Відсуджене «Черче»

Головний лікар закладу Михайло Падучак: «Ми знаємо, що вже завтра нас можуть «попросити…»»

Чарівний куточок Рогатинщини, санаторій «Черче». За своїм статусом  ще донедавна це дочірнє підприємство ПРАТ «Укроздоровниця» перебувало у власності профспілок України. Понад сторічна історія оздоровниці – що доля людини, яку життя випробувало  на всі сто… У 90-і роки  на території санаторію планувалося масштабне будівництво. Були виділені 90 млн. ще тоді радянських рублів. Мали з’явитися нова водогрязева лікарня, два корпуси, котельня. Одначе… розпад СРСР, а за якийсь рік-два настав багаторічний занепад санаторію. Дуже непрості роки, спроби різних організацій через судові вердикти змінити власника. Проте власником залишилася «Укроздоровниця».

Михайло Падучак очолює санаторій з 2004 року. Отож, просимо керівника розповісти, як  працюється закладу в теперішні непрості часи. Зрештою, вже рік, відколи знову постало питання про зміну власника оздоровниці. Що далі?
– Своє керівництво санаторієм я починав з капітальних ремонтів  водогрязелікувальниці, а далі – це й заміна вікон, дверей, нова котельня. «Укроздоровниця» вкладала чималі кошти, щоб відновити і довести до сучасного рівня такий оригінальний за лікувальними характеристиками курорт. Насправді плани були досить амбітними, виділялися кошти, і з часом були сподівання мати прекрасний сучасний оздоровчий комплекс.
Проте ми на собі одними з перших відчули наступ на профспілкове майно. І як результат – вже вісім років тривають суди про передачу санаторію у власність Фонду держмайна. Рішення суду на користь держави практично вже є, але (чи не тому, що країна увійшла у вибори?) поки що все залишається так, як було. Ми працюємо. Але саме ця ситуація є причиною того, що повністю зупинено всі дії на розбудову санаторію.
Єдиним коментарем до цього є очевидна ситуація, яку озвучують профспілки на всіх рівнях, – профспілкове майно неправомірно забирає держава. Вже чимало профспілчанських оздоровниць спіткала така доля. Було б зрозуміло, якби Фонд ефективніше розпоряджався цим майном. Натомість відомо і про передачу забраних у профспілок об’єктів непрофільним міністерствам та відомствам, і про повну зупинку та розруху інших санаторіїв, як-от «Матері та дитини» в Моршині, санаторію «Немирів». Тому є багато питань із цього приводу.
– Як працював Черченський санаторій цього року?
– У нас пролікувалися та пройшли реабілітацію майже дві тисячі хворих. Сам профіль нашої роботи змінився. Адже система, коли через Фонд соціального страхування проводилося санаторно-курортне оздоровлення людей, відповідно закуповувалися путівки, уже практично не діє. Фонд соціального страхування України цьогоріч закупив у нас 301 путівку: для хворих м’язево-скелетної реабілітації, нейрореабілітації та медико-психологічної реабілітації учасників АТО.
– А як фінансово почуває себе заклад?
– Ми не мали затримок з виплатами: ні з авансом, ні з зарплатою. Проплачені також рахунки за продукти, електрику. Проте зауважу, що ми госпрозрахунковий заклад. Нам ніхто ніяких коштів на безперебійну роботу не дає.
Нині, коли медицина переживає період реформ і бачимо різне несприйняття, опір змінам, то я абсолютний їх прихильник, бо, фактично, ми від початку працюємо за моделлю, яку пропонують нині згори всім. Як керівник відповідаю за все, регулюю кількість працівників, які потрібні санаторієві в той чи інший період, також думаємо, як працювати ефективно.
Зараз, наприклад, ми відправили своїх працівників у Центр зайнятості. Повністю провели розрахунок, пропрацювавши лише 6,5 місяця. Причина єдина – при низькому напливі хворих на лікування в зимовий період, при запропонованих урядом цінах на газ (для закладу це біля 15 тис. грн. за тисячу кубометрів) та утримування навіть половини працівників для обслуговування пацієнтів ми будемо у величезних збитках, з яких вилізти практично буде неможливо. Щоб змогти відновити нормальну роботу навесні, йдемо на такий непопулярний крок і працюємо на те, щоб популяризувати наш курорт та мати більше пацієнтів.
Не в образу комусь, скажу за свій прекрасний Рогатин, де я 24 роки пропрацював травматологом. Було у 80-х роках 75 тисяч населення і  в лікарні працювали 4 хірурги,  4 гінекологи тощо. А зараз в районі 45 тисяч населення, то маємо 12 хірургів, стільки ж гінекологів… Повсюдно: в медицині, освіті, держустановах… перенасичення кадрами. Мусимо міняти цю ситуацію. Нікуди від цього не дінемося.
У бюджетних закладах є борги за газ, електрику, то керівник каже: «Ну і що?». Нема зарплати в людей: «Ну і що?». Чекають, що держава дасть. У нас так неможливо.
Нам при несплаті вимкнуть і газ, і світло, і продуктів безоплатно не дадуть. Це спонукає працювати, думати, рахувати. Ми в іншій реальності.
Щодо зарплати наших працівників, то вона в санаторії вища, як в галузі охорони здоров’я, навіть лікарі без категорії отримують у нас понад 5 тисяч  гривень. А кваліфікованим електрикам, сантехнікам, наприклад, ми готові платити і 10 тисяч. Брак людей цих спеціальностей дуже відчутний.
– Чи відчули ви, як діє на практиці нова система, коли медики співпрацюють з пацієнтом та Фондом соцстраху, а людина через Фонд може пролікуватися у санаторії?
– Так, ця система працює. Але Фонд виділяє кошти на реабілітацію лише застрахованим працівникам. Ми ж маємо пацієнтів більше пенсійного віку. Інше питання, що людина в лікарні має вибір, де хоче пройти реабілітацію та лікування. Одне, що це, як бачимо, страшенна паперова тяганина, інше, що люди ще мало обізнані з можливостями нашого санаторію, хоча ми об’їздили всі райони, лікарні, щоб налагодити ці зв’язки. І не останньою чергою: при тих прекрасних лікувальних характеристиках черченської грязі та сірководневої води санаторій – у селі, де мало розвинена відпочинкова інфраструктура. І я вище розповів, наскільки негативно вплинули події останніх років на нинішню базу санаторію. Вкрадено величезні шанси в громади та області.
– Але якось італійці, німці, поляки дізнаються про «Черче» і їдуть сюди?
– Кажу про це трішки з іронією… Бо що для наших закордонних пацієнтів заплатити 20 євро чи трохи більше за умови, куди входить лікування, харчування, проживання. В них у хоспісі за ночівлю треба заплатити ці кошти. І без образ панянкам кажу, що їх манікюр часом дорожчий, як  лікування в нас. Але свідомо не піднімаємо ціни, бо розуміємо можливості наших потенційних пацієнтів.
– Наскільки знаю, ви неодноразово визнавалися кращими платниками податків… Чи громада Черче, яка дуже залежна від цих платежів (а не лише профспілки),  якось старалася відстояти санаторій?
– Так, ми є платником великих сум податків, адже працюємо прозоро, всі працівники офіційно оформлені.
Щодо інертної, вичікувальної позиції громади села під час тривалих судових тяжб профспілок та Фонду держмайна я трохи спантеличений. Йдеться не лише про податки. Близько 2 млн. грн. за сезон заробляють люди, які приймають в своїх пристосованих оселях приїжджих пацієнтів. Це легко нам прорахувати за кількістю куплених в санаторії курсівок на лікування. Бо приживають та харчуються люди в приватному секторі. Отже, це суттєва допомога громаді, якої може враз не стати.
– На що сподіваєтеся зараз?
– Ми – оптимісти. Зберегли базу санаторію, утримуємо її в задовільному стані. І на період зупинки залишилося працювати 11 людей для обслуговування санаторію. Складаємо плани на новий сезон.
Нещодавно я повернувся з Києва, де обговорювали перспективи закладу. Від держави – наразі тиша. Але факт є фактом: одного дня може прийти представник  Фонду держмайна і сказати: «Це вже не ваше». І цей стан, коли все «зависло», на жаль, руйнує наші потенційні плани та можливості.
Марта ПАВЛИШИН