КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Щоб і сліду не було

Щоб і сліду не було

08:02:37, 10 Жовтень 2017

В Івано-Франківську планують демонтувати 150 незаконно встановлених малих архітектурних форм. Про[...]

No thumbnail available

Прикарпатські пенсійники до перерахунку пенсій готові.

06:51:27, 10 Жовтень 2017

Слово за Парламентом Впродовж останніх днів «гаряча лінія» Пенсійного фонду є дійсно «гарячою». Сту[...]

Резервістів кличуть на збори

Резервістів кличуть на збори

07:28:04, 8 Серпень 2017

Івано-Франківську необхідно направити 50 резервістів на 30-денні військові збори на Яворівський полі[...]

Перший дзвоник кличе

Перший дзвоник кличе

07:25:42, 8 Серпень 2017

Цього року за парти івано-франківських шкіл сядуть 3 тис. 108 першокласників. Про це повідомив ди[...]

«Срібло» Кубка Європи

«Срібло» Кубка Європи

06:11:27, 8 Серпень 2017

У румунському місті Арад завершився Кубок Європи з дзюдо серед спортсменів до 21 року. У ваговій [...]

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

07:40:34, 8 Серпень 2017

В Івано-Франківську продовжуються роботи на кільцевій розв’язці на Привокзальній площі. Минулого тиж[...]

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

07:19:55, 8 Серпень 2017

У Хмельницькому закінчився чемпіонат України серед молоді до 23 років з важкої атлетики. Вероніка[...]

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

01:34:58, 8 Серпень 2017

Відповідно до статей 7, 43, 44, 45, 46 Закону України «Про автомобільний транспорт», постанови Кабін[...]

Розширення можливостей

Розширення можливостей

06:23:14, 7 Липень 2017

Міська влада продовжує працювати над збільшенням пільг і знижок, які надаватиме  «Картка іванофранкі[...]

Палац – громаді

Палац – громаді

06:21:30, 7 Липень 2017

Міський голова Івано-Франківська переконаний, що палац Потоцьких має бути у власності громади і стат[...]

Учителю! Вклоняємось високим Вашим ста!

vchitelka48...Подібних емоцій я ще не переживала. Спочатку, коли мені запропонували цю тему, просто зацікавилася, погодилася, але через щільну зайнятість відклала на певний час. Коли ж терміни підтискали, ввечері вирушила на зустріч з героїнею нинішньої статті. Уже дорогою враз відчула якесь незвичайне піднесення і хвилювання водночас. Цю тему підказала моя добра колега – директор міського Будинку вчителя Ганна Антонівна Власійчук (вона невтомно намагається зробити життя педагогів-ветеранів цікавішим і змістовнішим), тож і в гості ми пішли удвох.
Останні листопадові дні, на вулиці холодно і мокро, п’ята вечора – а надворі темінь. Заходимо в під’їзд старого, ще, певно, австрійського будинку, піднімаємося довгими сходами. Знайшовши потрібні двері, дзвонимо. Нам ледь чи не відразу відчиняє привітна жвава пані з красивим інтелігентним обличчям. Моя перша думка – що то донька або племінниця тієї людини, з якою маю намір спілкуватися. Але Ганна Антонівна, котра тут також вперше, але вже раніше розмовляла з господинею по телефону, знайомить нас. Не можу приховати подиву – переді мною жінка-диво: витончено вродлива, високочола, скромно-піднесена, акуратна, з проникливим, розумним, теплим і ледь іронічним поглядом красивих і молодих очей – Ганна Андріївна Бойко. Це вона так відважно, без властивих нашому часу обережностей, відчиняє двері незнайомим людям. Далі запрошує нас до кімнати.  А мене не залишає відчуття нереальності того, що відбувається, – наче мандрівка в часі. Високі стелі, меблі 40-50-х років, такі ж килими, доріжки, полички з книгами і папками. Висока кафельна піч наповнює цей світ теплом і своєрідним затишком. В кутку на столику – сучасний телевізор як інопланетянин, а за круглим столом – усміхнена володарка цього світу, який аж бринить чистотою на межі стерильності. Моє подивування не має меж. Сподівалася зустріти стареньку немічну бабусю. А тут... Ганна Антонівна швидше адаптувалася до ситуації, оскільки була більше підготовлена, володіла ширшою інформацією. Відчуваю, що господині приємний наш добрий подив. Певно, ми не перші так реагуємо на знайомство з нею.

Отже, дорогий читачу, кульмінаційний момент нашої статті в тому, що ми в гостях у людини, якій 1 грудня виповнюється 100 років. Не хочу бути банальною, але шанована світом королева Англії Єлизавета ІІ, котра народилася 21 квітня 1926 року, попри корону, капелюшки, відповідний рівень косметичних засобів, зустрівшись з вчителькою з України Ганною Бойко, старшою од себе на 12 років, відчула би в ній достойну суперницю по вроді. І це не просто жарт. Весь час нашої розмови, котра тривала добру годину, пані Ганна виглядала блискуче, вражала виваженими, стриманими жартами, інтелектом, пам’яттю, швидкістю реакції, прекрасною, чистою мовою, досконалою дикцією. При цьому я ні на мить не могла забути, що переді мною директор школи, керівник, вчитель. Чи не вперше я, котра сама все життя працюю директором, відчула ледь чи не на фізичному рівні значимість цього слова. Бо за всіма незаперечними достоїнствами моєї співбесідниці стоїть її многотрудне життя, 27 років з якого вона пропрацювала директором школи в Івано-Франківську. Отож, народилася пані Ганна, як ви вже знаєте, 1 грудня 1914 року в с. Ромадан Миргородського району Полтавської губернії у звичайній селянській родині. Вона була другою дитиною в сім’ї. Старша сестра Марія народилася в 1900 році. Тоді ж батька, Андрія Андрійовича, забрали до війська. В нього було ще четверо братів, разом з ним пішов служити брат Федір. Мати, Килина Гаврилівна, чекала на нього понад тринадцять років, виховувала донечку. Після повернення чоловіка в сім’ї з’явилася ще одна дівчинка – Ганнуся. Тямуще допитливе дівча змалечку любило вчитися. Спочатку пішла до залізничної школи, котра розташовувалася в трьох кілометрах від села. Туди брали дітей, чиї батьки працювали на залізниці, або ж надавали довідку про перебування в колгоспі. Батько записався в колгосп, і дівчинку зарахували на навчання. З часом працьовитого і справедливого господаря Андрія Бойка односельці обрали головою колгоспу, де він працював до 1941 року. А Ганнуся продовжила навчання в 4-річному Лубенському педінституті на фізматі. Впродовж 1932—1935 рр., в роки голодомору, дівчина опановувала премудрості фізики, математики, креслення. Запитую: «А де ж Ви жили тоді?». «Так як усі, в гуртожитку. Зими були суворі, а ми жили у великих неопалювальних кімнатах, по 30 і більше дівчат в одній кімнаті, тож надихували і собою ж зігрівались». «А харчувались як, чим?». «Та в неділю з дому щось давали, то начебто не дуже далеко – якихось тридцять кілометрів». «А як добирались?». «Та пішки. Так безпечніше  і надійніше було». І вже як підсумок теми: «Та що там казати... Як було, так було. Вижили, вивчились, та й добре».
Роботу після інституту молодій вчительці запропонували престижну, як на ті часи. Її направили в Харківську область, де у Чугуєвському районі в лісі розташовувалась школа-інтернат для дітей вищого командного складу збройних сил, так звана «фігуровка». Робота виявилася дуже складною, напруженою, в цілодобовому режимі, без вихідних і свят. З дітьми вставала, з дітьми лягала. Та все ж три роки, з 1935 по 1938 рр., як і належало, таку привілегійованість довелося витримати. Однак дівчина, попри твердість духу і стійкість характеру, міцним здоров’ям не відзначалася. Тому, на її прохання, була переведена на роботу в районний центр Нова Водолаха, ближче до цивілізації. Там її застала війна.
З 1941 по 1943 рр. Ганна Андріївна була зв’язковою партизанського підпілля, смерть щомиті зазирала в очі. Чи було страшно? Звісно ж, так. Але тоді важко і складно було всім. Минуло, то й добре. І при цьому згадує дуже точну дату: «19 вересня 1943 р. закінчилося моє підпілля». Спогади скупі, уривчасті: «Керівником підпільної групи був Кулінич Іван Пилипович. В групі був порядок, дисципліна, готували теракти в тилу ворога, друкували прокламації, листівки. Щоразу йшли на завдання як востаннє, але вірили, що повернемося живими». І хоч на не надто численних світлинах – груди в орденах, на нагородах не зупиняється. «Добре, хоч визнали учасником бойових дій». В березні 1944 року вчительку-полтавчанку призначили завідуючою Яремчанського районного відділу освіти на Станіславщині. Поставили чітке завдання: відновити роботу всіх шкіл, знайти вчителів, охопити навчанням дітей. Але ж ми з вами знаємо, що то є наші гори, та ще й в 1944 році! Ганна Андріївна, донька розлогих полтавських чорноземів, згадує, що почувала себе особливо маленькою в наших горах, котрі зупиняли шпилями хмари, і які ця тендітна молода жінка, ослаблена війною, з хворим хребтом, намагалася обійти пішки, посадити за парти, навчити грамоти. Особливо чомусь запам’яталися відвідини Ослав – як Білих, так і Чорних. А ще як говорять гуцули: «Та то все близенько, пані, за тов горов». Ну чисто начебто через дорогу...
vchitelka48-1Пам’ятає: сонечко зійшло, напланувала собі завдань, вирушила в дорогу, не зоглянулась – а світило враз закотилося за гору, і вже ніч. Пригадує, що якийсь старий чоловік в Делятині, котрий декілька разів бачив її «походи», одного разу закликав і подарував жіночий велосипед покійної дочки. А мені приходить на думку – це той же Схід і Захід разом, заради спільного добра. Навіть у ті далекі, як на нас, роки, люди прагли порозуміння. А хто прагне – той знаходить. Така щира вдячність на адресу старого гуцула прозвучала в голосі Ганни Андріївни, що здалося, тої миті відчула її і його душа на небесах. Бо сила добра і співчуття меж не має.
За весь час нашої розмови пані Ганна жодного разу ні на кого і ні на що не поскаржилася, але десь серцем я відчула, що не так багато того співчуття і розуміння їй довелось пізнати на своєму таки справді довгому життєвому шляху. А у жовтні 1944 року той шлях привів її до нашого рідного Станіслава. Видно, десь у верхах просто пожаліли молодого педагога і призначили директором тринадцятої дівочої школи, що знаходилася на теперішній вулиці Шевченка. Вже за директорування Ганни Андріївни школу перейменували в четверту. В 1953 р. перевели на посаду директора п’ятої школи, котра тоді була на Валах. Потім десять років очолювала колектив восьмої школи, добудовувала і приймала теперішню четверту. Згадувала, шо на час відкриття в четвертій школі навчалося 1500 учнів, з ними працювало понад 100 педагогів, повних дві зміни. І знову з ранку до ночі, практично цілодобово.
Робота, діти, школа, робота. Строга, але справедлива, вродлива, але строга... Життя має свої закони, щось дає, щось забирає. Отак і в неї... Так склалося, що робота замінила їй все. Робота стала її сутністю. В 1954 році у віці 72 роки відійшла у вічність мати, згодом у віці 86 років – батько. Єдина сестра Марія прожила все життя у рідному селі удвох з чоловіком, без дітей, і в 1984 році покинула цей світ. А наша Ганна Андріївна вже 70 років живе в Івано-Франківську, подарувала тисячам дітей океан любові і турботи. Вона донині вірить, що основне призначення людини –  працювати, робити добро, нести чистоту і порядок. Тому й ідеальний лад у своїй аскетичній оселі підтримує сама, і їжу готує власноруч, хоч має відданих і добрих друзів, які щиро і охоче допомагають їй. Як з’ясувалось завдяки світлинам у альбомі, я давно знайома з родиною, котра опікується ветераном-педагогом, і  тому глибоко впевнена в їх порядності. Хоч, як на мій погляд, то саме Ганна Андріївна Бойко, ця рідкісно дивовижна жінка, опікується усіма нами. Тихо, мудро, не виходячи зі своєї скромної квартири, маючи донедавна до болю неадекватну пенсію, а те підвищення, яке належилося в 95 років, дійшло до неї декілька місяців тому. Навчає нас прикладом свого достойного і нелегкого життя, віданного людям, відданого дітям. А ще її доля – свідчення того, що держава наша – єдина і неподільна, бо в принципі в природі немає Сходу без Заходу, Півночі без Півдня. І народ наш єдиний. Так, є помилки, є упущення. Але усі вчителі знають, як результативно впливає на знання учнів робота над помилками на уроці. А, по великому рахунку, кожен з нас залишається учнем  протягом всього життя. І шукає свого мудрого вчителя. Тож працюймо, виправляймося, мудріймо і мужніймо з вірою, що все у нас буде добре, бо є серед нас такі високі, талановиті і чисті люди, як Ганна Андріївна Бойко. Доземний уклін Вам і з роси і води на многії і благії літа. Зі століттям, дорога ювілярко!

Ганна Дорошенко,
член Національної спілки письменників і Національної спілки журналістів України

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники