КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

«Традиції міста зобов’язували створити міську газету»

Василь ГОРДІЄНКО:

IMG_36395 липня на 73-му році життя перестало битися серце першого редактора газети «Західний кур’єр» Василя Дмитровича Гордієнка. Ми будемо завжди пам’ятати вас, Василю Дмитровичу, таким, як ви були, – мудрим, енергійним, чуйним та доброзичливим.
Кілька років тому на редакційній «кухні» ми записали інтерв’ю з Василем Дмитровичем. Дещо про «ті часи» він тоді сказав вперше.

– Як це було – створювати міську газету?
– Не знаю, що й сказати... Я відчував, що й самому містові, мабуть, буде цікава така газета. Тривалий час Івано-Франківськ не мав своєї газети. В той же час традиції нашого міста – і австрійські, і польські, та й радянські – вони десь спонукали до повернення міської газети. Мені подумалось: а чому б це раптом районна газета (В. Гордієнко тоді очолював тисменицьку районну газету «Вперед». – авт.), редакція якої була в самому центрі Івано-Франківська не могла трансформуватись у міську, яка б мала вплив і на Івано-Франківськ, і на Івано-Франківський та ще кілька довколишніх районів? Можливо, це були здорові амбіції… Мені це видавалось цікавим.

– До речі, газету «Вперед» тоді теж знали, її читали, вона була досить своєрідною, вміщувала резонансні матеріали...
– Я ж кажу: у нас були здорові амбіції. Так, вона була досить своєрідною як для районної газети. На неї ніхто не впливав. Я тут хочу згадати Миколу Васильовича Ілика (колишнього керівника Тисменицького району. – авт.), який підтримував і практично дав мені путівку в життя. Він – мій найперший «шеф». Це була дуже відкрита людина. Чоловік неадекватних дій... Це був просто Ілик. І мені тут більше нічого сказати.
– Отже, ви пішли вперед – створювати «Західний кур’єр». Хто вам у цьому допомагав?
– Це була моя ініціатива. Допомогли голова Івано-Франківського міськвиконкому Зіновій Шкутяк та голова міської ради Ярослав Тайліх. Вони відчули і побачили необхідність створення міської газети. Потім у нас з ними були дуже різні стосунки. Мені було вкрай важко ходити до міської влади і просити у них гроші.
Я ніколи про це не говорив, але зараз просто повинен. Мені дуже допомогла голова обласного фонду миру Людмила Ніколаєва. Тоді фонд перерахував 50 тисяч карбованців. На ці гроші фактично й створювалась газета «Західний кур’єр».
– А що і для чого у часі свого заснування писав «Західний кур’єр»?
– Ми не мали на меті розв’язання жодних своїх проблем. Ні фінансових, ні політичних. Так трапилося, що я тоді став депутатом обласної ради. Це був новий політичний момент. Ми відчували ейфорію. Я був ще зовсім сліпий. Тоді нас ніщо так не хвилювало, як проблеми України – ось ми є, ми живі, ми думаємо. А думки мають оживитися ідеєю, певною філософією.
Я працював з натхненням. Але після подій, які стали епіцентром мого життя, я зовсім по-іншому на все подивився... Я безмежно вдячний тим людям, які свого часу знімали мене з посади редактора «Західного кур’єра», для того, щоб я опинився на роздоріжжі: або я йду за вами, або шукаю інших шляхів реалізації.
– І все ж, без вас, без тих людей, які пліч-о-пліч з вами працювали, «Західного кур’єра» не було б. Як вам вдалося створити такий дружний колектив?
– Зі мною у «Західний кур’єр» прийшли працювати Оксана Гречух, яка й у «Впереді» була моїм заступником, та Михайло Дем’янюк. З першого номера газети тут працює і відповідальний секретар Володимира Петрів. Сюди приходили різні люди. Їм тут було добре, їм тут було гарно. У них, як і у мене, було своє суб’єктивне бачення світу. Ми чогось хотіли. Ми себе реалізовували. Я маю на увазі і комерційного директора Олега Гаврилюка, який писав кращі матеріали, ніж професійні журналісти з великим досвідом роботи, і Ігоря Никоровича, котрий вів кримінальну рубрику.
Людиною у роботі повинна керувати необхідність. У нас працював Ігор Пелехатий, який сам собі шукав роботу і приносив прекрасні матеріали. Був Володя Заник, що зараз очолює газету «Вперед», Вадим Войтик, Наталка Боднарчук, Тарас Ткачук... Ой, у нас було дуже багато хороших людей, які шукали собі роботу і знайшли себе у ній.
– Залишимо минуле, поговорімо про теперішнє. Що ви нам можете сказати?
– «Західний кур’єр» вижив і має певні шанси. Але є проблема живої думки, проблема конкуренції, боротьби інтелектів. «Західний кур’єр» має шанси стати першим і бути останнім. Все залежатиме від тих людей, які зараз тут працюють, і що вони вкладатимуть у цю газету. Які думки, до кого вони звернені і на кого орієнтовані. Ви тоді будете мудрими, коли повернетесь до нормального живого слова і будете писати про нормальне розуміння цього світу. Вам доведеться працювати у боротьбі реальних, конкретних, раціональних розумів.
– Тобто, нам бракує живої думки?
– Перш ніж сказати, чого бракує вам, я повинен сказати, чого бракує мені – наполегливості. Чи бракує вам живої думки? Знаєш, це приходить тоді, коли людина у щось вірить. Я думаю, вам треба вірити у те, що ви робите. Я бачу... Я постійно приходжу сюди, у вашу редакцію, як до своєї родини, як до свого дитяти і не почуваюся зайвим.
Що змінити вам – ви знаєте самі. Звісно, є проблеми, є боротьба за тиражі. Зараз інші часи. Прийшли інші люди, створюються нові газети. Прийшов бізнес, серйозний бізнес, інтелектуальний.
– До речі... Про нові газети можете щось сказати?
– Коли люди мають власні амбіції, мету задля задоволення певного інтересу, коли є навіть розумна, тактовна гра на почуттях, то для людини, яка хотіла, щоб її сприймали «за чисту монету», на певному етапі це все одно завершується безглуздим програшем. Треба порозмірковувати, хто ти, яка твоя сутність, звідки ти і перед ким тобі доведеться звітувати. Але це моє розуміння сьогодні. Після того, як міська влада ґречно – не ґречно розпрощалася з моїми ідеями, мені важко про це говорити, але є так, як є. У свій час я собі сказав: якщо у цьому світі хтось хоче зробити якусь науку, то він повинен пройти через приниження. Тоді, можливо, до нього повернеться здоровий глузд і він зрозуміє, хто ж він є насправді.
Мені дуже цікаво дивитися на програми тих людей, які створили нові газети, бо бачу, що вони йдуть тими слідами, які обов’язково повинні пройти і відповісти на питання: чи я роблю це для себе, для читача, чи для задоволення інтересів бізнесових груп, які, скажемо так, теж шукають себе у цьому світі, і їм важко. Це дуже складне, філософське питання і я б не хотів сьогодні акцентувати на ньому увагу.
Розмову записав Левко КУТИНСЬКИЙ

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники