КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

Як вам живеться, почесні громадяни міста?

Михайло Мулик, Богдан Гаврилів, Роман Фабрика – почесні громадяни м. Івано-Франківська, живі легенди нашого сьогодення. Їх здобутки, праця на благо рідного краю, суспільна позиція, вагомий вклад у розвиток та процвітання міста, стали взірцем для багатьох краян. Протягом свого життєвого шляху, вони незламно прямували до своїх цілей. Цим людям, завжди доводилося боротись із труднощами, часто наперекір долі... Озираючись, кожен із них бачив своє індивідуальне «поле битви».
Кореспондент «Західного кур’єра» вирішила відвідати кожного із почесних громадян міста, аби поцікавитись про їх сьогодення: потреби, особистий побут, стан здоров'я, турботи, що лежать на похилих від віку плечах, можливості, які назначені їм як почесним громадянам міста, почути їх думку щодо подій та змін, які зараз відбуваються в Івано-Франківську.

Михайло Іванович Мулик –
ветеран визвольних змагань, голова станиці Галицького братства вояків УД УНА «Галичина», військовослужбовець, що перебував в лавах ОУН з перших днів її заснування.
Дорога, якою він ішов впродовж життя, не була усипана трояндами. Михайло Іванович побачив страшні роки війни, холоду і голоду, десять років каторги у засланні, пережив практично усіх бійців, з якими був знайомий, втратив багато рідних та близьких йому людей, та попри це, до сьогодні не втрачає жаги до життя, енергійності та оптимізму, вчить молоде покоління любити Україну і шанувати пам’ять тих, хто віддав найдорожче задля майбутнього Вітчизни.
Цього року Михайлу Мулику виповниться 99-ть літ! А він досі молодий душею.
«Кожного ранку внучка Оксана прасує мені одяг,  я спокійно одягаюся і виходжу із своїх чотирьох стін... Не можу, просто не можу сидіти вдома! Нудно мені. Я люблю спілкуватися з людьми. На жаль, лікарі не рекомендують занадто багато ходити, через навантаження – постійний сильний біль у ногах, та поки я в русі – я живий!», – з блиском в очах каже довгожитель.
Ще з 2003 року, і майже кожного дня, Михайло Іванович ходить в одну і ту ж місцеву їдальню. «Дуже смачно та дешево», – каже він як постійний клієнт. Хоча зізнається, що частенько собі сам варить улюблену страву – куліш. День у нього розпланований: то в аптеку треба зайти, то у лікарню (не завжди, щоб на здоров'я поскаржитись, а часто просто,  щоб поговорити із давно знайомими працівниками), у перукарню іноді, аби підстригтися. «Дівчата дивуються такому клієнту, питають, скільки мені уже, а я й не зізнаюсь. У розквіті сил», – кажу сміючись. Буває, що у друкарню «Місто НВ» заходжу, де друкують мої книги, трохи бесідую там з усіма, тай іду, бо чекають мене ще у Центральному народному домі. Завдяки таким прогулянкам маю змогу споглядати, як процвітає та оновлюється життя у місті. Мер працює чесно, для людей, він зацікавлений у тому, аби молодь не їхала за кордон, а йшла назустріч та відповідала взаємністю на спільну ідею відродження міста. Справді, багато залежить від жителів, їх виховання та культури. Я завжди казав, що в людині головне – це порядність. І якщо буде бажання, то можливим стане досягнення поставлених цілей для процвітання Івано-Франківська», – переконаний ветеран.
На владу Михайло Іванович не  скаржиться, бо, за його словами, міська рада піклується про нього на досить високому рівні.
Щорічно почесний громадянин їде на 24 дні у Моршин, де відпочиває та оздоровлюється. Розповідає, що йому там дуже подобається, всі ставляться до нього із повагою. Ще кілька років тому відпочивав Михайло Іванович у своєму саду і на городі, бо має 6 соток землі, тому у нього завжди було все своє: овочі, фрукти, зелень... А зараз все поросло бур'янами, немає кому там трудитися.
«Любив працювати, шукав різну дрібну роботу, та й зараз теж хочу приносити користь...», – каже ветеран.
Михайло Іванович кожного року до Дня Героїв України, який відзначається 23 травня, готується з трепетом. З цієї нагоди відбуваються урочисті дійства, згадують про січових стрільців, вшановують інших ветеранів визвольних змагань і війн, та теперішніх воїнів АТО. «Мене болить війна...», – із жалем говорить ветеран. Він у міру своїх можливостей старається активно долучатись до волонтерства та фінансово підтримує українських солдат, показуючи приклад патріотизму як до країни, так і міста, яке стало йому рідним.
«Не думав, що буду жити тут, у Івано-Франківську, до брата сюди часто приїжджав, а потім з часом і прижився, але не шкодую...», – щиро мовить Почесний громадянин міста... Михайло Іванович справді жива легенда, таких як він в Україні залишилось зовсім мало, а у місті й взагалі немає.
Роман Михайлович Фабрика –
почесний громадянин Івано-Франківська, заслужений журналіст України, лауреат премій «Золоте Перо» та імені Богдана Бойка, почесний краєзнавець України, власник почесної нагороди «За заслуги перед Прикарпаттям», перший,  хто виступив у ефірі місцевого  телебачення.
Людина, яка ніколи і не мріяла про відпочинок. Непосидючий чоловік, який відмовляється жити у сірій буденності. «Бо моя професія – журналістика! А це постійний неспокій», – стверджує Роман Михайлович.
За його словами, життя потрібно безупинно вивчати, незважаючи на те, молодий ти чи старий.
«Моє дитинство та юність були дуже важкими, навіть мама наголошувала що із семи дітей мені було найважче, та я багато працював впродовж усього життя і завжди відповідально ставився до своєї праці. В цілому – дуже майстровитий: то хату побудував, то ідею унікального Музею родинних професій втілив у життя... Стараюсь не втрачати енергійності. Хоч і маю журналістську освіту, окрім неї, володію більш ніж двадцятьма іншими професіями. За репортерством, звісно, ностальгую, хоча мені ніхто й не забороняє писати, бо журналістика подібна вічному двигуну. Це професія на все життя, а я завжди у всьому щось вбачаю, навіть людей навчився бачити, як рентгеном, швидко оцінюючи їх за роботою. Та стан здоров'я вже не дозволяє працювати, як раніше. Руки і ноги ледь слухаються, через вік. Хоч і не люблю лікарні, та іноді доводиться навідуватись туди із зубами, або що...», – з непохитно прямою осанкою розповідає Роман Михайлович.
Дивуєшся, як тільки йому вдається все встигати: і різноманітні речі колекціонує, і регулярно гостинно зустрічає відвідувачів, має два власних вулики з бджолами, привітно пропонує скуштувати меду, щодень вдосконалює старі ідеї і придумує щось нове. Основним напрямком його діяльності є просте завдання – залишити пам'ять іншим, прийдешнім поколінням.
Добре, що рідні допомагають, то продуктів купити, то ще чого дрібного у побуті. Бідкається, що пенсії і зарплати в Україні дуже низькі, а от ціни на все стрімко зростають, починаючи від продуктів харчування (як на ринку так і у магазинах) і закінчуючи комунальними послугами.
«Держава не впливає на приватні підприємства, тому ті живуть окремим від влади життям і чинять так, як їм вигідно. Зараз ця система відрізняється від того, що було за Радянського союзу», – пригадує співрозмовник.
Роман Михайлович активно слідкує за подіями, що відбуваються в країні,  особливо у рідному місті, хоча особисто йому вже не доводиться бути в центрі цих подій. Важко добиратися кудись, та й не запрошують...
«Я пережив багато мерів міста і можу впевнено сказати, що сьогоднішній міський голова Руслан Марцінків дуже активний і розумний чоловік. Він піклується про місто, безпосередньо його жителів. То дороги асфальтують, то арки у місті ставлять, освітлення телевізійної вежі, будівництво мосту...».
Наголошує пан Роман на тому, що почесних громадян міста варто більше залучати до громадських обговорень, надавати демократичні можливості брати активну участь у розгляді тих чи інших планів, запрошувати до відвідування заходів та засідань, адже це теж голос громади.
«Поки ми ще можемо щось розповісти, пригадати, порадити...», – каже Роман Михайлович.
І де тільки йому не доводилось бувати: Америка, Туреччина, Угорщина, Польща, Німеччина, Болгарія... Та все ж не покинув відомий український журналіст свою Батьківщину, не зрадив рідну землю, більше того, трудився на благо її майбутнього.
«Звичайно, повертався, бо я патріот свого міста», – посміхаючись зізнається.
Богдан Михайлович Гаврилів –
відомий український історик, краєзнавець, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України, лауреат обласних історико-краєзнавчих премій імені І. Вагилевича та імені академіка І. Крип'якевича.
Завдяки його історико-краєзнавчій діяльності відновили та примножили історичні пам’ятки культурної спадщини міста. За понад 50 років плідної праці Богдан Гаврилів створив 30 музеїв та музейних кабінетів, опублікував майже 500 статей і матеріалів, видав понад 100 книг.
Навіть зараз, незважаючи на похилий вік, Богдан Михайлович продовжує працювати.
«Стан мого здоров’я відповідний до років. Мені хоч і важко самостійно ходити, та це не стає перешкодою на шляху до втілення нових планів та ідей. Сьогодні я є ініціатором створення шостого музею в нашому місті. За підтримки Михайла Косила, обласної організації краєзнавців України плануємо його як Меморіальний музей історії ЗУНРу».
Для почесного громадянина важливим є розвиток краєзнавства у місті, адже Богдан Михайлович практично був свідком перейменування тодішнього Станіслава і пам’ятає усі події, з якими стикнулося місто і його жителі. Він бажає, щоб кожен житель знав, як важко колись було здобути визволення і незалежність для рідного краю, повністю усвідомив історично-важливі події. А у цьому, власне,  допомагають різноманітні музеї із архівами та описові видання.«Я дуже активно працюю над ідеєю створення нового музею, це не дає мені спокою. Будівля, де зараз знаходиться Народний дім, є справді історичною. У період ЗУНРу, з 1-го січня 1919 року  місто Станіслав був столицею ЗУНРу. У Народному домі розташовувалася Українська Центральна Рада. З тих пір ще повністю зберігся зал, де відбувалися засідання парламенту. Влада ЗУНРУ діяла там впродовж 5 місяців, допоки Велика Польська Армія, незважаючи на опір січових Стрільців та Української Галицької Армії (УГА), не зуміла знову, вкотре загарбати наші землі в ході Українсько-Польської війни», – розповідає Богдан Гаврилів. Тепер, за його та інших краєзнавців сприяння, там виділено кімнату для створення композицій. «Сподіваємось на допомогу обласного державного архіву, музею визвольних змагань, а також істориків-краєзнавців Прикарпаття», – наголошує почесний громадянин міста.
Показуючи власну бібліотеку і розповідаючи захопливі розповіді зі своєї біографії, історик зізнається, що мріє записати «Спогади краєзнавця з Івано-Франківська», з сумом констатує: «якщо встигну»... В одній із кімнат його будинку ледь не ціла аптека. Він змушений регулярно вживати ліки, після яких необхідна тиша і спокій, та спокою історику важко досягти, бо він «горить» своєю професійною діяльністю, відданістю до справи усього життя. Він любив історію з самого дитинства, тому завжди цікавився всім, із чим вона пов'язана. Роки праці не пройшли даремно. А починалося усе зі шкільного вчителя історії... Тепер Україна пишається здобутками Богдана Михайловича, а він все працює над розвитком історичних пам’яток Івано-Франківська і Прикарпаття.
Каріна МИКОЛЮК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники