КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Парк для індустрії

Парк для індустрії

08:58:58, 11 Листопад 2018

Івано-Франківськ планує викупити 14 га землі для створення у Хриплинській промисловій зоні індустріа[...]

Очікували більшого

Очікували більшого

08:04:56, 10 Жовтень 2018

З червня на сортувальній лінії міського сміттєзвалища відсортували дві тисячі тонн вторсировини. [...]

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

«У нас немає інстинкту культурного самозбереження»

MatvijchukАнатолій МАТВІЙЧУК:
Українська культура стоїть на порозі змін. Проте про них не афішують настільки голосно, як про реформи у медицині, освіті чи пенсійній галузі. А все тому, що до культури завжди ставились як до другого сорту. З чим, до речі, зовсім не готові погодитися митці. Серед знаних діячів культури є такі, котрі не бояться вголос відстоювати свою громадянську позицію. Вони ратують за збереження української традиційної культури та її популяризацію за будь-яких умов. Одним із таких борців за культуру є народний артист України Анатолій Матвійчук. Говоримо сьогодні із ним не тільки про пісню і музику, але й про політику та державні справи.

– Пане Анатолію, ви належите до когорти тих небагатьох артистів, котрі попри «неформатність» продовжують штурмувати сцену і творити. Чи важко сьогодні змагатись із такою машиною засилля не нашої попси?
– Якщо задумуватися про те, що відбувається сьогодні у нашому інформаційному просторі, то це може паралізувати людину і відібрати у неї всіляку можливість і бажання щось робити. Якщо сороканіжка почне думати, як ставити кожну ногу, то вона заплутається і впаде. Я все життя собі говорив, що проблема будь-якої по-справжньому творчої людини – це мистецтво ходити по воді. Тобто ти повинен свято вірити в те, що ти робиш, і ти повинен іти, не задумуючись. Бо якщо ти задумуєшся, то зразу починаєш тонути. Є світові тренди, які задають тон не у нас в Україні і навіть не в Європі. Це тренди світової глобалізації, підведені під спільний знаменник усіх світових культур. Тому, з одного боку, нищаться традиційні культури, а з іншого – на їх основі створюється якийсь гомункулус, істота, яка має голову від однієї людини, тіло від другої, кінцівки від третьої. Яке завдання стоїть перед людьми, які розуміють суть будь-якої національної культури? Це збереження і продовження кращих мистецьких традицій. Культурний світ надзвичайно розмаїтий і різноманітний. Є жанри, які напряму підтримують народну культуру. Це традиційний танець, народна пісня і так далі. Але є сучасна популярна культура. Популярна не у смислі попси, а в тому, що вона зрозуміла і доступна кожній людині. Візьмімо, для прикладу, українську пісню. Вона має безліч жанрів. Це і міський романс, і народна пісня, і сучасна. Важливо, щоби з цієї форми не пішов зміст, щоби залишалось духовне наповнення, щоби реалії нашого життя, прагнення, думки чи мрії залишалися у нашій пісні. Важливо, аби текст не ставав якимось додатком до ритмічної мелодії, під яку танцюють.
– Як ви сприйняли запровадження квот на українську мову і пісню в теле- та радіоефірах?
– Українська культура перебуває між молотом і ковадлом. Нас плющать з обох боків. З одного це панслов’янська російська культура, яка увібрала в тому числі і українські таланти, а з іншого – панамериканська англомовна культура, яка представлена дуже потужними засобами масової інформації. Звичайно, кожна держава повинна захищатися. Наш інформаційний простір представлений радіостанціями, телеканалами. Але якщо ми не будемо мати свого власного інформаційного простору, якщо там не буде справжніх патріотів, які розуміють значення культури будь-якої держави, ніякі квоти нічого не дадуть. Будуть хитрі люди, котрі будуть щось придумувати. От зараз придумують проекти на одному із каналів: двоє на дивані сидять про щось говорять, а після цього включають той же російськомовний гумор. І це замість того, щоби зробити повністю україномовну гумористичну програму. Отака у нас підміна понять чи мімікрія. Насправді такі культурні програми не є культурними, вони маскуються під українську культуру.
– Чи не здається вам, що культура в Україні надто заполітизована?
– Я з вами згоден. Біда в тому, що деякі політичні течії та політики наближають до себе культурних діячів, а потім, коли цей політик сходить із арени, перегортають разом з ним і цілу когорту артистів, яких він підтримував. Я вважаю, що в нас повинна бути культурна цінність того чи іншого артиста незалежно від політичного контексту. Не артисти повинні підтримувати політиків, а політики повинні підтримувати артистів і мати це за честь.
– Відомо, що реформи сьогодні відбуваються не лише у пенсійній, медичній та освітній галузях, але торкаються і культури. Чи стануть зміни позитивним поштовхом для пропаганди українського мистецтва у світі?
– Моя думка така, що в нас треба об’єднувати Міністерство культури і Міністерство інформації. Якщо вони будуть об’єднані, то можна буде здійснювати якісь проекти, котрі й будуть потрапляти у медійну сферу. Без такого процесу нічого не буде. А ті люди, котрі сьогодні у медіа, не сприймають традиційну культуру. Їм обов’язково треба щось придумувати, вставляти павичеве пір’я, запрошувати екстремалів, аби це здалося їм цікавим. На жаль, у нас немає інстинкту культурного самозбереження.
– Знаю, що ви не зовсім погоджуєтеся із створенням Українського культурного фонду. Для чого його створюють? Чи не стане він альтернативою Міністерству культури?
– Це мені нагадує дощ у пустелі, коли краплі до землі не долітають. Там виділено 100 мільйонів гривень. Але я боюся, що ці гроші загубляться ще на етапі створення інфраструктури цього фонду і десь на чиновницькому рівні якимось чином будуть освоєні. Вони не дійдуть до конкретних культурних проектів.
– До артистів чи людей мистецтва взагалі прислухаються? Вашої думки питають з приводу якихось важливих кроків у питаннях культури?
– З кожним роком все менше і менше. Раніше я був членом якихось наглядових рад і на телебаченні, і в Агентстві авторських прав, і ще десь. Але з часом таких людей, котрі відстоюють принципові позиції, стає все менше.
– На жаль, шоу-бізнес має здатність псувати людей. Чимало артистів у гонитві за грошима забувають про сокровенні речі. Де, на вашу думку, має бути та точка неповернення, котра могла би спинити нищення української пісні?
– У нас є яскраві приклади, коли люди, які подалися у шоу-бізнес, там і лишилися. Той же Кузьма. У нього дуже багато філософських речей. Але він казав, що коли приносив такі речі на ФМ-станції, то йому казали: «Що це ти пишеш? Кому це потрібно? Це «тягомотина» (нудно – авт.). Пиши щось типу «Негри люблять молоко». Так появився і той же «Танець пінгвінів». Інший приклад – той же «Дзідзьо». Не всі знають, що у нього є дуже багато ліричних, красивих і серйозних пісень. Але ці пісні нікому не потрібні. Їх ніхто не брав у ротації на жодні станції. Як тільки він почав дуркувати, то відразу став популярним і цікавим. Причому цікавим тим людям, котрі розкручують певний образ.
– Ви запрошуєте своїх колег на власний «Полустанок любові». А де ж знаходиться той полустанок любові, на котрому ви почуваєтесь комфортно і затишно?
– Полустанок любові у душі кожної людини. Людина, котра бере квиток на мій концерт, бере квиток на поїзд, який везе її на полустанок любові. Власне пошук внутрішньої гармонії і є тим полустанком любові. Я виступав перед медиками і сказав, що вони лікують людей, а хто ж буде лікувати душі? Тому ми сміялися і плакали під час мого концерту разом із глядачами у залі. То був такий сеанс психотерапії. Кожен мій концерт є продовженням цього полустанку.
– Ви часто гастролюєте за кордоном. Як там сприймають українську пісню?
– Українська пісня і українське слово – це пароль, який відкриває душі і серця українців у будь-якому куточку світу.
– Тепер українців побільшає за кордоном. Як вважаєте, чому наші люди так прагнуть потрапити у Європу – з безвиході, безгрошів’я чи все-таки з цікавості?
– Думаю, що це конкретний крок мрійників і фантазерів, які хочуть, щоб усе наповнилося реальністю. З цього приводу чотири рядочки:
Ми в рідній Україні,
як у крутім окропі,
Добряче обпеклися,
та поки що живі.
Всі єврооптимісти
давно живуть в Європі,
Всі європесимісти –
в Ростові і Москві.
Тому будемо оптимістами і будемо тягнутися до Європи.
Розмовляв
Володимир БОДАК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники