КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Новації в пенсійному законодавстві

Новації в пенсійному законодавстві

09:29:09, 12 Грудень 2017

11 жовтня поточного року набув чинності Закон України № 2148-VIII «Про внесення змін до Закону Украї[...]

No thumbnail available

До уваги платників!

08:05:52, 11 Листопад 2017

Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську повідомляє, що 15.11.2017 року в Головном[...]

До уваги платників єдиного внеску!

До уваги платників єдиного внеску!

11:11:19, 10 Жовтень 2017

З 1 січня 2018 року набирають чинності зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на [...]

Щоб і сліду не було

Щоб і сліду не було

08:02:37, 10 Жовтень 2017

В Івано-Франківську планують демонтувати 150 незаконно встановлених малих архітектурних форм. Про[...]

No thumbnail available

Прикарпатські пенсійники до перерахунку пенсій готові.

06:51:27, 10 Жовтень 2017

Слово за Парламентом Впродовж останніх днів «гаряча лінія» Пенсійного фонду є дійсно «гарячою». Сту[...]

Резервістів кличуть на збори

Резервістів кличуть на збори

07:28:04, 8 Серпень 2017

Івано-Франківську необхідно направити 50 резервістів на 30-денні військові збори на Яворівський полі[...]

Перший дзвоник кличе

Перший дзвоник кличе

07:25:42, 8 Серпень 2017

Цього року за парти івано-франківських шкіл сядуть 3 тис. 108 першокласників. Про це повідомив ди[...]

«Срібло» Кубка Європи

«Срібло» Кубка Європи

06:11:27, 8 Серпень 2017

У румунському місті Арад завершився Кубок Європи з дзюдо серед спортсменів до 21 року. У ваговій [...]

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

07:40:34, 8 Серпень 2017

В Івано-Франківську продовжуються роботи на кільцевій розв’язці на Привокзальній площі. Минулого тиж[...]

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

07:19:55, 8 Серпень 2017

У Хмельницькому закінчився чемпіонат України серед молоді до 23 років з важкої атлетики. Вероніка[...]

Три покоління нижнівських майстрів

MajstryНижнів – не Яворів чи Космач, де чи не в кожній хаті народні майстри.  Але якщо у цьому селі над Дністром запитати про їхніх майстрів, то одразу назвуть родину Каськівих. Берегинею є найстарша – вишивальниця Марта Андріївна, син Дмитро – різьбяр і керівник  гуртка лозоплетіння, онучка Леся теж займається лозоплетінням.

На обійстя Каськівих нас привела сільський голова Нижнева Леся Ковалюк. Першими гостей зустрічають найменші онуки, а вже потім і господиня та її син. Звертаємо увагу на виплетений з гілок тин, на велику кошницю для зберігання кукурудзи. Трохи далі в саду – вулики. А в хаті на стінах – численні вишиті рушники, образи і картини. Нас не чекали, але на розмову погоджуються.

Мамині вишиті рушники
У Марти Каськів стаж вишивальниці дуже великий – ще зі школи.
– О, я від четвертого класу вже в артіль Рози Люксембург вишивала. Бо у мене сестри старші вишивали, і я з ними. Не раз прийду зі школи і плачу, бо не маю коли вчитися. І так цілий час. Вже 70 років мені ондево у жовтні буде – весь час вишиваю. Та якби в мене це забрали, я би вмерла (сміється).
– І маєте ще очі на вишивання?
– Четвертий нумер окуляри. І тискомір біля мене... І вишивка...
Родом Марта Андріївна з Липового. Коли у 1965 році закінчила школу, її серед майже сорока ровесників відправили у Калуш на комсомольську будову.
– Ми хімфабрику з нуля клали, по три зміни бетонником робила, – каже жінка і додає. – І там вишивала.
У Калуші зустріла чоловіка, який вже 14 років як відійшов у вічність. Згадуючи його, пані Марта світліє обличчям. І говорить про нього у теперішньому часі, хіба потім поправляє себе.
– Він столяр був, добрий майстер. Хату може покласти з нуля, міг покласти. Але забрала хвороба.
Дев’ятеро дітей було у Каськівих. І всі отримали творчі нахили від матері і батька.
…На диван лягають вишиті сорочки, скатертини і серветки, а одна, ще не закінчена робота якось непомітно, як кажуть, на автоматизмі з’являється у руках майстрині. Схоже, не вміє марнувати і хвилини.
– І на замовлення вишиваю, і по церквах дарую образи, –  розповідає майстриня. –  В Дубаї в торішньому році я вишила дев’ять сорочок, до Америки скатерки, до Станіслава фелон для церкви. Їздила у Київ з вишивками на «Надвечір’я», везла свої роботи. Ми там виступали. То я ведучій подарувала свою велику роботу з лебедями.
– Ви багатодітна мама. Як раду собі давали: і діти, і вишивання?
– Треба було собі раду давати, бо купа дітей. То я ночами вишивала і дітей навчила. І хлопці, і дівки – в мене всі вишивають.
– Ми більше звикли, що вишивка – це десь там на Гуцульщині. У вас вона якась своя, покутська?
– Різна. Хто що закаже, я таке шию: і на квіти, і на взори. Яка коли мода.
– Самі узори придумуєте?
– Сама. Трошки можу щось схімічити (сміється).
– Що найважче при вишиванні? Чого та справа від майстрині найбільше потребує?
– Ну, не знаю. В мене немає такого, аби було важке щось, аби не вміти, чи там мережки зробити, чи взір відшити. Я ночами встаю, як треба щось срочно вишити.
– А от нитки, полотно…
– Трохи дорого. Ади так як на сорочку, то треба з триста гривень на матеріал. І нитки ще. На бізнес в селі ніхто не вишиває, лише я одна.
– То ви бізнес-вумен?
– Так (сміється). Ну а треба виживати. 14 онуків. Вже моя сім’я складається з 29 чоловік.
– А як думаєте, ці вишиті речі мають від вас добру енергетику?
– Та щось є трохи. І людям добре, і мені. Мені здається, що я стаю молодша, як вишиваю. Бо якби нічим си не займала, то я би вже ждала старости. А так я ще думаю, що молода (сміється).
Узори на дереві і з лози
Вишивки Марти Андріївни є і в місцевій церкві Вознесіння Христового. А її син Дмитро в ній робив реконструкцію іконостасу. Він знаний у селі різьбяр. Та не тільки.
– Я більше по дереву, – розповідає про себе. – Різьбити почав після 6-го класу. Поступав у Косів, не поступив. Потім закінчив Прикарпатський університет.
– Він по церквах робив іконостаси і до Києва, – хвалиться сином Марта Каськів.
– Я і не перелічу, де є мої роботи, – каже пан Дмитро. – По людях є, по церквах, по різних місцях.
– Можемо сказати, що то є бізнес чи це творчість?
– Я би сказав, що це щось таке сумісне: вроді і бізнес – і не бізнес, і творчість – і не творчість. Якось перемішано, скажем так.
– Кажуть, у верхній церкві у Нижневі ваш іконостас.
– То я реставрував. А так робив для Чорткова царські двері, на Діброві цілий іконостас, в Загвізді робив, у Липовому, в Дем’яновому Лазі для каплички іконостас. Меблі робив з різьбою. Переважно декор.
– Ви під замовлення робите?
– Знають уже, що я можу, і замовляють.
– Є постійно робота?
– Можна сказати, постійно. Особливо напливи є перед святами – Великоднем, Різдвом. І дуже треба всім одночасно. А потім іде якби затишшя. А там знову всім зараз і на один час (сміється).
Це не єдине захоплення. У Тлумацькому будинку школяра Дмитро Каськів веде гурток лозоплетіння.
– Ми відроджуємо це ремесло, –  розповідає майстер. –  У нас у Нижневі з 1914 до 1917 року була школа лозоплетіння (кошикарства). Підприємець Кубійович приймав до себе учнів, вчив їх щось робити з лози і те, що вони зробили, було йому за плату. А вже потім він наймав їх на роботу. Вироби з лози йшли на Львів, в Австрію.
Дмитро Каськів веде гурток вже 20 років. Хоча називає себе самоуком. Під час навчання в Прикарпатському університеті побачив виставку виробів з лози студентки, на курс старшої.
– Я зацікавився. Дівчина може – а я не можу? Пішов у бібліотеку, взяв книжку – і так з неї навчився плести. Правда, мені показали деякі нюанси, як з’єднувати лозу. А так – практика, практика.
Свою роль відіграло і те, що живе над Дністром, де багато верб. Є своя безплатна сировина.
– Ви ведете гурток у школі. От бачите: є у дітей зацікавленість?
– Є, але діти зараз пішли якби комп’ютерні. Їм більше цікаві комп’ютер, планшет, мобільна гра. А таких, що дійсно щось би творили, мало, одиниці.
– Важко їх зацікавити?
– Їх не важко зацікавити, їх важко знайти. Ти не можеш їм приділити більше уваги, ніж тим, хто просто прийшов на гурток, аби дома щось не заставляли робити. Але хто талановитий, той буде займатися, навіть самоуком.
– Вам що ближче: різьба чи лозоплетіння? Чи є ще щось?
– В принципі я не є одностороннім. Трохи різьблю, трохи плету, трохи дерева висаджую, щеплю, зараз пасіку собі завів.
Дітям ремесла передати
Доньці Дмитра Каськіва Лесі було десять чи одинадцять років, коли на одному з обласних конкурсів вона демонструвала свої вироби з лози. Більше того, протягом кількох годин на очах у зацікавлених глядачів плела маленькі кріселка.
Школярка бере до рук ці кріселка і розказує, як спочатку плела сідушку, потім низ, а потім спинку. На це пішло чотири години.
– А то легко робити, руки не болять?
– Спершу було тяжко, а потім навчилася і було легко.
– Руки лоза не ріже?
– Уже ні.
– А це кріселка для твоїх ляльок?
– Так.
– Хто тебе цьому навчив?
– Тато.
Поки Леся дає чи не перше своє інтерв’ю, кімнатою бігають ще менші Каськіви. Хтось тягне великий, «татовий» стілець, хтось пригощає нас яблуками. Віриться, що і вони охочі до різних ремесел і творчості. Це як у пісні Назарія Яремчука: від батька – до сина, від матері – доні.
Через кілька місяців, у жовтні, збереться велика родина Каськівих у маминій хаті. Приїдуть діти, онуки, правнуки з Липового, Палагичів, з далекої Італії, прийдуть ті, що живуть у Нижневі, щоб відзначити 70-річний ювілей берегині цього роду –  вишивальниці Марії Андріївни.
Родина велика, майже тридцять людей. Навіть якщо не всі в ній майстри, та оточені світлом і теплом творчості.
Галина Добош,
с. Нижнів, Тлумацький р-н.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники