КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Очікували більшого

Очікували більшого

08:04:56, 10 Жовтень 2018

З червня на сортувальній лінії міського сміттєзвалища відсортували дві тисячі тонн вторсировини. [...]

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

«Все в Божих руках, повернуся – дамся знати»

Михайло ВИШИВАНЮК:

Vishivanuk-3818 червня минає рік з часу, як відійшов у вічність Михайло Васильович Вишиванюк. Тепер – він повертається… У спогадах рідних, друзів, знайомих, які незабаром вийдуть книгою, він – живий. Такий усміхнений, такий грізний, такий багатогранний.
Читачам «Західного кур’єра» пропонуємо спогад заслуженого журналіста  України Романа Андріяшка.

Символ людської доблесті
Одного серпневого дня 1981 року голова Коломийського райвиконкому Роман Франкович Базюк попросив мене, кореспондента обласного радіо, поїхати з ним у село Турку, де мали відбутися вибори голови колгоспу. Склалася така ситуація: керівник тамтешнього господарства раптово написав заяву на звільнення і виїхав за межі області. Людей в клубі зібралося багато. Та місцевих охочих очолити господарство не знайшлося. Тоді Базюк каже: «Тут, у залі, присутній бригадир з товмачиківського господарства Михайло Вишиванюк. Послухайте його, може підійде». На сцену вийшов хвацький, симпатичний претендент, коротко розповів про себе, чітко і натхненно виклав свою програму, вичерпно і щиро відповів на запитання і  під час голосування одержав одностайну підтримку.

Мені він також сподобався.
«Цей чоловік далеко піде», – погодилися ми з Базюком.
І він пішов… стирати з лиця землі центр Турки. За два роки там виросли котеджі для колгоспників, кожен за індивідуальним проектом, з водою, газом, каналізацією, адміністративні, виробничі, побутові, культурно-освітні, торгові приміщення, стадіон, басейн… За ці об’єкти Вишиванюк разом з кількома виконавцями робіт був відзначений Державною премією України. Зримі зміни відбувалися в організації праці, технологіях виробництва, розвитку переробних підприємств, підсобних промислів. Про все це я регулярно розповідав по обласному і Українському радіо. Привабливою окрасою цих передач були інтерв'ю Михайла Васильовича. На моїх очах він зростав як оратор-самородок, який не тільки добре знає ту чи іншу тему, а й володіє експресивною, живописною мовою. Мені імпонували суто людські риси і якості Михайла Васильовича і приємно було відчувати, що наші ділові стосунки переросли у дружні.
Мене вражала його начитаність і поінформованість, широта і новаторство мислення,  здатність приймати нестандартні рішення, мати тверду позицію. Він, один з небагатьох, не пішов на розпуск колгоспу, не допустив розвалу господарства, зменшення виробництва і робочих місць, запровадив свою прогресивну й ефективну систему господарювання. Сміливий крок зробив під час президентських виборів у 1994 році – один-єдиний в області став довіреною особою Леоніда Кучми. Мотивація цього вчинку заклалася у 1992 році під час візиту у Сполучені Штати Америки Президента України Леоніда Кравчука. У складі делегації були голова колгоспу імені Степана Мельничука Михайло Вишиванюк і директор Дніпропетровського заводу “Південмаш” Леонід Кучма. І ось одного вечора у розмові за кухлями пива Леонід Данилович сказав: «Я приємно вражений побаченим в Америці, і буду все робити для того, щоб такого рівня досягла і моя країна». Ця фраза зворушила Михайла Васильовича, він повірив у щирість і спроможність Кучми. Своєю чергою, Леоніду Даниловичу теж сподобався енергійний, досвідчений господарник, який прогресивно мислив. І коли в області виникла потреба поміняти голову облдержадміністрації, вибір упав на Вишиванюка, який своїми знаннями, здібностями, досвідом і вдачею був готовий до цієї роботи, а посада керівника області дозволяла йому в ширших масштабах втілювати ерудицію, компетентність, господарський хист і організаторські здібності.
Світ, за висловом класика, цінує оригінали, і кожен з нас – оригінал, створений Богом. Михайло Вишиванюк – великий оригінал (мало сказати: неординарна особистість). Була в нього якась особлива чарівна притягальна сила, тепер кажуть «харизма». Володів широчезним діапазоном якостей і властивостей. Вміння співчувати поєднувалося у нього з відстороненістю, сентиментальність – з жорсткістю,    доброта – з холодністю, геніальні здібності керівника – з прикрими кадровими помилками. Гнів і категоричність міг раптово змінити на лагідність і чуйність. З ним і складно було, і легко. Зручно і незручно, зате завжди надійно, цікаво! Міг осоромити, зганьбити і вмів підняти до зірок. Любив пожартувати, підколоти, створити комедійну ситуацію. Був, як правило, душею компанії, але й міг у ній розчинитися. Славився щирою гостинністю, щедрою хлібосольністю і активною меценатністю. З ним фахівець відчував себе фахівцем, а людина – Людиною. Він гарячкував, сварився, матюкався, а потім своїм аналітичним розумом і щирим серцем це усвідомлював і виправляв.
У багатоликості обов'язків і клопотів умів вибрати найбільш головне і злободенне, довести до кінця розпочате, виконати обіцяне і успішно стартувати до нових, вагоміших результатів.
І коли в рідкісні хвилини слабкості я дозволяю собі подумати про безуспішність наших бажань змінювати щось у навколишньому світі на краще, то згадую Вишиванюка. Він змінював цей світ на краще самим фактом свого існування, тим, що був таким, яким був, – ні на кого не схожим, сильною і сміливою людиною. Ні під кого не підлаштовувався, ні перед ким не запобігав, не перелицьовувався. В умовах мітингових пристрастей, огульного критиканства він, людина різка і деколи категорична, непоступлива і не схильна до компромісів, закликав не впадати в крайності, виходити на розумні, конструктивні рішення, сповідувати християнську мораль. Можна назвати десятки прикладів, коли завдяки мудрій гуманній і активній позиції  Вишиванюка вдалося уникнути негативних проявів і гірких наслідків. Він, по суті, створив свою технологію примирення антогоністичних сторін, нівелювання в області загрозливих суспільно-політичних явищ. Однак для частин і партократів,  і демократів, він не став своїм. Та Михайло Васильович був толерантним та великодушним, умів прощати, забувати про образи. І в скрутну годину багато хто з опонентів звертався саме до Вишиванюка, бо точно знав, що тільки він допоможе.
Так, він був великою і доброю людиною. Однак він був всього лиш людиною. А час вимагав від нього надлюдських зусиль і витривалостей. Він швидко посивів. До нього почали чіплятися болячки. Та він не умів відпочивати. Він все квапився. Квапився доробити почате, вийти на нові перспективи, повніше віддатися сім'ї, ніби знав, що йому вже мало відведено часу. Та, власне, чому «ніби». Адже дійсно знав.
Це ми не знали, люди, які відчували його потужну енергетику, духовну силу. А він передбачав. І виявився, як завжди, безпомилковим. Я говорю про це на основі нашої останньої розмови. За десять днів до смерті він привітав мене з професійним святом, Днем журналіста, а дальше наше спілкування потекло не у звичній тональності. На запитання, коли повернеться з Австрії, відповів з непритаманною йому словесною ритмікою, перебивши її затяжним зітханням. Закінчив фразою: «Все в Божих руках, повернуся – дамся знати.» Чесно кажучи, мене пройняла тривога і вилилася у сумну звістку, яка надійшла з Відня 18 червня. Відтоді минуло немало часу, але не віриться що його немає. Він справді є – його великий дух витає над землею, а з встановленого на могилі портрета на нас дивиться іронічно-доброзичливою посмішкою Михайло Васильович. Наче живий… Оригінальний,  самовідданий у своєму неспокої і бунті, він завжди буде з нами, з тими, хто його знав, поважав, цінував, для кого він став символом людської доблесті.
Роман АНДРІЯШКО,
заслужений журналіст України

 

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники