КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

Як реформи псують країну,

або Геноцид українців очима підприємництва, освіти, медицини...
GenocydРозумні і винахідливі українці стають жертвами змін на краще у своїй власній державі. Тому під будь-яким приводом готові податися туди, де почуватимуться значно краще. Не є винятком і, здавалось би, найбільш захищені статтями державного бюджету працівники медичної та освітянської ниви. Попри галасливі заяви про підвищення рівня заробітної плати та умов праці, такого бажаного покращення через стрімкий ріст цін не відчувають ані вчителі, ані медики. Їхня праця за кордоном ціниться в рази дорожче. Де ж корінь зла? Сьогодні пропонуємо другий матеріал із серії «Геноцид українців очима підприємництва, освіти, медицини…».

Наші респонденти – авторитетні у своєму фаховому середовищі люди – зі зрозумілих причин просили, аби їхні імена не називати.
Залікована медицина
Найбільша проблема в медичній галузі – недофінансування. Про це говорять на всіх рівнях, але побороти таке явище нестачі коштів і запобігти хабарництву та корупції не можуть низи, а верхи, очевидно, не хочуть. Тому й продовжуємо однією рукою нібито дякувати за надані послуги, а другою карально махати, мовляв, беруть. Та ж беруть, бо даємо!
«Медицина постійно недофінансовується. Шукають нові моделі медицини, нові моделі вирішення. Якби її фінансували за тією формулою і складовою, котра була ще 5 чи 6 років тому, то галузь була би забезпечена, – каже наш співрозмовник-медик. – На оновлення матеріально-технічної бази із державного бюджету не передбачено коштів вже три роки поспіль. То про яку реформу можна говорити? Кожен керівник жив собі тим життям, де що урвав».
Про реформаторство в охороні здоров’я говорять роками, але змін не побачать пересічні українці, бо їх не відчувають навіть самі лікарі. «Потрібні сімейні лікарі, госпітальні округи. А як це робити, ніхто не казав. Яким буде результат, яку медицину майбутнього чекати, нам не довели до свідомості. Хоча мали би сказати, що сьогодні тяжко, тому треба зробити певну кількість кроків і буде отак», – відзначають медики.
Та чи не найбільше потерпають українці від того, що в наших аптеках можна лише розоритися і наразитися на підробки. Чимало людей вже переконалися на власному досвіді, що значно вигідніше поїхати до Польщі і придбати там, по-перше, якісні, а по-друге, набагато дешевші медикаменти.
«Дійсно ліки в Україні є дорожчі, аніж у всіх країнах світу, – стверджує наш співрозмовник. – Чому у найбіднішій державі Європи маємо такі ціни? Дешевше поїхати у Польщу чи у Відень і придбати  наполовину дешевші препарати. Там голову би зняли тому, хто продав неякісні медикаменти. А в нас безконтрольність. Витворяють хто що хоче. Фармацевтичні компанії стали величезною олігархічною структурою, яка утримує весь фармацевтичний бізнес. Ціни регулюють величезні монстри».
Урядова програма «Доступні ліки» також трохи кульгає, бо, як переконують деякі медпрацівники, вона ще надто м’яко працює, але у цьому вбачають позитив від МОЗу. «Таким чином міністерство підтягне штани тим нещасним і бідним громадянам, які не мають коштів на ліки. Сьогодні такі ціни, що стає нереальним, аби людина могла оплатити власне лікування. А що вже говорити про гіпертонію, штучну нирку чи діабет, котрі стають для пацієнтів вироком на все життя?» – зависає в повітрі питання лікаря.
Та про справжній геноцид у медичній галузі люди в білих халатах воліють навіть кричати, бо їхні зарплати не відповідають тому, чого від них вимагають. Сьогодні лікар отримує 2860 гривень зарплати на руки. Хто за такі гроші схоче працювати? Тому й спостерігається відтік медичних працівників. Першими втікають за кордон медичні сестри. Причому, як стверджують медпрацівники, їхні колеги їдуть в інші країни працювати за фахом, а не на плантації чи доглядати літніх європейців. Багато медсестер поїхали у Словаччину, Словенію, Румунію, Польщу. Це робиться у відкритій формі: тамтешні начальники управлінь охорони здоров’я приїжджають і просять людей до себе на роботу.
Не за малі гроші, звичайно, наші медпрацівники кидають усе і виїжджають. Якщо тут медсестра не отримує на руки навіть 100 євро, то від 600 до 1000 євро за місяць її точно влаштовують.
Сімейні лікарі, терапевти, лікарі екстреної медичної допомоги, УЗДисти і реаніматологи в першу чергу готові покинути Україну і працювати в медицині Словенії. Там лише санітарка отримує 300 євро. «Якщо уряд не перегляне заробітну плату медичним працівникам, то ми будемо мати шалений дефіцит в охороні здоров’я. І це стосується всієї вертикалі – від професорів до вузьких спеціалістів. Лікарі втікають відразу після закінчення інтернатури. Багато медперсоналу із лікарень також забрали місцеві заводи з іноземними інвестиціями. Для медицини це небезпечно. Але люди змушені шукати кращих заробітків», – наголошує лікар.
За кордон їдуть не тільки працювати, але й лікуватися. Особливо це стосується важких хвороб. Як нам стало відомо, у цьому немає нічого дивного. Самі медпрацівники тут безсилі, але називають як мінімум три причини такого відтоку пацієнтів.
Для прикладу, хворі можуть їхати на лікування тільки тому, що там є спеціалісти, яких немає в Україні.
Так само і щодо надання медичної послуги, котрої може не виявитися в нашій країні. А з іншого боку, медики говорять про так званий медичний бізнес у цьому питанні. Створені медичні компанії, які займаються «лохотронством», переманюють людей на лікування за кордон, котре вартує не одну тисячу доларів. Звісно, така система в Україні ще не настільки розвинена.  Але лікарі стверджують, що люди слухають такі туристичні медичні компанії і ведуться. Третя сторона – брак нашого хорошого спеціаліста і діагностичного обладнання. До сьогодні уряд не цікавився тим технічним оснащенням, котре є в наших лікувальних закладах, переконують медпрацівники. Аналізом цього питання мали би займатися урядові комісії. Для таких лікарень, як обласна чи міська, є перелік необхідного обладнання. «У нас як не війна, то революція. А здоров’я людей для держави нічого не варте», – додає наостанок наш співрозмовник.
Освіта на тормозах…
Не зовсім втішна ситуація і в галузі освіти. Чималий відтік кадрів, незрозумілі реформаторські кроки, а також децентралізація стають перепонами на шляху нормального розвитку освіти в Україні, переконують педагоги. Не все те, що сьогодні впроваджується як інноваційне, сприймається освітянами позитивно.
Схоже на те, що в країні відбуваються не реформи, а планомірне нищення того, що вибудовувалося роками. Спроектувати нову модель освіти не так вже й просто. А тому ламаються списи, потроху летять тріски, але змін ніхто не бачить. Принаймні освітянська верхівка не готова визнавати певні промахи.
«Зміни в освіті мали би робити люди із новими поглядами. Але їх знову будуть проводити люди старої формації. Вони пересиділи у міністерстві трьох чи навіть чотирьох президентів, – ділиться враженнями педагог із багаторічним стажем. – Держава найняла їх на службу здійснювати реформи, але ця верхівка не має українського духу. У побуті вони розмовляють російською». Наш співрозмовник далекий від думки, що ті реформатори дбають про українську освіту.
Розповідають наші вчителі, як за декілька місяців до Революції гідності під час парламентських слухань вчительська еліта зі Сходу відверто цькувала західняків, штовхаючи їх у спину. Про це сьогодні вчителі згадують зі сльозами на очах і не впевнені, що їхні колеги готові виховувати дійсно українську молодь.
Великі надії покладали свого часу на міністра освіти Квіта. Але розводять руками і з гіркотою кажуть: «На жаль». У цьому контексті освітяни не відкидають політичного фактору. Кажуть, що там наверху надто мало проукраїнських речей.
Найбільші ризики полягають у тому, що навіть чиновники від освіти не знають стратегії держави. Знані педагоги міста відзначають, що у реформі освіти сьогодні переважає лише зовнішній ефект, але немає конкретно визначеного курсу. Тому так і вчимося – зазубрюємо без розуміння предмету.
Розчарувала вчителів ідея запровадження так званих інтегрованих курсів у старшій школі, коли хтось завбачливо пропонує учням 10-11-х класів програми без української літератури чи історії України.
Найбільше турбує вчителів те, що неправильні акценти зі сторони батьківської громадськості також не дають розвиватися у правильному напрямку. «Ми говоримо про покращене харчування, але не видно джерела покращення якості освіти. Батьківська громада чомусь не питає, чи навчили чогось їх дитину, а перевіряють харчування, розмір котлети і наявність паперу в шкільному туалеті», – обурюється наш учитель.
Великий мінус для нової освіти наші співрозмовники-педагоги вбачають у децентралізації. «Ще за часів панування Польщі на теренах Західної України увага до освіти пересічного населення приділялася значно більша, аніж маємо зараз. Яке би не було бідне село, але в ньому була церковно-приходська школа, і наші бабусі вчилися бодай два класи, – говорять педагоги. – Сьогодні ж існують усі шанси масового закриття початкових шкіл у невеликих селах, котрі увійдуть у ОТГ. Хоча говорять про розвиток освіти і створення усіх належних умов у так званих опорних школах. Це робиться на винищення ідентифікації взагалі українського села, котре має свої окремі традиції. Особливо боляче така нова система освіти відіб’ється на Західній Україні, де домінує патріархальне виховання. Децентралізація приведе до змішання громад. Хто буде керувати тими громадами, хто буде вчити тих дітей? Коли в селі є школа, то якось інакше. Ще бракує, аби люди ходили до церкви на сусідні села. В ОТГ будуть виховувати «інтернаціоналістів», «гомо сапієнс совєтікус». Як нема школи, то довкола церкви навіть гаївку ніхто не поведе. А якщо вчителька буде сидіти в ОТГ, то вона не піде з тою гаївкою в сусіднє село».
Усе робиться для показового декларування змін, але насправді вчителі зізнаються, що у їхньому середовищі немає віри у реформу. «Якщо взяти до уваги те, що основні зусилля сьогоднішньої освіти спрямовані на вивчення іноземної мови та інформатики, то це означає, що ми готуємо мігрантів, котрі поїдуть за кордон і там будуть розвивати інформаційні технології, – зауважує вчитель. – Навіть у Польщі сьогодні серед 15 студентів-програмістів 14 українців». І це, на жаль, правда. Наші студенти готові «рвати і метати», але вигризуть таку бажану закордонну освіту і престижну високооплачувану роботу.
Гуманізація освіти привела до того, що діти зараз не думають, вони не вміють рахувати. Тормозить освіту зайва демократія при виборі підручників. Проблема в тому, що немає уніфікованих програм, а така демократія триває лише один рік.
Мар’ян ПАСТУЩИН

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники