КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Вакцини в дефіциті

Вакцини в дефіциті

09:16:26, 11 Листопад 2018

В Івано-Франківську закінчуються вакцини проти кору для дітей. Про це повідомила начальник міського [...]

Студентки ПНУ змагатимуться у Китаї

Студентки ПНУ змагатимуться у Китаї

08:28:42, 11 Листопад 2018

Жіноча збірна України серед студентів вирушила на етап Всесвітньої університетської ліги з баскетбол[...]

Парк для індустрії

Парк для індустрії

08:58:58, 11 Листопад 2018

Івано-Франківськ планує викупити 14 га землі для створення у Хриплинській промисловій зоні індустріа[...]

Очікували більшого

Очікували більшого

08:04:56, 10 Жовтень 2018

З червня на сортувальній лінії міського сміттєзвалища відсортували дві тисячі тонн вторсировини. [...]

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

В сім’ї – лише батьки і діти

Цього року гурт «Полюс» відзначає свій скромний ювілей – 20 років з часу заснування. Це той період, який можна вважати часом становлення справжньої сім’ї. Незмінний керівник гурту і його фронтмен Андрій Василюк зізнається, що не надто любить галасливі компанії, великі натовпи. Він прихильник камерних приміщень, любить посидіти у колі найближчих друзів, але найбільше шанує сімейне вогнище та своїх рідних. У творчому колективі пана Андрія усі відчувають себе як у родинному колі. І це не випадково, адже лідер гурту дорожить усім, що стосується сім’ї, і намагається бути до усіх уважним і по-особливому рідним.

Андрій Василюк переконаний, що успіх не в матеріальному, а в тому, щоби пишатися своєю родиною, де все збалансовано – матеріальне, духовне і особисте. У родині Василюків цінують сімейний затишок, з любов’ю і трепетом ставляться до всього, що згуртовує родину. А ще тут не вживають слів «невістка», «теща», «свекруха» чи «зять». Тут усі – батьки і діти.
– Пане Андрію, а що для вас рідніше – робота, котрій ви присвятили два десятиліття, чи все-таки сім’я?
– Однозначно сім’я, бо робота – то є робота. Але й у колективі ми живемо так, наче одна сім’я. Наш колишній музикант Андрій Щербанюк зараз дуже хворий. Ми з ним куми. Так само до певної міри породичалися із тими людьми, котрі зараз працюють у колективі. Маємо близькі нормальні стосунки. Скажімо так: їхні проблеми – це наші проблеми, а наші проблеми – відповідно, їхні. Ми є дружнім колективом із абсолютно нормальною, здоровою обстановкою.
– Гурт «Полюс» попри його вік не став культовим чи надто популярним. Чому ж так?
– Можливо, то був такий великий мінус на початках, адже ми за двадцять років ніколи не вкладали зусиль у піарні речі. Я просто цього не любив. Ми не тусовочні. Я хотів завжди взяти матеріалом. Для мене важливішим є зміст, а не форма. Але виявилося, що у нашому суспільстві все-таки форма у силі.
– А з чого починалася історія гурту?
– У мене була ще дитяча чи шкільна мрія створити свій гурт. Ми виховувалися на музиці «Бітлз». Пригадую, в дитинстві любив брати мамину скрипку і грати. Але я не міг її правильно тримати, тому грав як на гітарі. Вже у більш дорослому віці грав на весіллях, танцях. Ми хотіли бути схожими і на «Бітлз», і на «Роллінг стоунз». Зараз є так, як є, і наш гурт «Полюс» знаходиться там, де він є. Знаю, що ми не є популярними. Зате ми можемо нормально дивитися людям в очі.
Все починалося із групи «Яна». У 1997 році гурт успішно виступив на фестивалі «Червона рута», а після цього наша солістка почала сольну кар’єру. Тому нам треба було поміняти назву. Я пропонував назвати «Амадей», але так сталося, що ми назвалися «Полюсом». Я не надавав особливого значення назві. Бувало по-різному. Часом нас називали «полюсятами», або ж казали: «Василюкові грають».
– Часто буває так, що артисти закривають від стороннього ока своє особисте, а рідня залишається табу для усіх. Чим для вас є сім’я?
– Це в першу чергу міцний тил. Коли стаєш старший, то трошки по-іншому починаєш розуміти, що сім’я – то є все. Якби не мої рідні, то я впевнений на сто відсотків, що так би не було, як є зараз. Можливо, нам не пощастило у якихось шоу-бізнесових справах. Зате можу похвалитися, що в нас гарні діти – і Тарас, і Іринка. Це так, як має були. Але все завдяки Зоряні (дружині. – Авт.). Це вона була тим оберегом. Я відверто вам кажу. Не можу сказати, що я виховував дітей. Виховувала вона. І це саме той затишок. Ти можеш творити подвиги, йти кудись вперед, пориватись, ризикувати. Але тільки у тому випадку, коли в тебе міцний тил. Таким тилом для мене завжди є Зоряна.
– Якщо дружина Зоряна і донька Ірина ще залишаються в тіні, то син Тарас вже вісім років разом із вами у гурті «Полюс».
– Я би не сказав, що вони аж так в тіні. Зоряна – напевне, одна із кращих вчительок фортепіано в Івано-Франківську. Вона працює у Музичній школі № 2 імені Барвінського. Вона це любить, це її ніша. Іринка – студентка консерваторії у Києві. Коли вона на канікулах, то грає разом із нами на концертах. А Тарасик – то така більше когутяча натура, він любить бути на видноті і йому це вдається.
– Які сімейні цінності ви вважаєте найважливішими у житті?
– Я би не виділяв щось окремо. Сімейні цінності загалом. Наші діти виростали в абсолютно стовідсоткових правильних умовах. Вони ще застали прабабців, прадідуся. Я виріс також у таких умовах. Маю велике щастя, що я пам’ятаю свого прадідуся. Це великі люди для нас, навіть більше – це є те, що ми називаємо передача родинного духу із покоління в покоління. Нещодавно в нас був такий випадок, здається, на «задушні дні». Ми приїхали на цвинтар у Тисмениці до родичів. Там похований мій прадідусь, похований ще мій прапрадідусь десь із початку чи середини 19 століття. І я зауважив дітям, що для них дуже важливо знати імена своїх предків та місце їхнього поховання.
– Вам часто доводиться їздити на гастролі. Як переносите розставання із рідними?
– Чим далі, тим стає складніше. Зоряна постійно хвилюється, як доїхали після концерту. Буває, що приїжджаємо додому о другій ночі чи навіть о п’ятій ранку.
– Як довго ви можете бути далеко від своїх рідних?
– Не дуже довго. Найдовша розлука в нас могла тривати до тижня.
– Чи буває цей період для вас якимось уроком, чи навіть більше – часом для роздумів та переоцінки цінностей?
– Коли бувають такі моменти, то я намагаюся завантажити себе максимально, щоби просто забутися. Я знаю, що у жовтні в мене буде такий момент, коли ми протягом певного часу не будемо бачитися. Тому я мушу себе завантажити якоюсь роботою, аби якомога менше думати про розлуку.
– Ваші діти вже дорослі, але ви й надалі продовжуєте називати їх пестливими іменами. Чи вважаєте ви свою сім’ю щасливою?
– Так, звичайно. Можливо, мені не дуже пощастило у шоу-бізнесовому полі. Мені кажуть: та що ти, Андрію, говориш? Я не так хотів. Я хотів, щоби «Полюс» був для мене реальною роботою. Я знаю, що я маю що сказати, і люди хотіли б це почути. Але завжди виникав якийсь бар’єр. Можливо, так складалися обставини, можливо, так Бог давав. Але нам завжди везло із тим, що в нас така гарна родина.
– А ви любите дивувати своїх рідних і робити для них приємні сюрпризи?
– Не знаю. Думаю, основним сюр-призом є те, що ми такі є. Ми не робимо якихось особливих сюрпризів. Я про це говорю відверто. Так, у нас виникають якісь свої проблеми, але ми разом їх вирішуємо.
– Ви казали, що сім’я для вас – наче фортеця, де ви себе відчуваєте комфортно і захищено.
– Так, якщо би цього не було, то було би набагато складніше.
– Якого майбутнього ви бажаєте своїм дітям?
– Такого, як у нас, я думаю, що вони, напевне, такі сім’ї і збудують. Бо вони виростали в таких умовах, а іншого вони не знають. В нас ніколи не було сварок. Ми із Зоряною живемо вже більше 25 років разом. Але сварок у нас немає. Максимум можна день подутися один на одного і все. Діти не знають іншого формату стосунків. Дасть Бог дочекати – наш Тарас одружується. Дивлюся, що у них вимальовуються такі ж стосунки, і це дуже добре.
Володимир БОДАК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники