КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Вакцини в дефіциті

Вакцини в дефіциті

09:16:26, 11 Листопад 2018

В Івано-Франківську закінчуються вакцини проти кору для дітей. Про це повідомила начальник міського [...]

Студентки ПНУ змагатимуться у Китаї

Студентки ПНУ змагатимуться у Китаї

08:28:42, 11 Листопад 2018

Жіноча збірна України серед студентів вирушила на етап Всесвітньої університетської ліги з баскетбол[...]

Парк для індустрії

Парк для індустрії

08:58:58, 11 Листопад 2018

Івано-Франківськ планує викупити 14 га землі для створення у Хриплинській промисловій зоні індустріа[...]

Очікували більшого

Очікували більшого

08:04:56, 10 Жовтень 2018

З червня на сортувальній лінії міського сміттєзвалища відсортували дві тисячі тонн вторсировини. [...]

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

Прірва на лінії долі

Історія одного ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС 

30705772_220087825239763_1710830201509773312_nВ Івано-Франківській області 11094 особи офіційно визнані постраждалими внаслідок аварії на ЧАЕС. Напередодні 32-ї річниці  нам вдалося поспілкуватися з унікальною людиною. Валерій Анатолійович Зеков – учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалід першої групи. Він погодився розповісти про події страшного 1986-го, які назавжди закарбовані в його пам'яті.

6 березня 1986 року Валерія Анатолійовича прийняли на роботу водієм в Івано-Франківську філію республіканської бази «МТС и сбыта». Цього ж року з 18 липня по 3 вересня 21-річний Валерій брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у складі Івано-Франківського батальйону військової частини номер 6033.

«Я спав у своїй квартирі, як раптом до нашого будинку приїхав автобус, і мене забрали, нічого не пояснивши», – розповідає Валерій Анатолійович.   У в/ч, в складі якої він був, налічувалося 267 осіб. Майже всі загинули.
«Нас везли в Київську область, якщо точніше, село Оране Іванківського району. Там у лісі знаходилася наша частина, де головним був командир. Саме він давав вказівки.
В цій частині було 6 великих палаток, в кожній із них приблизно по 200 осіб. Палатки були двоярусними. Умови не найкращі… Харчувалися в умовах польової кухні, по 500 людей за один підхід. Спали на соломі неспроста, а через те, що солома не пропускає радіацію. Було, чесно кажучи, страшно…», – пригадує співрозмовник. Валерій Анатолійович працював пожежником практично в самому пеклі – на гасінні реактора.  «Загасити пожежу було неможливо. Дозволений час роботи на даху розгромленого реактора становив від 5 до 15 секунд. Я бачив, як люди просто падали, їм одразу кололи щось у вену і забирали звідти. Кожному із працівників на початку зміни видавали спеціальну форму, яку після роботи конфісковували і закопували в землю, невідомо де. Звісно, будь-який спецодяг не міг врятувати від моментального опромінення.
Перед початком зміни у мене брали кров на аналіз, аби перевірити рівень радіоактивного опромінення, потім інша людина, так званий дозиметрист, визначав час роботи на станції. Особливо пам'ятаю, як проводив хімічну обробку машин на постах. Завданням було ретельно відмити транспорт  речовиною, яку подавали із шлангів, – згадує Валерій Анатолійович. – У мене на грудях висів маленький пристрій, подібний до ручки. Це був своєрідний накопичувач, я мав три таких за весь період роботи. Ми здавали ці штуки на аналіз, тільки після цього нам повідомляли, чи можна продовжувати роботу на станції. У мене було лише три виїзди. До четвертого мене не допустили, сказали, що аналіз крові показав незадовільні результати». Валерій Анатолійович працював пожежником, бульдозеристом, водієм. Крім цього змушений був постійно виконувати й інші вказівки. Після недопуску на станцію був водієм командира своєї військової частини.
Чоловік пригадує, як поступово стан його здоров'я погіршувався. Почала прогресувати променева хвороба. «Я страждав від частої втрати свідомості, головних болей, розладів шлунка. Перший раз потрапив у  лікарню приблизно через місяць після Чорнобиля. У мене виявили виразку шлунка, пов'язану із опроміненням. Та я не втрачав жаги до життя. У 1987 одружився. Старався з усіх сил жити, ніби нічого не трапилося. Та стан мого здоров'я вже тоді був жахливим», – мовить ліквідатор.
1 жовтня 1991 року Валерію Зекову видали посвідчення 2-ї категорії ліквідатора аварії на ЧАЕС. У 1997-му, за словами чоловіка, категорію зняли і незаконно замінили на 3-ю. Протягом 10 років Валерій Анатолійович добивався відновлення 2-ї категорії. В 2010-му отримав 1-шу категорію інвалідності через те, що під час перших двох найскладніших операцій йому ампутували дві ноги вище колін. «Я ліквідатор аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інвалід невидимої війни. Втратив 90% працездатності,  при цьому отримую мінімальну пенсію. Починаючи з 1997 року по 2012 рік проходив лікування та оздоровлення за власний рахунок. Хоча за законом повинен отримувати десять мінімальних зарплат», – бідкається чоловік.  У 2012 році  Валерій Анатолійович, базуючись на нормах чинного законодавства, подавав клопотання щодо виділення йому коштів для невідкладного надання житла як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду першої категорії, якому у зв'язку з захворюванням, пов'язаним із радіаційним опроміненням, було ампутовано дві ноги. Та марно. Мешкає ліквідатор у двокімнатній квартирі із батьком і сестрою. Інвалід протягом багатьох років не бував на вулиці, бо їх квартира розташована на третьому поверсі будівлі, у якій немає ліфта. Батько – інвалід другої групи, пенсіонер. Тому він не може допомагати сину пересуватися. «З однієї кімнати у іншу – от і вся моя прогулянка», – каже Валерій Анатолійович.
Незважаючи на цю ситуацію, інвалід вдячний усім, хто був поруч, особливо покійній матері, та батьку,  який досі є опорою і підтримкою. Крім цього, Валерій Анатолійович старається приносити користь своїм друзям. «Хоч ніг у мене немає, та руки працюють добре. Я вмію ремонтувати різні речі. Від  взуття до ноутбуків… Це приносить мені задоволення та дає відчуття потрібності», – каже чоловік.
Коли згадує колишніх  колег і друзів, які загинули,  не стримує сльози… «Є війна, яку ти бачиш. А це була невидима війна. Ми могли її лише відчувати. Її відчув увесь світ. Я відчуваю її досі. Це страшно, страшно, коли у жінки народжується немовля, всього із трьома пальцями на руці. Страшно, коли три людини разом не здатні охопити величезну шапочку гриба. Страшно  бачити, як машини, на яких мені доводилось працювати, пускали під прес і закопували якомога глибше в землю…», – каже ліквідатор аварії на ЧАЕС.
Кожен українець зобов'язаний пам'ятати героїв, які, дивлячись в очі смерті, героїчно виконували свою місію. Вони віддали своє здоров’я, молодість, а дехто і життя для того, щоб ми зараз мали можливість просто жити.
Каріна МИКОЛЮК

До теми

Чорнобильська трагедія – найстрашніша техногенна катастрофа у світі. Аварія на четвертому енергоблоці ЧАЕС, яка сталася через перелік помилок персоналу,  призвела до потужного викиду радіоактивних речовин у довкілля і забруднення більш ніж 145 тисяч квадратних кілометрів території України, Республіки Білорусь, Російської Федерації. Внаслідок катастрофи постраждало майже 5 мільйонів осіб. Урядова комісія Радянського Союзу практично одразу після вибуху прийняла рішення про створення 30-кілометрової зони відчуження. 27 квітня  заражена Прип'ять жила звичайним життям: дорослі пішли на роботу, діти в школу і дитячі садки. Звісно, містом вже ширилися чутки,  мовляв, вибух, радіація… Але реальної небезпеки ніхто й не уявляв. Лише на другу добу після аварії з міст Прип'ять та Чорнобиль, інших районних центрів та сіл уряд України провів евакуацію понад 100 тисяч людей. Жителям не пояснювали, чому вони змушені покинути свої домівки, тому, виїжджаючи, ніхто не міг подумати, що більше не повернеться. Їм наказали взяти основне – гроші, документи і їжу на перший час. Працівники міліції, які контролювали посадку людей в автобуси, обіцяли, що вони повернуться  протягом трьох днів.
Приховування інформації про катастрофу призвело до виникнення і розповсюдження найнеймовірніших чуток щодо можливих наслідків. СРСР відмовився від міжнародного співробітництва у проведенні робіт з ліквідації наслідків катастрофи. Розчищенням підходів до зруйнованого реактора, прибиранням ядерного палива, уламків графітної кладки, інших конструкцій, проведенням необхідних заходів та робіт займалися працівники різних підрозділів.  Було мобілізовано велика кількість цивільних осіб зі всіх куточків України,  які перебували на військовому обліку. І люди йшли, розуміючи, що на смерть.  Тому що це була їх робота, обов'язок перед країною, перед  майбутніми поколіннями.
Всі вони герої… Лише одиниці  були нагороджені орденами за відвагу...  посмертно.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники