КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

До уваги платників єдиного внеску!

До уваги платників єдиного внеску!

11:11:19, 10 Жовтень 2017

З 1 січня 2018 року набирають чинності зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на [...]

Щоб і сліду не було

Щоб і сліду не було

08:02:37, 10 Жовтень 2017

В Івано-Франківську планують демонтувати 150 незаконно встановлених малих архітектурних форм. Про[...]

No thumbnail available

Прикарпатські пенсійники до перерахунку пенсій готові.

06:51:27, 10 Жовтень 2017

Слово за Парламентом Впродовж останніх днів «гаряча лінія» Пенсійного фонду є дійсно «гарячою». Сту[...]

Резервістів кличуть на збори

Резервістів кличуть на збори

07:28:04, 8 Серпень 2017

Івано-Франківську необхідно направити 50 резервістів на 30-денні військові збори на Яворівський полі[...]

Перший дзвоник кличе

Перший дзвоник кличе

07:25:42, 8 Серпень 2017

Цього року за парти івано-франківських шкіл сядуть 3 тис. 108 першокласників. Про це повідомив ди[...]

«Срібло» Кубка Європи

«Срібло» Кубка Європи

06:11:27, 8 Серпень 2017

У румунському місті Арад завершився Кубок Європи з дзюдо серед спортсменів до 21 року. У ваговій [...]

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

07:40:34, 8 Серпень 2017

В Івано-Франківську продовжуються роботи на кільцевій розв’язці на Привокзальній площі. Минулого тиж[...]

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

07:19:55, 8 Серпень 2017

У Хмельницькому закінчився чемпіонат України серед молоді до 23 років з важкої атлетики. Вероніка[...]

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

01:34:58, 8 Серпень 2017

Відповідно до статей 7, 43, 44, 45, 46 Закону України «Про автомобільний транспорт», постанови Кабін[...]

Розширення можливостей

Розширення можливостей

06:23:14, 7 Липень 2017

Міська влада продовжує працювати над збільшенням пільг і знижок, які надаватиме  «Картка іванофранкі[...]

«Перодрябством ніколи не страждала»

BojenaБожена АНТОНЯК:
Березень подарував для франківських книгоманів чимало приємних сюрпризів та зустрічей. Одним із неординарних літературних гостей нашого міста стала засновник та головний редактор видавництва «Урбіно», відома львівська перекладачка сучасної польської, білоруської та верхньолужицької літератури Божена Антоняк. Протягом одного дня жінка провела декілька творчих зустрічей та презентувала «Тирамісу з полуницями», проте нам вдалося виманити пані Божену для ексклюзивної бесіди про перекладну літературу
та сучасні книжкові тенденції.

– Пані Божено, до Івано–Франківська вас привела зустріч із студентами у рамках проекту «Зустрічі з успішними людьми». Чи є у вас секрет успіху? У чому він полягає?

– Мій секрет успіху, напевно, полягає в тому, що я для себе знайшла сродну працю. Насправді є купа людей, котрі все життя роблять те, що вони не люблять. Вони, може, намагаються це полюбити, а може, просто намагаються це терпіти. Я не лише перекладач, але й видавець. А це не завжди творча праця. У нас буває так, що багато студентів приходять на видавничу практику і думають, що видавництво – це коли ти сидиш і читаєш книжки. Хоча вони закінчують вищий навчальний заклад, пов’язаний із книгодрукуванням, виданням, але поняття не мають, що це таке.
Моя робота приносить мені задоволення від різних проектів. Я дуже швидко запалююся. На щось справді цікаве мене легко подвигнути. Переклад книжки, яку я сама для себе обрала – а я маю таке щастя, що вибираю сама – мені приносить завжди величезну радість. Окрема радість – це спілкування із авторами, тому що переважна більшість – автори сучасні. Завдяки цьому я познайомилася із патріархом польської літератури Тадеушем Конвіцьким. Коли я перекладала його першу книжку, то він був ще живий. Мені пощастило не тільки його бачити. Я відвезла йому переклад, поговорила з ним. Для того, хто цю роботу любить, це має свої величезні плюси.
– Маєте якісь особливі принципи відбору книжок для перекладу? У них обов’язково має бути щось, пов’язане із Україною?
– Абсолютно не обов’язково. Скажімо, коли ми видавали детективи, а ми видавали двох найвидатніших польських авторів Марека Краєвського і Зигмунда Мілошевського, там, вибачте, про Україну майже нічого немає. Якщо у Краєвського події відбуваються у Львові, то це все. А в Мілошевського одним–двома реченнями може бути згадано як у новинах, мовляв, а тим часом в Україні. І то, напевно, все. Але ми своїх авторів завжди запрошуємо на книжкові ярмарки. Ми маленьке видавництво, тому у всіх ярмарках просто фізично не можемо брати участь. Від самого початку беремо участь у «Форумі видавців». Вперше ми вийшли із двома книжками. На нас дивилися як на божевільних. І знаєте, це було дуже успішно. Своїх авторів ми завжди запрошуємо, позаяк це, як правило, відомі в Польщі автори. Можна сказати, навіть зіркові. Їх не завжди можна легко витягнути, але якось нам вдається. Ми для них теж відкриваємо Україну. Бо вони сюди приїжджають із якимись своїми, не завжди правильними, уявленнями про країну. Якщо вони думають, що ми дуже бідна країна, у чомусь відстала і так далі, то їм відкриваються абсолютно інші речі. Ми намагаємося показати їм начебто дрібні деталі, але все-таки це побут, продукти, базари. Ви не повірите, але письменникам це цікаво. Ну і звичайно, книжковий ярмарок, архітектура. Ті, що побували на «Київському арсеналі» і на «Форумі видавців», бачать, яка Україна різна. Львів їх просто приголомшує. Думаю, це насправді корисно, бо не тільки вони відкривають нам світ через свої книжки, але й ми якимось чином відкриваємо, починаючи від якості видання їхніх книжок. Тадеуш Конвіцькі казав: «Ви мене видаєте краще, ніж американці».
– Чому ви обрали назву «Урбіно» для свого видавництва? Схоже, вже за самою назвою ваша література мала би тяжіти до урбаністики.
– Це тяжіє до урбаністики, до відродження. І це тяжіє до такого літературного угруповання 20-х років, яке так і називалося. Це ще й просто гарна назва, яка добре запам’ятовується і ні з чим не сплутується.
– Зараз дуже популярними стали художні книжки із гастрономічно-квітковими назвами. Ви їх називаєте «мі-мі-мішними» книжками. Як думаєте, у чому полягає їхня популярність?
– Ми нічого такого не видаємо. А от що стосується самих назв видань, то можу сказати, що це ринкові назви. Вони викликають приємні асоціації. Тим більше, на Західній Україні, де, перепрошую, кавою і шоколадом запаморочили голови настільки, що поява чергової «шоколадної» книжки – це справді подія. Назва, насправді, має дуже велике значення для книжки. Буває так, що невдало обрана назва буквально заважає читачам потягнути руки по ту книжку і почати її читати. Кілька років тому я переклала роман білоруської письменниці Наталки Бабіної «Рибгород». Бачу, що через назву люди вважають, що це невідомо що і щось незрозуміле. А ті, хто прочитав, кажуть, що це шикарна книжка. Але постійно впираються у назву. В оригіналі книжка називається «Риб’їн город», себто риб’яче місто. Але з дослівним перекладом, здається, було б ще гірше.
– Вам доводилося стикатися із тим, що часто книжку шукають за іменем навіть не стільки автора, як перекладача?
– Довший час я цього не усвідомлювала. Але сама тяжію до певних перекладачів. Коли я беру книжку в руки і бачу, що це переклад Олександра Мокровольського, то це для мене як знак якості. Ольга Сенюк, Сидор Сакидон чи Євген Попович, поза всяким сумнівом, також хороші перекладачі. Я спочатку не вірила, коли мені сказали, що до нашої книгарні приходять люди і питають, чи є у нас книжки у перекладі Божени Антоняк. А потім я сама переконалася. Дуже люблю за своїм стендом стояти як продавець. Це для мене можливість поспілкуватися. Люди не знають, що я це я. Вони підходять, дивляться, хто перекладач, і відразу беруть. Мені багато разів казали, що я стала брендом. Це нормально. Напевно, так завжди буває, коли робиш те, що дійсно любиш.
– Чому ви більші ставки робите на польську літературу?
– Це достатньо нішева література. Знайомство із поляками в нас відбувалося в кілька етапів. У радянські часи польська література була чимось іншим, несхожим. Це була така свого роду віддушина. У них було все те, чого тоді не було в нас. По-друге, у них були однаково сильні письменники. У період перебудови і ранньої незалежності всі зачитувалися детективами.
– Як у вашому житті появилися переклади? Звідки таке захоплення?
– Напевно, немає філолога, який би не намагався якщо не писати, то принаймні перекладати. Позаяк я перодрябством ніколи не страждала, а все, що мені вдавалося написати, відразу мандрувало кудись як негідне, вторинне, то принаймні від власних спроб перекладати мені ставало гарно і тепло. Найсмішніше те, що я починала перекладати навіть не з прози, а з римованої поезії. Це ще було, коли я вчилася на сербо-хорватському відділенні університету імені Івана Франка. Тоді я перекладала сербських і боснійських романтиків. Згодом почалося захоплення прозою. Я переклала сербські казки. Далі це діло закинула і про перекладацтво не думала аж до того часу, поки синові не виповнилося два роки. Чоловік привіз мені з Німеччини кілька дитячих книжок верхньолужицькою мовою. Першу книжку я переклала і навіть не знала, що буде далі. Після першої були наступні. Коли зростає кількість книжок, постає питання, хто ж їх буде видавати. Отут і починаються ходіння по муках. Приходиш до видавця і кажеш абсолютно неправильну фразу: «У мене є те, на що ви чекали все життя». Це я тепер знаю, що ніхто нічого не чекає. І навіть тоді, коли ти принесеш реально геніальну річ. Видавці дивилися на мене підозріло, кисло і казали: «Ну?» Коли книжок стає більше, переконувати видавців стає важче. Я ж не одна така хороша.
Потім відбувся стрибок від дитячої літератури до ретро-детективів Марека Краєвського. Він писав про довоєнний Львів та Вроцлав. Я прочитала і захотіла його перекласти. Але тут я полізла з мотикою на сонце, бо Краєвського перекладати важко. У нього своєрідний стиль, великі, майже наукові, речення. Перекладати було важко. Коли я підписала угоду про переклад із видавництвом і переклала перші тридцять сторінок, то зрозуміла, що взялася за щось таке, чого не зможу зробити. Воно було для мене жахливе. Власна мова, якою я перекладала, здавалася для мене настільки повстяною та штучною, що мене не задовольняло абсолютно ніщо. Відмовитися не можна було. Тому й лупала цю скалу. Ближче до кінця мені починало подобатися. А наступний твір цього автора пішов гарно, навіть органічно. Коли відчуваєш текст, то це означає, що він вибраний правильно. Зрештою, після декількох книжок цього автора я трохи від нього втомилася. Він доволі своєрідний і брутальний. Я не була б в захваті, якби мій 15-річний син зараз сягнув по ці книжки. Апетит приходить в міру того, як ти їси. Апетити були дуже великі. Польські автори почали самі з’являтися і пропонувати мені свої твори.
Розмовляв Володимир БОДАК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники