КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Вакцини в дефіциті

Вакцини в дефіциті

09:16:26, 11 Листопад 2018

В Івано-Франківську закінчуються вакцини проти кору для дітей. Про це повідомила начальник міського [...]

Студентки ПНУ змагатимуться у Китаї

Студентки ПНУ змагатимуться у Китаї

08:28:42, 11 Листопад 2018

Жіноча збірна України серед студентів вирушила на етап Всесвітньої університетської ліги з баскетбол[...]

Парк для індустрії

Парк для індустрії

08:58:58, 11 Листопад 2018

Івано-Франківськ планує викупити 14 га землі для створення у Хриплинській промисловій зоні індустріа[...]

Очікували більшого

Очікували більшого

08:04:56, 10 Жовтень 2018

З червня на сортувальній лінії міського сміттєзвалища відсортували дві тисячі тонн вторсировини. [...]

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

Світ фарб і слова

Ropjnik-50Художник і журналіст, фотограф і мандрівник, колекціонер і просто небайдужий івано-франківець Ігор Роп’яник – про враження і емоції від творчості, зустрічей, подорожей, про захоплення, мистецтво і професійність у будь-якій справі, про свій родовід і майбутню книгу.

Лондон: виставка, коломийки і борщ
– Особлива для тебе подія цього року – виставка у Лондоні, вже друга. Але якщо на першій були представлені лише твої картини, то тепер ти сам їздив до Великої Британії.
– Торік була виставка в українському центрі, спрямована суто на діаспору. Бо хто з англійців буде йти в український центр? Хіба чоловіки жінок-українок. Це була виставка для українців. А цьогоріч виставка проходила в англійській галереї в Холланд-парку в центрі Лондона. Вона вже була спрямована на англійського глядача. Відповідно і тематика була без Карпат, без українських церков і колядників. Тобто тематика властиво нейтральна, але щоби була впізнавана і для шотландця, і для британця, і для француза.

– Я не думаю, що багато прикарпатських художників мали виставки в Англії. Як вдалося презентувати, промоціювати себе, щоб отримати це запрошення?
– Мушу сказати похвальне слово нашому спільному другові, ім’я якого Фейсбук. На Фейсбуці я маю дуже багато друзів, зокрема українців, які живуть за кордоном. Власне мене запримітила Галина Петрова, вона сама з Надвірної, але давно працює в Англії. І у неї зараз таке хобі, захоплення – просувати українських художників, щоб закордонний глядач побачив країну, яка до цього часу була невідома, і познайомитися з мистецтвом України. Крім того, Галина Петрова знана в Лондоні як благодійниця, волонтерка, вона постійно організовує якісь акції, щоб зібрати гроші на допомогу онкохворим дітям Івано-Франківщини. І на виставці вона продавала українську літературу, а кошти відправила в Україну.
– Проживання, харчування у Лондоні – наскільки це було складно, враховуючи різницю у наших життєвих рівнях?
– Знову ж таки дякуючи діаспорі і фейсбуківським друзям. Зголосилася мене прийняти українка Ольга Браун, яка вже 20 років є громадянкою Британії. Колишня львів’янка, закінчила Львівську академію мистецтв, художниця, її чоловік Стюарт Браун – відомий британський фотограф. Вони мають особняк в районі Уїмблдону. І запропонували мені: будете у нас жити. Так що це мені було дуже велике полегшення. Я вже не кажу про матеріальну сторону, але ці люди могли мене зорієнтувати в лондонській специфіці проживання, навіть користування метро.
– Навіть почути рідну мову…
– Дуже багато українців я зустрічав у Лондоні. Не полінувався один день потрапити в центральний дім Асоціації українців в Британії, де мені показали їхню бібліотеку, архіви. Крім того, був в українському клубі. Якраз коли там була якась забава, коломийки танцювали. Їв там наш український борщ. Особливо цікавим було знайомство: двоє панів по 94 роки сиділи у клубі, читали українську газету, пили пиво. Один з них за кермом. Люди в такому поважному віці живуть повноцінним життям.
– Якщо на першій виставці були Карпати і колядники, то що на другій?
– Цей раз обійшовся без української тематики, а те, що малюю завжди: природа, міські пейзажі, натюрморти, квіти.
– Що найбільше зацікавило глядачів? Вдалося продати? Я не запитую: скільки і за скільки, але купували?
– Так, купували. Принаймні поїздку собі повернув.
Про картини як фотографії, українську «жабу»  і професіоналізм
– Мені колись доводилося чути, що у Ігоря Роп’яника деякі картиниі – це як фотографії. Чи чув такі закиди ти і як до цього ставишся?
– Для декого з художників це образливо, коли кажуть, що картини – як фотографії. Та є стиль гіперреалізм, коли люди цього спеціально добиваються. У мене цього немає, я не прагну фотографічної схожості. Навіть малюючи картини про Лондон, я брав за основу фотографії, але робив у стилі імпресіонізму, мазками, там абсолютно не було фотографічної схожості. Хоча тепер малювання з фотографії допускається, івано-франківські, львівські художники так роблять. Як каже один знайомий народний художник зі Львова: я вже настоявся з етюдником на пленерах.
– А взагалі, середовище художників – яке воно: доброзичливе чи заздрісне?
– Де – у Лондоні чи у нас?
– У нас.
– Ну як сказати… Прикро визнавати, але є оця українська риса, як ми кажемо, «жаба». Я не винен, що у мене картини купують. Комусь вони подобаються, комусь не подобаються. Це закономірна річ. Хтось з художників працює в одному стилі, хтось в іншому, але ж на кожну картину, на кожний стиль є свій покупець і замовник. Тому якщо я працюю так, як я працюю, як я навчився, бо я не маю професійної художньої школи, але я вже займаюся живописом 35 років, то вже якийсь досвід маю. І те, що я навчився, так я малюю. І якщо людям подобається – то чому би ні. Ну що казати, якщо один наш художник в інтерв’ю сказав: у нас у Франківську всього 2% художників, а 98% –  це аматори. Так не можна говорити. Тим більше, що розуміти під словом «професіоналізм»? Хоч я не вчився на художника, але я вважаю, що я професійний художник, бо це стало моєю професією, я з того живу.
– А в тусовках художників береш участь? От навіть там навколо історії з центром сучасного мистецтва.
– Долучаюся, звичайно. Це все колеги. Мулик, Звіжинський, Панчишин, Бажалук, Яновський – вони мої друзі. Я з ними товаришую, ми з ними на Фейсбуці активно спілкуємося. І коли у них були проблеми з центром, я брав участь у зборах. Інша справа, що я не беру участі в їхніх виставках абстрактного мистецтва. Але це не моє. І я не хочу себе насилувати тим, що мені не до душі.
Фейсбук для фото і журналістики
– Ти за фахом журналіст, закінчив факультет журналістики Львівського університету, працював у газетах «Прикарпатська правда», «Галичина». Зараз для тебе Фейсбук – це певною мірою можливість проявити себе як журналіста?
– Це точно. Це двояке для мене. Перше – я цілий день сиджу сам вдома, в майстерні, працюю. Ну маю ще песика, але з ним не дуже поговориш. А Фейсбук – це можливість на відстані поговорити з тими, хто не лише у Франківську, а й в цілому світі. І друге – відточувати перо, щоб не затупилося. Ті мої дописи, які я роблю, розмірковування чи порушення якоїсь проблеми знаходять відгуки і навіть передруковують наші ЗМІ.
– Тобто журналістика через Фейсбук продовжується.
– Звичайно. І коли я щось пишу, то завжди намагаюся перевірити факти і щоб когось не образити. Чого немає в багатьох співрозмовників. Бо дехто, доказуючи свою правоту, починає розкидатися образами.
– Ще якщо продовжувати тему Фейсбуку, то Ігор Роп’яник – це старі фотографії. Бувало і так, що там себе знаходиш: «вау, який я був 20 років тому». Але це дуже цікаво, бо ми бачимо Франківськ, який, можливо, вже десь і втрачений. Як ти збирав цей архів, як його вдалося зберегти, зрештою, як ти його систематизуєш?
– Я фотографую з 1967 року. Мені було 10 років, як мені подарували фотоапарат. Відтоді тримаю не те що фотографії, а й негативи.
– Вони не старіють?
– Якщо вони добре оброблені, правильна хімія і дотриманий процес, то вони зберігаються довго.
– Це як «рукописи не горять»… Які фотографії у Фейсбуці викликають найбільше зацікавлення?
– Найбільше сподобалися види міста. Я виклав фотографії 70-80-х років, то деякі куточки міста взагалі невпізнавані, деякі виглядають зовсім інакше, ніж тепер. І людям то подобається. Крім того, викладав велику серію фотографій з 80-х років, коли розпочиналося Відродження: перші мітинги, маніфестації. Люди впізнавали себе.
В мандрівки – за враженнями
– Чи якось пов’язані захоплення фотографією і мандрівки? Я знаю, що ви з дружиною любите подорожувати.
– Про які закордонні мандрівки ми могли мріяти в часи Радянського союзу? Україну я об’їздив ще в дитинстві з батьками – вони працювали в обласній філармонії, в Гуцульському ансамблі пісні і танцю, то я з ними їздив на гастролі. А за кордон… Місто було закритим, радянській людині, щоб виїхати за кордон, треба було перейти через сито кагебістів. Хіба туристична путівка – і то під наглядом. Тож як тільки постала самостійна Україна і відкрилися кордони, я не міг втриматися. Тим більше, що завдяки моєму захопленню живописом мене примітила українська діаспора в США, запросили туди. Так була перша поїздка в Штати, через два роки наступна. А коли вже став трохи на ноги, то вирушили з дружиною в автомобільні мандрівки по Європі: Париж, Амстердам, Хорватія.
– Це вже були непрофесійні поїздки, чи однаково береш з собою мольберт, пензлики і фарби? Чи це більше для відпочинку, пізнання?
– Це вже залежить, куди їдемо. Як от в Хорватію на два тижні, то я брав і мольберт, і фотоапарат звичайно. Там етюди писав. А коли приїжджаєш у Швейцарію, чи Відень на пару днів, то мені шкода стояти півдня на одному місці, якщо можна і треба стільки подивитися.
– Яке місто з тих мандрівок найбільший слід залишило?
– Париж. Я ще в ньому не був, а вже закохався. І по фільмах, і по книгах, по картинах. Навіть з моїм улюбленим художником Моне пов’язана та любов до Парижу. Тож коли вперше їхав в Париж, то хотів насамперед побачити оригінали картин Моне. Хоча перед цим я в Нью-Йорку вже бачив «на живо» картини імпресіоністів. Потім вдруге був в Парижі. І тепер, коли з дружиною говоримо, куди наступного разу поїдемо, як будемо мати можливість: ну звичайно Париж. Це моє улюблене місто. В цьому році ще був у Гонконгу.
– От ми говоримо про такі мандрівки. А не буде декого «жаба» тиснути? Чи на це потрібні великі кошти?
– Якщо я працюю і ставлю собі за мету назбирати гроші на поїздку, то я працюю вже не вісім годин, а десять, без вихідних, без гучних святкувань. Тобто працюю вдвічі більше – і так воно дійсно є. Без лікарняних, без відпусток. Друге – як ти розмахнешся, які в тебе апетити. Можна харчуватися по ресторанах, а можна, де є можливість, самим готувати. Так само готелі. Якщо одного дня переночували в готелі (а вони не дешеві), то другу ніч можемо і на заправці зупинитися переночувати.
– Тобто, хто за чим – хто за враженнями, хто за комфортом…
– А хто і за шиком. Для мене ж головне – набратися побільше вражень.
– Що привозиш з таких поїздок?
– Нічого. Сувеніри від певного часу я припинив возити, бо вони назбируються, припадають порохами, а в результаті опиняються в коробці. Ну нащо це? Основне, що привожу – фотографії і враження.
Родовід до сьомого прадіда
– Ти якось сказав, що схильність мандрувати і збирати речі – то у тебе від батьків.
– Батько був педантом у всьому, дуже шанував речі. І колекціонував щось, кожний папірчик намагався зберегти, листи. У мене зберігаються сотні листів батька з різними людьми, навіть видатними, з якими він листувався. Тож до мене перейшло і це колекціонування, і зберігання, і архівування.
– Що колекціонуєш?
– Колекціоную все, що пов’язано з історією мого роду: фотографії, листи, якісь пам’ятні речі. От така сторінка сімейна: мої батьки були у засланні, маму двічі виселяли. То навіть звідти маю, де в тюрмі виготовлена вервечка з хліба, шахи з хліба зроблені у в’язниці. Зараз навіть важко пригадати. Словом, речі, пов’язані з родиною. Потім багато таких артефактів, як от колись кожна дівчина вела «пам’ятник»: у давньому стилі кожна писала якийсь віршик гарним почерком, малювала квіточку. Бо пізніше, уже в наші шкільні роки, наклеювали фотографії з журналів, а тоді це було зовсім інакше.
– Нема бажання з часом книжку-родовід зробити? А, може, вже і почав робити…
– Родовід у мене вже давно готовий. Я докопався до пра- , пра- , пра- , ну сім разів прадіда, рід якого походить з Долини. Маю розписано всі родинні гілки і по маминій лінії, і по батьковій. І хочу це укласти у родове дерево, щоб передати своїм внукам, щоб вони це не загубили. Бо мені вже було важко це відшуковувати, а їм би це було взагалі неможливо, якби я це не зберіг. Книжку я, правду кажучи, вже давніше пишу. У вигляді художнього твору про життя тодішнього Станіслава, зокрема Гірки, звідки походить мамина родина. Власне оцю історію, як виселяли станіславівців звідси і всі, зв’язані з цим перипетії. Пишу і ставлю перед собою таке зобов’язання, що я таки це закінчу. Родина для мене – основне. Родина, якою я пишаюся, від якої я набрався науки і досвіду. І намагаюся передати таку пошану своїм дітям і внукам.
Розмову провела Галина Добош.

З Вікіпедії: Ігор Роп’яник.  Український художник-живописець,  журналіст, фотограф. Працює здебільшого у жанрах міського й сільського пейзажу та  натюрморту. Учасник обласних, всеукраїнських та міжнародних художніх виставок. Твори зберігаються в приватних колекціях України, Польщі, Франції, Німеччини, Аргентини, Ізраїлю, Японії, Канади, США, Австрії, Словаччини, Англії, Хорватії, Бельгії, Росії, Люксембургу, Китаю, Голландії, Швейцарії, Італії.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники