КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

У побуті Тарас Прохасько не казав би того різним людям, що він може сказати в літературі

Наша розмова із письменником Тарасом Прохаськом відбувалась           в одному з затишних дворів Івано-Франківська. Із неї ви дізнаєтеся більше про Прохаська як про письменника і звичайну людину.
– Вирішивши у 12 років стати письменником, у 17 років ви вступаєте на біологічний факультет. Чим ви тоді керувались?
– Я керувався двома речами. Перше – я вважав, що для того, аби бути письменником, потрібно опанувати якесь ремесло. Бо є ще дотепер таке поняття на Галичині, що бути артистом – то добре, але треба мати ще якесь ремесло. Бо то ж не знати, як все закінчиться, тому треба вміти ще щось робити руками. А я розумів, щоб бути письменником, треба мати базу знань з якоїсь теоретичної науки. Тобто треба вивчити закони якогось конкретного предмета. Для того, щоб бути літератором, мало знати історію літератури. Її можна й не дуже знати-то. Але потрібно мати те, що називається теорією пізнання. А вона найкраще розкривається через якусь системну науку. Лінгвістику, наприклад, чи теологію. Я ось вивчав біологію. Але то йдеться не тільки про фактаж, а й про спосіб системного підходу до пізнання, до вивчення. І знати цю систему дуже важливо, бо вона є однаковою для всього. А ще я однозначно знав, що публікуватись у Радянському Союзі не буду. Насправді, він досить скоро минув у моєму випадку. Бо коли мені було двадцять років, то вже вийшов андеграундний підпільний часопис «Четвер». Там вже можна було писати про що хочеш. Але я не поспішав ставати якимось професійним літератором. І це дуже добре відобразилось на моєму письменницькому шляху. Адже питання публікації у мене ніколи не було провідним. Як собі в молодості вирішив, що не можу бути публікованим у тих умовах, так і зараз я не маю жаги до публікації. Я знаю, що я не розраховую на літературу як на основний спосіб заробітку. Це не те, за рахунок чого я маю вижити і когось вигодувати. І я дотримуюсь думки, що кількість тиражу і накладу не є чимось суттєвим. Це не моя мотивація.

– Чи не хотіли б ви прославитися в біології?
– У мене були дуже великі мрії. Те, що мене найбільше цікавило у біології, – то була етологія (наука про поведінку тварин). Це мене й привело у біологію. Але потім зрозумів, що ботаніка – наука фундаментальніша. Ось і став ботаніком. Але зараз я не бачу себе в цій науці, тому що вона потребує практики. Тобто потрібно працювати в ній. А я не практикую уже чверть століття. Мені пропонували залишатись на кафедрі ботаніки і займатись наукою, але я мав вертатись до Франківська. І почав тут працювати в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва. А опісля у мене вже були діти маленькі, почалась загальна комуністична криза, у наукових закладах перестали платити гроші, а мені вони були потрібні, щоб утримувати сім’ю, тому я звільнився. І пішов на інші роботи, які дозволяли вижити. До прикладу, я був декілька років барменом. І це було те, що допомогло мені на той час забезпечувати сім’ю.
– Чи працювали десь під час навчання?
– Починаючи з 3-го курсу, я працював на кафедрі ботаніки – лаборантом. Я був студентом і працівником кафедри. І це була моя перша офіційна робота.
– Тарас Прохасько як письменник і як людина. Чим відрізняється?
– Я думаю, що письменство приваблює людей тим, що воно дозволяє у певній мірі прожити різні життя. Те, що людина не може встигнути зробити, письменник може перенестись з цим з героя на героя. Тобто він може придумати якусь альтернативу, адже його автобіографія – стартовий майданчик для можливостей героя. Так само письменник може говорити різні речі, які ніколи би не сказав наяву. У побуті, скажімо, Тарас Прохасько не казав би того різним людям, що він може сказати в літературі.
– Пишете для душі чи щоб самоствердитись?
– Не знаю, для чого я пишу… А ні, знаю! Пишу заради літератури. Заради мови насправді. Я вважаю, що мова — це єдине, у чому по-справжньому живе людина. І я пишу заради того, щоб своєю мовою висловити щось те, що ще сказано не було.
– Слова і рими приходять тільки українською чи іншими мовами також?
– Я пишу тільки українською. У мене колись була така модерністська авангардна ідея — написати якесь оповідання німецькою. Я її вивчав у спеціалізованій школі. Але не практикуючись, уже багато чого позабував. Мені хотілось написати оповідання поганою німецькою мовою. Навмисне. Так, як може написати людина, яка ледве-ледве знає цю мову, але щоб це було художнім твором.
– Що читаєте і що рекомендуєте прочитати? Чи є особисто для вас книга, яку повинен прочитати кожен?
– Я багато читав і багато читаю. Я впевнений, що це книжки приходять до людей. І для кожного є призначена книжка. Читацьке життя відрізняється від природного. І важливо, чи надибав ти свою книжку. Це так, як любов... Бо є таке пряме попадання. Ніби ця книжка адресована саме тобі. Вона може бути й несподіваною. Але для того, щоб знайти цю книжку, потрібно перечитати багато різної літератури.
– А ви таку книжку знайшли?
– Ну я знайшов кілька книжок, які мені дуже підходять. Кожен може закохатись тільки в того, хто знаходиться в радіусі його життєвого простору. Тобто не можна знайти кохання теоретично. Хоча тепер можна. Бо є всякі електронні способи, але я не до кінця вірю в те. Але знайти призначену тобі людину можна тільки виходячи з свого життєвого кола. Я завжди вважав, що трагедія закоханості полягає в тому, що це коло може розширюватись, і може з’явитись той, хто виявиться більш призначений для тебе, ніж той, кого ти вважав призначеним тобі, доки це коло не розширилось. Це стосується й книжок. Почитавши щось, я можу сказати: «Так, я знайшов своє». І я можу на цьому зупинитись. Але я можу розширювати коло далі і знайти те, що ще більше мені підходить.
– На які теми вам найскладніше писати? І чи є у вас теми   табу?
– У мене часто в голові виникає думка написати якусь розважальну штуку. А потім я розумію, що ні. Я не буду того писати. Я є противником розважальної літератури. Її є достатньо написано. Мені нецікаво. Я її не заперечую, таки добре, що вона є, але не вважаю себе тим, хто може щось додати до неї. А ще я ніколи не буду писати про приватні речі близьких мені людей. Якими би цікавими і літературними вони не були. Я не люблю порушувати особистий простір тих, хто мені довіряє.
– Як виглядає ваш творчий процес?
– З часом я навчився бачити літературу у всьому. Це інколи навіть перешкоджає жити. Бо є якась ситуація, якась деталь, якийсь звук — і ось я знаю, як це можна перевести у файну літературу… Як можна про це написати. І відповідно стається така штука, що це вже виходить за межі добра і зла. Бо якщо з будь-чого, що я бачу, можна зробити гарну літературу, то стираються критерії, чи це є добре, чи це є погано. Наприклад, я знаю, як зробити добру літературу з того хаосу і занепаду, який є у центрі міста — на франківському базарі. Які вночі прекрасні будки, пошарпані целофани… Який там запах китайської гуми, яка не вивітрюється навіть вночі… Усі ті речі... Як ті люди складаються, потім розкладаються… Як проводять там більший відрізок свого життя… Який то монгольський табір в середмісті Станиславова! Міста, яке колись боронилося від турецької облоги… Яке не пустило їх… А як тепер ця естетика і етика є просто в центрі міста за кілька кроків від ратуші… Як ці люди живуть… Як вони повинні від ранку, коли холодно, випивати… Скільки набирається міліграмів горілки за робочий день… Якими вони приходять втомленими додому… А якими є їхні діти… З цього можна зробити прекрасний текст. І це гарно, але як література, а в житті це є страшно.
– Що чи хто надихає вас на творчість?
– Мене надихає віра в те, що я можу показати те, чого не зауважують люди.  Мене надихає віра в те, що моя точка зору, мої погляди можуть бути корисними для когось. А розповісти те, що знаєш, – це моє найбільше натхнення.
– Що можете порадити письменникам-початківцям? Як отримувати задоволення від того, що пишеш? Поділіться власною мотивацією бути письменником.
– Я ось кайфую і мучусь від того, що пишу. Але це вічне. То страждання, пов’язані з радістю. Я їх не хочу припиняти, а значить вони мені приносять задоволення. Що ж до порад… Спершу треба відповісти собі на два запитання. Але це потрібно робити чесно, відкидаючи усякі нав’язані зовні принципи. Перше – заради чого я пишу? Бо мотивацій є дуже багато. Треба з’ясувати, чи ти пишеш заради того, щоб отримати любов, щоб подобатись комусь, щоб повчати когось, щоб мати владу над кимось, чи зрештою, щоб полікувати самого себе. Друге – що я очікую від того письма? Чи я очікую слави, гонорарів, тиражів, визнання, вітань з усіх усюд чи все-таки чогось іншого. І тоді зробити собі іспит совісті. Тобто співмірити свою мотивацію з очікуванням.
– Якщо би ці питання поставили вам на початку вашого творчого шляху і зараз. Чи різнились би ці відповіді?
– Так, відповіді би, очевидно, змінились, тому що все розвивається. Залежно від кількості зробленого з’являються нові завдання та мотивації. Тепер у мене навіть є такі мотивації, які пов’язані з ремеслом. Коли я починав писати, то не вмів багато чого робити, а тепер є мотивація зробити щось те, що я ще не робив. Думаю, то додається з віком. Якийсь такий ремісничий інтерес. Окрім того, міняється й настрій. Люди дуже розвиваються. Зараз легше, бо є свобода слова. Писати можна будь-як, а в тому числі й погано. Та й з’явились інші методи донесення написаного, тобто способи реалізації. Вже не конче мати паперову книгу. Є можливість заявити про себе абсолютно доступними способами. Якщо у когось в Інстаграмі є декілька тисяч підписників, то бути почутим можна і без паперових книжок. І ці речі, звісно, дуже міняють мотивацію. Я, наприклад, не сиджу у соціальних мережах, бо мені досить живого спілкування.
– Що змінилося у вашому житті після виходу першої книги?
– Кількадесят українських письменників того часу прийняли мене у своє товариство. Визнали мене. Якщо говорити про життєві, практичні речі, то це відкрило мені доступ до найцікавіших персонажів кінця ХХ — початку ХХІ століття в Україні. Талановиті письменники, поети, літератори стали моїми товаришами. І я мав щастя з ними спілкуватись.
– Чи є сучасні письменники, які вас надихають або є для вас прикладом для наслідування?
– Я знаю багато сучасних письменників. Але скажу про одного, хоча таких є набагато більше. Мені просто не хочеться називати двох-трьох. Щоб потім не виникали питання: «А чому два-три, а не десять – двадцять?». Я назву одного – це Роман Чихарівський. Він справді мене надихає. І передовсім його розповіді наживо. Але таких, що читаю, є багато.
– А чи не задумувались ви колись переїхати у якесь інше місто, де більше можливостей для самореалізації? Наприклад, до Львова.
– Я почуваю себе рідним у Львові, бо жив там багато років. У Львові жили мої діди та прадіди. Там живуть мої діти та внуки. Львів для мене — частина усього мого світу. Але літератор такого типу як я не відчуває браку реалізації. Я розумію, що є такі інтелектуальні і літературні діяльності, які потребують цих центрів, осередків. Але я свої твори можу писати хоч на якомусь хуторі.
– Івано-Франківськ ваше улюблене місто?
– Франківськ — то моє приречене, «сродне», як би сказав Сковорода, місто. А якщо це переводити в філософські роздуми. Як казали античні філософи,  усі мають своє місце «закинутості» у житті. Тобто кожного з нас кудись кинуто. І мене в Івано-Франківськ. Це моя доля, моя радість, моя обмеженість і моя приреченість. Я приречений на радість, бо люблю це місто.
— І наостанок бліц-опитування. Відповідайте швидко і чітко:  ваш найбільший страх?
– Високі хиткі конструкції.
– Відпочинок у горах чи на морі?
– Зараз на морі. Але ідеально для мене це морські гори.
– Ваша улюблена страва?
– Печена картопля з квашеною капустою.
– З якою тваринкою себе асоціюєте?
– З собакою, але яка має розум.
– У якому історичному періоді хотіли б опинитися?
– Я ж кажу, що закинутий у буття, тому найкращий час той, що мені призначений.
Інтерв’ю записала Тетяна ДАРМОГРАЙ, студентка 1 курсу факультету журналістики Львівського національного університету

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники

Цитата тижня

ЦИТАТА ТИЖНЯ

ЦИТАТА ТИЖНЯ

08:06:59, 9 Вересень 2018

Олександр СИЧ, голова обласної ради (Потрібно відзначати 100-річчя відновлення української дер[...]

Трибуна депутата

Село Микитинці стає більш комфортним, сучасним та затишним

Село Микитинці стає більш комфортним, сучасним та затишним

04:02:12, 8 Серпень 2018

Петро Гавриш, депутат Івано-Франківської міської ради, фракціяВО «Свобода» Літо пролетіло, як і[...]

Vox Populi

VOX POPULI: Що б ви порадили молодому поколінню, з огляду на ваш досвід?

VOX POPULI: Що б ви порадили молодому поколінню, з огляду на ваш досвід?

06:35:28, 7 Липень 2017

Валерій Петрович, інженер-пенсіонер: – Навчитися культури поведінки, зрозуміти, що круто і модно бу[...]

КУРСИ ВАЛЮТ