламуєте крила?
– Є такі. Я дуже сильно обламую крила. Мене мама ніколи в житті не хвалила, а почала це робити аж у 26 років. Я розумію, що це дуже правильно. Коли у дітей вдається хороша робота, я їх хвалю. Дитячі мінуси я намагаюся перетворити у плюси, щоби вони отримували від цього певний результат.
– Наскільки важливо дітям самим зрозуміти, що вони можуть у житті?
– Вони це зрозуміють у цьому колективі. У нас є моменти підтримки і взаємної співпраці. А ще вони це все зрозуміють, коли буде результат і коли це будуть бачити люди. Це найцінніше для актора. Я їм заборонив дивитися серіал «Школа». Для мене було дивно, що майже всі його дивилися. Надіюся, діти мене послухають. Бо тут я їм дві години вкладаю, що вони люди, а вони приходять додому і вмикають «Школу». Там вчать бути не людьми.
– Хтось на заняттях старається, хтось навіть занадто переграє. Ви дозволяєте дітям грати чи все-таки прагнете, аби вони більше демонстрували себе справжніх?
– Коли грають, я за це дуже сильно б’ю. Кажу, що пора зразу в театр Заньковецької. Я прихильник європейського театру, де людина є людиною. Театр – це ілюзія життя, де ти відтворюєш, а не масштабуєш і коректно граєш. Знаєте, звідки це береться? Цього навчили батьки: «Ти молодець, ти така хороша актриса». І все – дитина починає грати, викликати сльози. А я стараюся цього позбуватися, бо це не мій театр.
– За плечима у вас вже чимало акторських робіт, є і власні постановки. А що в акторському житті важливіше – зіграти так, як цього хоче режисер і бути любимчиком чи виробити власне бачення ролі?
– Для мене театр – це колективне мистецтво. Якщо це моновистава, то так. В нас нещодавно був режисер із Франції Жюль Одрі. Мені сподобалось, як від будує роботу. Він каже тільки завдання сцени і все. А вже ти виходиш і працюєш у цьому завданні. Він не каже: тут зроби так, а там зроби так. Такі режисери вже відійшли. Звісно, коли вже буде повністю готова вистава, він може трохи підкоригувати, але ніколи не нав’язує свого. Уявіть собі, коли у виставі всі актори грають режисера. Індивідуальність, звісно, мусить проявлятися. Вибиватися із загальної концепції вистави не можна. Якщо стоїть питання, чи хочеться виділитись, то однозначно ні.
– А ви як актор можете дозволити собі посперечатися із режисером і відстояти свою позицію?
– Можу, я навіть можу показати і запропонувати своє бачення як варіант. Швидше за все це коли ти відчуваєш, що запропонований режисерський хід відчувається як штучний, не твій. А щоб сперечатися із режисером, то ні. Навіть народним чи маститим актором я так робити не посмію.
– Кажуть, що театр – це життя. Наскільки ролі, які ми всі граємо у повсякденному житті, важливіші від акторської гри на сцені?
– Цікаво… У житті я би сказав, що ми граємо не ролі, а ситуації. У цих ситуаціях ми одні і ті самі. Але, скажімо, рік тому я би на цю ситуацію відреагував по-іншому. Де треба, я можу зіграти, але потім мене буде гризти совість, що я, десь зігравши, на щось закрив очі, коли міг по-справжньому відповісти. А на сцені ми граємо ролі, граємо інших людей і вже їхню поведінку. Звісно, що на сцені завжди присутнє твоє «я». Але разом із персонажем треба скомпонуватися і зіграти так, як би в цій ситуації вчинили ви обидвоє – актор і його герой.
Розмовляв Володимир БОДАК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники