КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

До уваги платників єдиного внеску!

До уваги платників єдиного внеску!

11:11:19, 10 Жовтень 2017

З 1 січня 2018 року набирають чинності зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на [...]

Щоб і сліду не було

Щоб і сліду не було

08:02:37, 10 Жовтень 2017

В Івано-Франківську планують демонтувати 150 незаконно встановлених малих архітектурних форм. Про[...]

No thumbnail available

Прикарпатські пенсійники до перерахунку пенсій готові.

06:51:27, 10 Жовтень 2017

Слово за Парламентом Впродовж останніх днів «гаряча лінія» Пенсійного фонду є дійсно «гарячою». Сту[...]

Резервістів кличуть на збори

Резервістів кличуть на збори

07:28:04, 8 Серпень 2017

Івано-Франківську необхідно направити 50 резервістів на 30-денні військові збори на Яворівський полі[...]

Перший дзвоник кличе

Перший дзвоник кличе

07:25:42, 8 Серпень 2017

Цього року за парти івано-франківських шкіл сядуть 3 тис. 108 першокласників. Про це повідомив ди[...]

«Срібло» Кубка Європи

«Срібло» Кубка Європи

06:11:27, 8 Серпень 2017

У румунському місті Арад завершився Кубок Європи з дзюдо серед спортсменів до 21 року. У ваговій [...]

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

07:40:34, 8 Серпень 2017

В Івано-Франківську продовжуються роботи на кільцевій розв’язці на Привокзальній площі. Минулого тиж[...]

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

07:19:55, 8 Серпень 2017

У Хмельницькому закінчився чемпіонат України серед молоді до 23 років з важкої атлетики. Вероніка[...]

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

01:34:58, 8 Серпень 2017

Відповідно до статей 7, 43, 44, 45, 46 Закону України «Про автомобільний транспорт», постанови Кабін[...]

Розширення можливостей

Розширення можливостей

06:23:14, 7 Липень 2017

Міська влада продовжує працювати над збільшенням пільг і знижок, які надаватиме  «Картка іванофранкі[...]

Володимир ПУШКАР: «Люблю пограти вар’ята»

Pyshkar-3Уже два роки не до сміху нашим прикарпатським гумористам. У зв’язку із революційними подіями в Україні вони відмовилися проводити свій традиційний щорічний фестиваль гумору «Андрея», а дехто із сміхованців узагалі піддався впливу депресії і понад рік не видає жодного смішного слова. Одним із засновників гумористичного дійства є знаний на Прикарпатті і далеко за його межами гуморист Володимир Пушкар. Його гуморески вже декілька десятиліть продовжують бути актуальними щодня. Сьогодні ми попросили пана Володимира поділитися деякими таємницями справжнього українського гумору.
– Пане Володимире, для початку розкажіть, будь ласка, яка подальша доля вашого фестивалю, котрий два десятки років бавив шанувальників смішного слова?

– Дійсно, вже два роки фестиваль «Андрея» під знаком питання. Думаю, пояснювати багато не варто, бо це свято гумору, веселощів, сміху. Тому зрозуміло, що життя відбиває свою проекцію на усіх сферах побуту. Цього разу якісь потуги для такого фестивалю робив міський голова Долини. Він виношував плани про повноцінний фестиваль гумору, чого я і постійно прагну. Це має бути не так, як було дотепер, що зібралося четверо-п’ятеро гумористів і повеселили людей – своєрідний комерційний варіант концерту. Це, звичайно, не проблема, але хочеться завжди думати про якусь перспективу в жанрі, який відмирає.
– Невже гумор в Україні вмирає?
– В українському варіанті він дійсно вмирає, і це очевидно. Коли мене питають люди: а чому тебе ніде не видко? Я відповідаю: А кого видко? І таке враження, що 45-мільйонна нація не має свого гумору. Причини серйозні, суспільні. І справа навіть не у людях чи ментальності, а  в першу чергу у тій політиці і в тому житті, котре маємо в країні зараз. На жаль. Тому я і хочу, щоби на теренах Західної України був справжній фестиваль із конкурсною програмою. То не має бути так, що якийсь аферист збере гроші із охочих виступити. На таких конкурсах я був безліч разів. Київські «аферисти» двічі мене залучали у журі одеського фестивалю гумору імені Андрія Сови. Я був лауреатом, і мені вручили грамоту через рік на вокзалі. Там, певне, її і друкували. Який же це тоді фестиваль?
Володимир Гаразд відчув, що є для цього сприятливий момент. Аби робити такі речі, мусить бути людина одержима і навіть фанатична, віддана своїй справі. Два останні рази наш фестиваль вже був просто розважальним концертом.
Хотілось би, щоб підтягувались молоді люди. А звідки ж той гумор буде жити? Мені вже 60 років і моїм колегам приблизно так само. Жанр гумору не розвивається і не може народити нові форми.
– Щоразу від 1993-го року на фестивалі гумору ви відкриваєте широкому загалу нові імена. Як правило, це не тільки автори гуморесок, але й талановиті виконавці. Чи часто ви даєте добро на виконання своїх творів? У вас питають «благословення»?
– У мене не існує такої проблеми – даю чи не даю добро на читання творів. Хто хоче і має до них доступ, той і читає. Дуже цікаво, коли приїжджаю на якийсь концерт чи свято, то мене просять не читати ту чи іншу гумореску, бо її має читати хтось інший. Це приємно у всякому випадку.
– Знаю чимало людей, котрі не можуть навіть переказати маленький анекдот, мовляв, не пам’ятають. А що потрібно для того, аби стати гумористом? Звідки ви черпаєте теми для своїх творів?
– Щаслива та людина, яка виявила у собі хист до тої справи, у котрій вона себе почуває добре. Я належу до тих людей. Знайшов себе пізно – десь у сорок років. Знаєте, у дитини ще в шкільні роки видно, до чого в неї талант. На щастя, саме у школі в мене і виявили його. Можливо, то навіть генетично передалося, бо у мене завжди була схильність до жартів. Якщо у дитячому віці можна виявити якусь Божу іскру таланту, то у дорослому, думаю, це вже не можливо зробити.
– Напевно, для того, аби не забивати себе у куток і постійно скиглити, що у нас все погано, нам потрібна і невелика розрядка у вигляді посмішки. Чи доцільно, на вашу думку, висміювати складні життєві ситуації?
– Ми самі бачимо, коли і де недоречно жартувати. Водночас попри сум, гіркоту того, що ми бачимо кожен день, є немалий простір для того, щоб і пожартувати. Нехай цей жарт деколи буде крізь сльози, нехай це буде іронія чи гостра сатира. Ось, для прикладу, я забився у шкаралупу і протягом цілого року не видав жодного нового рядочка. Занадто сильно, мабуть, я віддався тим подіям. Це я такий, і не значить, що всі такі мають бути. Думаю, що я вже відходжу від того. Якщо хтось говорить зі мною і розраховує, що це бесіда із письменником у класичному розумінні слова, то це велика помилка, бо я не відношу себе до такої категорії людей. Я за освітою технар, а, по-друге, я гуморист, який час від часу щось для себе пише. Я відверто зізнаюся, що не маю що сказати людям як літератор. Бо коли я пишу до чотирьох творів на рік і відчитую їх десятки разів на сцені, то не залишається нічого нового.
– І все-таки, пане Володимире, що воно таке – український чи навіть прикарпатський гумор? Чим він особливий?
– Безперечно, і це нормально. В Одесі є свій гумор, своєрідний. Жартувати по-одеськи ми не годні, а так, як ми, одесити не зможуть. Це нормально і таке розмаїття тільки збагачує наш гумористичний кошик. Головне, щоб ми це розуміли. Звичайно, мусить у чомусь і бути міра, щоби не робити головного акценту, скажімо, на гуцульському говорі. Гумор мусить бути головним стержнем. І взагалі я думаю, що у нашому регіоні український гумор був не дуже розмаїтий, але ще тримається. Навіть не знаю, в якому ще регіоні він існує у такій кількості, як на Прикарпатті.
– Що спонукало вас до написання саме гуморесок?
– Першими моїми гуморесками були вірші, які мені читала мама, не знаючи навіть їхніх авторів. Мої батьки – творчі люди, а вдома в мене завжди жартували. Дідусь був надзвичайно жартівливою людиною, та і прадідусь також. Тому, думаю, мені родинно передали таку естафету, я стараюся її достойно нести. Правда, не знаю, як буде дальше, бо мої діти її не підхопили. Вони мають почуття гумору більш стримане і не настільки розмаїте, щоби нести на широкий загал.
Якщо чесно, то я навіть не пам’ятаю свого першого гумористичного твору. Пригадую, що багато в школі придумував. То все було недосконале, ніяке, недороблене. Тому я ніколи не вірив, що зможу написати щось варте уваги. За роки того трохи назбиралося то в голові, то на паперах. І аж коли я поїхав в Америку, то там появилося багато часу, почав буквально з пам’яті добувати свої недороблені заготовки, з чого і вийшли з часом повноцінні гуморески.
– Часто вам доводиться брати на себе роль клоуна і розбавляти публіку під час концертів? Чи завжди вас розуміють?
– Мої колеги і добрі побратими Гриць Драпак, Ігорко Чепіль – дуже щирі хлопці. Ми, справді, любимося як брати. Шість чи сім років тому вони кажуть мені: «Володю, появився новий вид заробітку – тамадувати на весіллях, ювілеях». Я їм тоді конкретно сказав, що це може бути тільки через мій труп. Я просто не переношу таких речей, коли я маю бавити п’яних людей. Навіть при повазі до тих людей, котрі вартують більше від концертної зали. Я не погоджувався. Але прий    шли такі часи, коли вдарила перша криза, що тішився, коли мені дзвонили. Я багатьом відмовляв, а мені дорікали. Але довелося піти і по такій стежці заробітку. Не можу сказати, що я полюбив це, але життя заставляє йти працювати і заробляти навіть у такій формі. Бувають такі заходи, коли ти відчуваєш, що люди хочуть, аби ти їх бавив. Зрештою, якщо проводити паралель між гумористом і клоуном, то це нормально. Це якраз ті люди, які покликані своїм талантом розважати. Інше питання, якщо ми деколи в житті робимось клоунами. А це вже гірше. Я люблю такий вираз: люблю пограти вар’ята, але не люблю, коли з мене роблять вар’ята. Професійний підхід до такого забавляння людей я сприймаю нормально. Але мрію про той період, коли я буду займатися тільки концертами, як це було дотепер.
Ви питали, чи приносить ця робота задоволення? Так, у більшості випадків. Але бувають такі моменти, що справді потрапляєш у таку публіку, котра просто не піддається для того, щоби її бавити. Деколи є такі глядачі на забавах, що в них немає ніякої поваги до того, хто перед ним виступає. Це також мистецтво. І в ньому треба вміти відчувати пульс ситуації.
– У своїй збірці «Міць яєць і сила духу» ви відштовхувалися від політичних тем. Чи продовжуєте у тому ж дусі? На які теми більше любите жартувати і чи є для вас особисте табу?
– Я ніколи не відчував на собі якогось особливого пресу і страху також не відчував. Мабуть, тому, що період моєї творчості припав уже на роки незалежності. Був у мене випадок, коли до нас не приїхав Кучма, а через декілька днів на ювілеї телебачення у театрі я видав гумореску з цього приводу. Такого успіху я вже ніколи не буду мати. Я бачив, як люди рядами злазили зі стільців. Гумореска була актуальна на той момент і ажіотаж був страшенний. Через декілька днів мені подзвонив тодішній губернатор Михайло Вишиванюк. Його не було тоді на концерті, а хтось (я знаю, хто) йому переповів у своїй манері і в чорних фарбах. Розмова закінчилася тим, що я дав слово більше її не виконувати, і та гумореска загинула.
– Пане Володимире, у вас були гуморески про колишніх президентів. Але немає про теперішнього. Ще не час?
– Як вам сказати, буквально десять днів тому мене нарешті прорвало і щось написав на політичну тему. Коли я кидаюся у політичну сатиру, то стараюся це робити легко, без образ. Я вважаю, що якщо у жарті є речі, які роблять болісно, то це вже не гумор і це не моє. Я не кажу, що не потрібно гострої в’їдливої, жовчної сатири. У мене є межа, котру я не можу перейти. Нашій владі нині нелегко, а критикувати їх і без мене є кому. Не ідеалізую їх, бо вони – продовження тої системи. Звичайно, якщо щось попадеться, то я не пропущу того моменту, аби їх трохи полоскотати.
Розмовляв Володимир БОДАК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники