КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Багато насмітили

Багато насмітили

08:57:44, 1 Січень 2018

Міський голова Івано-Франківська відзначив роботу з прибирання міста після зустрічі Нового року «Мун[...]

Ветерани» виграли турнір Степана Бандери

Ветерани» виграли турнір Степана Бандери

08:21:12, 1 Січень 2018

30 грудня у спортивному залі КП «Муніципальний фізкультурно-оздоровчий центр» відбувся турнір з футз[...]

No thumbnail available

День пенсійного фонду відбувся в Прикарпатському університеті ім.В.Стефаника.

09:38:39, 12 Грудень 2017

На заході були присутніми представники управління ПФУ в м. Івано-Франківську, а саме заступник начал[...]

No thumbnail available

Звіт про виконання заходів, визначених Антикорупційною програмою Пенсійного фонду України на 2017 рік в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську

09:37:14, 12 Грудень 2017

Виконання положень антикорупційної політики в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Фран[...]

No thumbnail available

Небезпека наближається до України!

12:06:20, 12 Грудень 2017

Управління  Держпродспоживслужби в м. Івано-Франківську  інформує про загрозу занесення  збудника за[...]

Новації в пенсійному законодавстві

Новації в пенсійному законодавстві

09:29:09, 12 Грудень 2017

11 жовтня поточного року набув чинності Закон України № 2148-VIII «Про внесення змін до Закону Украї[...]

No thumbnail available

До уваги платників!

08:05:52, 11 Листопад 2017

Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську повідомляє, що 15.11.2017 року в Головном[...]

До уваги платників єдиного внеску!

До уваги платників єдиного внеску!

11:11:19, 10 Жовтень 2017

З 1 січня 2018 року набирають чинності зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на [...]

Щоб і сліду не було

Щоб і сліду не було

08:02:37, 10 Жовтень 2017

В Івано-Франківську планують демонтувати 150 незаконно встановлених малих архітектурних форм. Про[...]

No thumbnail available

Прикарпатські пенсійники до перерахунку пенсій готові.

06:51:27, 10 Жовтень 2017

Слово за Парламентом Впродовж останніх днів «гаряча лінія» Пенсійного фонду є дійсно «гарячою». Сту[...]

Роман ТКАЧ: «По-моєму, політика стала просто заробітчанством»

Tkach_R-1Напевно, небагато знайдеться у нашому краї людей, які б не чули про Романа Ткача. Народний депутат України 4-го і 6-го скликань, голова Івано-Франківської ОДА (2005–2007) і член Ради національної безпеки і оборони України (2007), багаторічний керівник Тисменицького району (1992–2002) і колишній лідер крайової організації НРУ (2004–2008). Свого часу через незгоду з планами входження Руху в БЮТ він призупинив членство у партії і вже 9 років залишається позапартійним, але вважає себе рухівцем на все життя.

Наразі 55-річний Роман Ткач трохи відійшов від магістральних політичних процесів та й, судячи з усього, не прагне до них повернутися. Працює радником у відомій юридичній компанії «Moris group» і є депутатом Івано-Франківської обласної ради від БПП «Солідарність». Маючи великий управлінський і політичний досвід та оригінальний погляд на оточуючий світ, він завжди залишається грамотним експертом і цікавим співбесідником.

Державотворчий процес
– Романе Володимировичу, як ви загалом оцінюєте нинішні суспільно-політичні процеси в Україні?
– Не хочу виглядати диваком, бо живу в реальному світі, мешкаю в Ямниці, зустрічаюся кожний день з людьми, відчуваю настрої... Але я вважаю, що зараз йде нормальний державотворчий процес. Просто ми, українці, звикли жити і сприймати все у двох іпостасях: у хвилини перемог – радість безмежна, ейфорія, що вже завтра все неодмінно зміниться на краще, а коли щось не виходить – моментальний розпач. І от ці дві крайності не дають нам можливості реально сприймати те, що зараз відбувається.
– Реформи, які зараз проводяться в країні, на ваш погляд, правильно робляться чи неправильно, гальмуються чи ні?
– Як на мене, то у нас буквально до останньої революції були закладені фундаментальні засади держави: прийнята Конституція, затверджені символи України та зроблені важливі кроки у сфері управління. Та, врешті-решт, прийняті тисячі законів, які формують повсяденне життя. Однак посткомуністичне минуле  і його представники, вплив Росії через своїх агентів тягнули нас назад. Власне, більше 20 років, маючи парламентську більшість, вони ініціювали і приймали закони, в яких заздалегідь була закладена корупційна складова. Ніхто з них не міг повірити, що Україна надовго.
І тому зараз практично кожну галузь треба не те, що реформувати – з нуля починати роботу. Бо це все залишки тієї радянської системи. Візьміть, наприклад, таку галузь, з якою кожен з нас зустрічається – охорону здоров'я. Це радянська система. Або візьміть освіту. Вона була добра до тодішніх умов, зараз же потрібна абсолютно інша.
– Чому ж такі потрібні реформи так туго йдуть?
– Маємо зрозуміти, що реформи – це завжди довгий і болючий процес, який не робиться швидко. Багатьом добре і так, бо звикли до старої системи. А система – це від міністерства до медсестри у далекому селі. І це все опирається, не дає впроваджуватися новому. Головне у кожній реформі – це фахівці, спеціалісти, які готові до змін. А з цим у нас непросто.
Тому треба, щоб Президент, парламентська більшість та уряд, місцеві органи влади  діяли спільно. Треба йти вперед і на багато речей не зважати. Треба приймати рішення і, найголовніше, чітко виписувати терміни. Бо у нас є дуже добрі закони, постанови Кабінету Міністрів, але коли вони розтягнуті в часі – немає точкового удару. А має бути удар і зразу – результат. До прикладу, земельна реформа. Вже майже 30 років вона йде…
Земля – специфічний товар
– До речі, як колишній секретар парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, як гадаєте: пора вже вводити ринок землі чи ще рано?
– Мені зараз боляче, що немає логічного завершення тих позитивних кроків, які були зроблені ще в 90-х щодо ліквідації колгоспів, розпаювання земель, створення фермерських господарств... Держава заявила, що сім мільйонів українських селян є власниками земельних паїв і видала їм відповідні документи. Тобто відбувся юридичний акт: з такого-то числа ви – власник. А це означає: розпорядження, володіння і користування земельною ділянкою. Але найголовніше право розпоряджатися землею у власника забрали. То що це за власник, коли у нього забрали головну функцію?..
А уявіть, що може статися, коли оці крикуни, які сьогодні  ініціюють проведення  референдуму і, взагалі,  відношення до землі не мають, хочуть вирішувати за власників. Це означає, що  завтра хтось силою може  забрати в селян землю? Уявляєте собі, який абсурд!
Земля повинна бути товаром. Інше питання: в які терміни, як, на яких умовах? Оскільки, земля – це специфічний вид товару, не можна так одразу дозволити торгувати нею, не виписавши певні правила, застереження. Так, для цього ж є уряд, Верховна Рада. Вже пора було з 90-го року розробити правила щодо тих моментів, яких боїмося: щодо іноземців, продажу в одні руки і т. д.
І найбільш боляче, коли ультра-патріоти виступають проти ринку землі. Та, люди добрі, тут, у нас, за Австро-Угорщини, Польщі наші діди-прадіди, ще не маючи своєї держави, мали у власності землю до 1939 року. Та це була основа українського селянства. Продавали, ділили, докуповували, дарували, обмінювали землю – і ніхто не боявся.
– Просто нинішня ситуація, очевидно, вигідна політикам-популістам, вітчизняним латифундистам, що користуються людськими паями практично за безцінь.
– Згоден! Бо з введенням ринку землі, навіть з відтермінуванням продажу, одномоментно вартість її зросте. Вартість землі визначатиме вже не нормативно-грошова оцінка, а ринок. Але не думаю, що селянин відразу ж побіжить продавати землю. Довго буде дивитися, радитися, зважувати. То що ми боїмося?!
Але це просто стало політикою. Коли я був народним депутатом, комуністи апріорі не сприймали приватну власність та ще й на землю. Сьогодні вже немає комуністів, а у Верховній Раді, окрім проросійського опозиційного блоку, всі решта – наші, і коли те саме кричать, то світ перевертається...
І ще на рік прийняли мораторій. Ну, вже хай буде, але з січня треба сідати, за півроку узгодити всі моменти, щоб далі не відтягувати цей процес. Бо найстрашніше, що вмирають реальні власники, появилася відумерла спадщина. Сьогодні ніхто не знає, скільки власників померло, де ті земельні ділянки, хто ними користується. А це десятки, сотні, тисячі гектарів...
Не партії, а бізнес-проекти
– В останні роки місцева політика видається дуже млявою і малоцікавою. Раніше парторганізації якось реагували на важливі події, проводили прес-конференції, приймали заяви. А зараз – майже повна тиша. Чому так відбувається і що це означає?
– Висловлю свою думку. Може, хтось і образиться на мене. Політика в останній час стала просто заробітчанством. У попередній період було більше ідеологічних партій: Народний Рух України, КУН та ж компартія. Вони мали свої позиції щодо приватизації, землі, мови, релігії – все чітко. А потім, в якийсь  період стало це все розмиватися, партії стали чисто бізнес-проектами, які відстоюють не ідеологію, а власні меркантильні інтереси. А відтак людям та й, зрештою, тому ж таки політикуму стало просто нецікаво...
– А як ви оцінюєте ситуацію в облраді? Ось ваша фракція БПП має найбільше депутатів, але, як видається, перебуває в опозиції...
– (Сміється). Дійсно, так виглядає. І це партія, за яку виборці віддали найбільше голосів. По-моєму, у нас найнижча планка десь була близько 25-ти відсотків, тоді коли в інших партіях – 10-11. У фракції є депутати, за яких проголосували понад 50 відсотків виборців на окрузі. Це потужні, сильні особистості. Кожний з моїх колег по фракції – самодостатній, у кожного за плечима є досвід, вміння, але не завжди вдається трансформувати все це в рішення. Можливо, тому що свого часу керівництву фракції забракло здатності домовлятися. Одразу після виборів була зроблена ставка на те, що обов'язково голова облради має бути від БПП. Інше не розглядалося, чому – не знаю. Може, треба було шукати компроміс, говорити про першого заступника і міняти конфігурацію. Але сталося те, що сталося.
Зараз головою фракції і головою облорганізації БПП є Остап Дзеса – керівник  з досвідом. Робота місцевих осередків БПП налагоджена добре і, як результат, на останніх виборах голів ОТГ з восьми обраних – сім представників Блоку Петра Порошенка. Багато колег не встидалися, вішали бренди «Солідарності» і вигравали.
Тобто, робота пожвавішала, але для цього треба було піти до людей.  Я вважаю, що сила влади – не в поліції і СБУ, а в контакті з народом. Якщо ти навіть у найважчі хвилини прийдеш до людей, відкрито й чесно поговориш і поясниш ситуацію, то вони тебе обов'язково зрозуміють.
– Можливо, тому й Президент останнім часом любить часто бувати на людях, відкривати різні об'єкти...
– Я розумію ваш підтекст... Але навіть перебуваючи у фракції БПП, не буду, як кажуть, двома руками захищати всі дії Президента, хвалити його. Та у нього є сильні сторони. Зовнішня політика. У час війни вона – найголовніша. Дуже багато позитивних моментів є і у внутрішній політиці: розбудова армії, пожвавлення економіки, а звідси і ріст соціальних стандартів. А візьмімо гуманітарну сферу: введення квот на українську мову на радіо і телебаченні, допомога українському книгодрукуванню, бюджетні дотації українському кіно і т. д.
Тому не можна так однозначно сказати, що не треба було Президенту приїжджати, до прикладу, на відкриття мосту в Драгомирчанах. Не має бути тільки це в плані його контактів з людьми, але хай буде і це.
Чи взяти прес-конференцію Президента. Я вважаю, що не треба чекати рік, а таке спілкування глави держави з людьми через журналістів могло би бути раз у квартал. Під час Другої світової війни Рузвельт щоп'ятниці звертався до американців по радіо. У нас іде війна, майже та сама ситуація. Якраз ось тут контакт з країною і Президента, і Голови Верховної Ради, і Прем'єр-міністра є дуже важливим... Бо коли, скажімо, про реформи люди дізнаються вже тоді, коли приводять дітей до школи чи приходять у лікарню, то що це за реформи?
– Дійсно, ніхто з людьми нічого не обговорює, не радиться...
– І це притому, що сьогодні з розвитком інтернет-мережі та соцмереж є тисячі способів для цього.
Взяти, наприклад, медичну реформу. Її вже прийняли, а люди про неї практично нічого не знають. Все, що відомо – то перелік цін. Але в чому її суть – ніхто ж не відає. І тут винна влада: від сільського голови до прем'єра. Бо вони мали б людям про це все розказувати, все це роз'яснювати. У 1992 році, коли вийшов Земельний кодекс, я був молодим головою Тисменицької райради. Так, кожної неділі я брав Земельний кодекс, їхав у якесь село на схід селян, читав постатейно і роз'яснював... А зараз цього фактично немає, хоча засобів комунікації є значно більше.
– Просто зараз, як на мене, всіма діями можновладців керують політтехнологи, дбаючи лишень про рейтинги...
– Абсолютно з вами погоджуюся.
На все свій час
– Ваше ставлення до децентралізації?
– Двома руками за. Від рішень, прийнятих Верховною Радою і урядом у цьому питанні, сьогодні бачу тільки позитив. Одного лише боюся, щоб цю реформу знову ж не розтягнули в часі. Вважаю, що у 2018 році у Президента, прем'єра і парламенту має вистачити політичної волі її завершити. Адже адміністративно-територіальна реформа – це питання національної безпеки. Та не може якесь маленьке село на сто мешканців до безкінечності вибирати, з ким вони хочуть чи не хочуть бути. На це було два роки. А якщо не визначилися, то за них приймають рішення  Кабмін чи Верховна Рада.
Найбільшою помилкою тут може бути якраз розтягненість у часі. Зараз час для розвитку громад, для розвитку малих населених пунктів – супер! За 18-й рік слід закінчити з ОТГ, і у 19-20-й уже йти зі структуруванням на рівні районів і областей.
– Якби вам зараз запропонували повернутися у владу, очолити, наприклад, область чи район, ви б погодилися чи ще б подумали?
– Навіть би не думав, не пішов би і категорично проти. На все свій час! Я маю неоціненний досвід і його  треба передавати. Мені приємно, що сьогодні багато молодих колег-керівників, депутатів  радяться щодо тих чи інших проблем, запитують, як діяти в тому чи іншому випадку. Завжди готовий поділитися досвідом, але в режимі радника.
– Запитання як до екс-члена РНБО: скільки, на вашу думку, ще триватиме конфлікт з Росією?
– Вічно. Бо це, як колись казали, два світи – два способи життя. Так говорили про комунізм і капіталізм, а я зараз так кажу про Росію, як Азію, і про Україну, як Європу, власне, про наш цивілізаційний вибір. Маємо знати, що збоку є такий сусід. Тому потрібен і паркан, і собака.
Треба повернутися до того, щоб зі школи готувати хлопчиків до служби в армії, – вони мають пройти цю школу життя і нічого страшного тут немає. Треба повністю перебудувати військово-промисловий копмлекс, аби він працював на оборону. А це високі технології, бо ви бачите, яка сьогодні зброя – зброя ХХІ століття.
Якщо ж конкретно по Криму і Донбасу, то, не дай Бог, про Крим забути. Всюди, де виступають Президент, голова уряду, депутати, треба говорити, що Крим є український. Принаймні, говорити. Я вже не кажу, що й робити певні кроки, наприклад, ті, що пропонують лідери кримських татар. Але на все це потрібен час. Бо ми розуміємо, що просто зайти і забрати Крим назад навряд чи вдасться найближчим часом.
По Донбасу – те ж саме. Слава Богу, що адміністрація Трампа реально почала бачити, що відбувається на Донбасі. Треба цей час використати для того, аби формувати, вчити й озброювати армію. І прийде відповідний момент...
Ніхто з аналітиків не може зараз спрогнозувати, окрім результату президентських виборів у Росії, що далі буде. Але чи не буде чергове обрання Путіна початком їхнього кінця? Зараз увесь світ моніторить рух грошей керівництва Росії, і на лютий  Сполучені Штати обіцяють якусь важливу інформацію. Побачимо, що це буде за «бомба».
Тому не все так однозначно. Треба пам'ятати, що є ворог, і діяти відповідно. Зараз всі біля екранів телевізорів, у соціальних мережах розуміються на тому, як треба воювати та кричать: «Чого не наступають?!» Але тут інші ставки – людські життя. Скажімо, для мене територія важлива, але  людське життя – найважливіше. А там хлопці – дійсно цвіт нашої нації. І треба працювати в тому плані, щоб менше їх гинуло, навіть якщо це надовго.
Гра з вогнем
– Чого бажаєте собі та іншим напередодні різдвяно-новорічних свят?
– Віри! Просто вірити у себе, свої здібності і сили, свою родину і дітей. Власне, і в державу. У мене  єдине прохання до людей: критикуйте владу, як треба – міняйте, але не чіпайте державу, вона так тяжко вистраждана нами і нашими предками! Тим паче, зараз, коли проти неї використовуються всі засоби зовнішнього (та й внутрішнього) впливу. Тому, перш ніж щось крикнути, подумайте. Бо сьогодні стільки тих крикунів розвелося...
– Говорячи про крикунів, маєте на увазі Саакашвілі?
– Гадаю, Президент зрозумів, кого привів?.. А пам'ятаєте, яка була після виборів ейфорія (не тільки щодо Саакашвілі, а й багатьох інших), що прийдуть, навчать і зроблять. І тепер це наука всім – від Президента і до простого громадянина – ніхто, крім нас і за нас, у нашій державі нічого не зробить.
І, до речі, про який ми зараз імпічмент говоримо, – половина людей не можуть те слово вимовити. Якщо зараз увійти у процес виборів Президента, Верховної Ради, то, як на мене, попахує тим, що дійсно все веде до Путіна. Небезпечно це. Якраз сьогодні, як ніколи, актуальний лозунг «Україна понад усе!»
– А, може, влада просто так вирощує собі зручного опозиціонера, щоб випускати протестний пар за явного розгулу охлократії?
– Якщо це так, то влада ду-у-уже грається з вогнем. І я проти цього. Бо тут ризик не для влади, а для держави. У нашому суспільному казані постійно кипить, булькає, і для того, щоб не ошпарити окропом усіх: хлопці у владі, зважайте на це! Будь-яке непродумане, непроаналізоване рішення – це вибух!
А людей просив би, перш ніж виходити на вулицю і кричати, сядьте і подумайте, що ви хочете, порадьтеся з кимось, відкладіть рішення на завтра – переспіть з цим. Бо кожного дня бачити перед адмінбудинками по областях чи у Києві на Грушевського протестувальників – це неправильно. Якщо хтось у світі й хоче допомогти Україні, то, надивившись новин про наше безперервне протистояння, ще подумає, чи допомагати.
У дні, коли Україна відзначає 80-річчя В’ячеслава Чорновола, згадаймо його слова: «Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».
Розмовляв Тарас ТКАЧУК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники