КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Приїдуть за пасажирами

Приїдуть за пасажирами

04:29:43, 4 Квітень 2018

Перші два нові автобуси великого класу прибудуть до Івано-Франківська до кінця тижня, а перші 15 нов[...]

No thumbnail available

Право на пенсію за віком з січня 2018 року

01:34:21, 2 Лютий 2018

Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхов[...]

До уваги пенсіонерів

До уваги пенсіонерів

01:12:08, 1 Січень 2018

Управління Пенсійного фонду України в м..Івано-Франківську звертає увагу пенсіонерів, які отримують [...]

Багато насмітили

Багато насмітили

08:57:44, 1 Січень 2018

Міський голова Івано-Франківська відзначив роботу з прибирання міста після зустрічі Нового року «Мун[...]

Ветерани» виграли турнір Степана Бандери

Ветерани» виграли турнір Степана Бандери

08:21:12, 1 Січень 2018

30 грудня у спортивному залі КП «Муніципальний фізкультурно-оздоровчий центр» відбувся турнір з футз[...]

No thumbnail available

День пенсійного фонду відбувся в Прикарпатському університеті ім.В.Стефаника.

09:38:39, 12 Грудень 2017

На заході були присутніми представники управління ПФУ в м. Івано-Франківську, а саме заступник начал[...]

No thumbnail available

Звіт про виконання заходів, визначених Антикорупційною програмою Пенсійного фонду України на 2017 рік в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську

09:37:14, 12 Грудень 2017

Виконання положень антикорупційної політики в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Фран[...]

No thumbnail available

Небезпека наближається до України!

12:06:20, 12 Грудень 2017

Управління  Держпродспоживслужби в м. Івано-Франківську  інформує про загрозу занесення  збудника за[...]

Новації в пенсійному законодавстві

Новації в пенсійному законодавстві

09:29:09, 12 Грудень 2017

11 жовтня поточного року набув чинності Закон України № 2148-VIII «Про внесення змін до Закону Украї[...]

No thumbnail available

До уваги платників!

08:05:52, 11 Листопад 2017

Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську повідомляє, що 15.11.2017 року в Головном[...]

Росіянин за походженням і українець за духом До 70-ї річниці від дня народження Тризубого Стаса

5EC09A32-59F1-40FD-BCE6-8206BD4BDF4E_w650_sТризубий Стас писав і співав про те, що хвилює і болить, розвінчував владні і людські хиби, змушував не лише сміятися під час його виступу, а й замислюватися, чому ми такі. А ще він був письменником, художником, фотографом, аніматором і навіть винахідником. Це окрім того, що був поетом і композитором.

У лютому виповнилося 70 років від дня народження Станіслава Щербатих. Хоча уже 11 років, як він відійшов у засвіти. На Прикарпатті відбулися два вечори пам’яті, присвячені йому та його дружині поетесі Марії Гук-Щербатих, яка померла рік тому. А влітку планують провести в Івано-Франківську фестиваль гумору і сатири «До Стаса на Вишеньки».

Згадуймо про Станіслава разом з бардом Петром Федорівим – президентом клубу авторської пісні імені Тризубого Стаса та громадським активістом Тарасом Ляликом –  керівником туристсько-краєзнавчої спілки імені Михайла Головатого.
Ім’я – від  міста,  псевдонім – від творчості
Він народився в далекій російській глибинці – на Алтаї, але ім’я своє отримав на честь прикарпатського міста Станіслава. 47 років прожив в Івано-Франківську, вважаючи його найкращим містом для життя.
– Стас як поїхав у Київ, то поламав стереотипи Івано-Франківська, – каже Петро Федорів. – Бо, я вважаю, в Україні два найбільш творчі міста – це Чернівці та Івано-Франківськ, останній трошечки вище стоїть. Ми після 60-ї передачі «Бард-салон», на яку мене Стас запросив до столиці, якраз про це з ним говорили. Що за кількістю каштанів і за кількістю поетів на душу населення в Україні нема більше такого міста як Івано-Франківськ.
Приїхав Стас до Станіслава, точніше, привезли його рідні у півторарічному віці. Переїхали до тітки, яка при народженні хлопчика нарадила назвати його Станіславом, бо жила тоді тут, ще й вийшла заміж за вояка УПА. Перші уроки українського патріотизму, напевно, від тітчиного чоловіка.
А щодо псевдоніма «Тризубий Стас» версії різні. Якось він сам зізнався, що має три зуби: на партію, комсомол і профспілку (про це і співав, воюючи з ними). Дехто пов’язував з прізвищем (щербатий – без передніх зубів).
– На один з вечорів, коли Стас вже жив у Києві, до нього приїжджав американський бард Джеральд Стерлінг, –  згадує Петро Федорів. – На той час це було цікаво, його добре сприймали. Так-от, він спершу подумав, що псевдо від того, що нема зубів, але потім вважав, що це від тризуба – символу нашої держави.
А Тарас Лялик припускає, що предки Станіслава були українцями і спочатку прізвище було саме «Щербатий», а то вже доля закинула їх на далекий Алтай.
Насправді ж псевдонім придумав хтось з театру «Не журись» –  і він прижився. Співпраця з цим естрадно-гумористичним театром, дуже популярним у 90-і роки, для нього багато значила, – зазначає Петро Федорів.
– Кожен виконавець мріє, щоб вийшов на сцену і його оголосили: поет і  композитор. А Стас заперечував проти цього. Його завжди представляли: актор театру «Не журись». І він був актором. Бо кожну пісню програвав, як на сцені. Коли він виходив на сцену, то хіба дві людини – він і Крамаров викликали сміх. У Стаса була така аура. Коли був Стас, то він будь-яке дійство перетворював на концерт.
Співані памфлети українського Висоцького
Та це був сміх, який примушував думати. Станіслав Щербатих знайшов свою особливу нішу – гострі саркастичні пісні на соціальні теми, такі собі співані памфлети.
– В той час у людей виникла потреба щось послухати: не тільки музику, а й тексти, – розповідає Петро Федорів. –  От якраз Стас був на тій хвилі. Він був струною, яка була натянута і яка постійно могла обірватися. Бо тоді треба було мати мужність і сміливість вийти і так заспівати. Він написав про себе пісню «Звуть мене Тризубий Стас». Нею, як правило, розпочинав концерти. А на завершення серйозна пісня «Бо ми такі є». Коли після гумору звучала ця пісня, то зажди був ефект російської бані. Це коли ти розігрівався до ста градусів, а потім кидався в холодну воду. Такий був ефект його концертів.
Гетьман забувся у сні у козацькому курені.
Варта поснула вночі – сплять козаки.
А чи ми насправді дурні, а чи кимось обдурені?
А, може, заміцно спимо, бо ми є такі, бо ми є такі...
–  Ця пісня «Гетьман забувся у сні» (її ще так називають) є класичним прикладом, як через десятки років залишається актуальною, –  каже Тарас Лялик. –  І таких пісень чимало. Можна викинути прізвища, сміливо підставляти сучасні – і вони наче про наш час. Він писав і співав про те, що хвилювало людей: вибори, заробітки у Польщі, масове гарування на дачах задля кількох кілограмів картоплі, проблеми у місті з транспортом, дорогами, довкіллям. І, звісно, «політична атмосфера».
По всій країні плачуть люди,
Безсилим болем тисне груди,
Від нас відходить в небуття
Рідніша за дитя стаття.
Гуд бай, компартія…
–  Коли Стас вже був у Києві, –  продовжує Петро Федорів, –  наші депутати побачили, що його можна використовувати замість прапора. Не треба робити збори, прапори вивішувати. Можна просто випустити Стаса з гітарою і він всім все римою, під музику, красиво розкаже. Навіть було так, що депутат Володимир Філенко виходив на сцену з гітарою, коли збиралося бардівське середовище, набирав ля-мінор акорд, проводив по струнах і співав Стасову пісню: «Це ка-ка, це ка-ка, це КаКаПееСеС».
І то була не данина моді, бо Петро пригадує й інший життєвий фрагмент.
– Стас стібався над усім і навіть постібався над нашим українським гімном. Є у нього пісенька «Ще нам, браття-українці, усміхнеться доляР» (добавляв «р»). З цього приводу мав серйозну розмову з Левком Лук’яненком, мовляв, як він це посмів зробити. Але Стас був такою людиною, що навіть коли ти на нього наїхав, однаково все закінчувалося посмішкою. Потім він не раз робив такий трюк. Це трішечки людей коробило, але в таких маленьких рядках була суть того часу. Та і зараз це суть нашого часу.
За словами Петра Федоріва, Тризубий Стас у нас робив те, що в Росії Володимир Висоцький.
–  Він довів, що українська авторська пісня є і що вона заслуговує на увагу. Я сам був свідком на міжнародному фестивалі авторської пісні, що там робила Стасова авторська українська пісня. Хоча я приїхав зі Стасом, співав українську пісню – мене навіть до конкурсу не допустили. Левка Бондара не допустили, Лесю Соболевську не допустили, бо вони були з українськими піснями. А Стаса допустили. І поставили на завершення. Я до цього часу виконую його пісню «Бо ми такі є». І що цікаво, люди підходять і кажуть: «Петре, так ви толково в цій пісні про все розказали». А я кажу: «Це не я, це Стас».
«Директор» Марічка і бардівські вечорниці «Під каштаном»
Не лише Висоцького, а й Тризубого Стаса багато хто з бардів вважав своїм вчителем. Мав у Франківську вірних друзів і палких прихильників. Часто барди збиралися на квартирі Петра Федоріва. Ще одним місцем неформальних бардівських тусівок стала територія ветлікарні. Їх називали вечорницями «під каштаном», –   розповідає Тарас Лялик.
–  Пригадую, як на тому пляцу робили зйомку фільму. Був Михайло Яремчук, бринів на гітарі Левко Бондар, а мені випала роль лежати в колисці в образі вождя, загримованого під того вождя, який гниє в мавзолеї. І Стас співав пісню «Спи, наш любий Ілліч, щоб не сталася ще якась революція». Після зйомок була ватра, зробили багато грані, намили картоплі, розрізали, поклали сало, замотали і поклали в грань. Поки це смажилося в грані і шашлик зверху, Марійка вже налагодила купу салатів. Це була перша неформальна тусівка. Сусіди не заперечували, навпаки, з задоволенням слухали бардівські пісні. І такі вечорниці стали традиційними.
–  Стас мав шалену підтримку. У нього була Марічка. Ми поза очі її називали «директор Тризубого Стаса». Якщо ти хотів вирішити щось глобальне, то треба було домовлятися не зі Стасом, а з Марічкою. Вона була і режисером, і першим слухачем, і рецензентом. Унікальна жінка, вона могла не лише допомагати митцю, а ще й робити половину його роботи. Біля Стаса завжди була Марічка, а там де була Марічка, там було тепло, приємно, затишно.
Кажуть, саме під впливом дружини-львів’янки, щирої патріотки Станіслав вивчив українську мову і так вболівав за долю своєї Батьківщини.
–  Вона теж була творчою особистістю, поетесою, –   розповідає Тарас Лялик. –  Вона допомагала йому створювали анімаційні фільми. Мало хто знає, але вони разом знімали розкопки у Дем’яновому Лазі. Марійка, можливо, утиски мала стосовно своєї творчості, але вона створювала особливу ауру, підтримувала сімейне вогнище, щоб міг творити Стас.
Вже після смерті Станіслава Марія Гук-Щербатих присвятила йому поетичну збірку «Я пам’ять в пам’ять заплету».
Гітара мовчить.
Мовчать вуста,
а дух твоїх пісень
живе на струнах
досі...
Ще до переїзду у Київ Станіслав Щербатих разом з Левком Бондарем, Володимиром Кіндратишиним, Зоєю Слободян згуртувалися в товариство, яке за пропозицією Стаса називалося «Приспів» –   прикарпатські співці. У 1997 році клуб авторської пісні отримав юридичний статус, був зареєстрований як громадська організація. А коли не стало Стаса, то за пропозицією Петра Федоріва клуб отримав ім’я Тризубого Стаса. На зборах творчої інтелігенції за це одноголосно проголосували. Можливо, на паперах все це не оформлено, але клуб відомий саме під такою назвою.
То був шлях генія
Тризубий Стас – автор понад 300 пісень, 1300 анімаційних і документальних фільмів, опери «Корова Середа», кількох оповідань і фантастично-кримінального роману «Нічия земля» (Франківськ і конкретні люди з нашого міста стали прообразами), мюзикла, п’єс, володар гран-прі фестивалю «Оберіг», дипломант «Червоної рути».
За словами Петра Федоріва, до Києва поїхав, щоб поставити оперу «Корова Середа». Вдалим київським проектом була його передача «Бард-салон». А раніше в Івано-Франківську на 402 каналі була передача «Галицька сміхота», ідея якої належала саме Стасу, він написав сценарій першої програми.
Живучи у Києві, зв’язків з Франківськом не поривав, друзів не забував. Зідзвонювалися, обмінювалися інформацією. На свій 55-річний ювілей запросив Зою Слободян і Петра Федоріва. Разом з Петром їздили на міжнародний бардівський фестиваль у Балаклаву.
У Києві і помер, порівняно молодим – менше місяця не дожив до 59 років. Хоча перед тим було три інсульти… Натянуті струни обриваються раптово…
– Стас пройшов шлях генія, – каже Петро Федорів. –  Бо є така формула своєрідна, що генії народжуються в дуже далеких глибинках, все життя творять і працюють в провінції, а помирають в столиці. Такий шлях пройшов і Стас. Його оспівували на Аскольдовій могилі, привезли до Франківська, громада прощалася з ним в приміщенні «Просвіти» і поховали його як митця – в Дем’яновому Лазі. Стас хотів, щоб біля нього були Карпати і внизу – Івано-Франківськ.
– Коли Стаса відспівували на Аскольдовій могилі, його зарахували 301-им до тих хлопців, які загинули під Крутами, – доповнює Тарас Лялик. – На могилі в Дем’яновому Лазі – гітара, на якій вітер гойдає вишитий рушник і ніби бринять струни. Він лежить поряд з Опанасом Заливахою, неподалік Марійка.
Після смерті Станіслава Щербатих у Києві та в Івано-Франківську проходили вечори спогадів «До Стаса на Вишеньки», а цьогоріч планують провести фестиваль гумору і сатири під такою назвою. Це важливо, щоб молодь знала творчість Тризубого Стаса, виконувала його твори (одна з умов фестивалю), щоб розвивалася бардівська пісня. Іменем знакового українського барда хочуть назвати одну з вулиць Івано-Франківська – хоча б Каховську, де проходили бардівські зібрання «під каштаном».
Ще до вас я маю борг – пісню заспівати.
І хай тоді душа моя десь пропаде з часом,
Вже не Стасом буду я, а іконостасом.
– Я отримую масу задоволення, коли хтось з молодих співає Стасові пісні, – зізнається Петро Федорів. – Я знаю, що Стас виконував їх набагато краще, артистичніше, але коли їх виконує молодь, то це так гріє душу. Я тоді собі уявляю, що в куточку сидить Стас, слухає, як пацани співають його пісню. Стаса не забудуть, це вже однозначно.
Галина ДОБОШ 

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники