КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

У стилі «Етно»

У стилі «Етно»

04:02:20, 7 Липень 2018

Завтра в Івано-Франківську відбудеться третій фестиваль мистецтв «Купальська ніч».Через реконструкці[...]

No thumbnail available

«Дій сьогодні. Місяць жіночого здоров’я»

10:06:58, 6 Червень 2018

Під такою назвою в Івано-Франківську протягом місяця тривала медична програма, яку вперше започаткув[...]

No thumbnail available

Зарплату виводять з тіні

12:22:09, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську зростає кількість офіційно оформлених найманих працівників та зменшується кількі[...]

Пластиком і фарбою

Пластиком і фарбою

12:21:22, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську за понад п’ять мільйонів гривень нанесуть дорожню розмітку на 64 вулицях. Про ц[...]

Кольорово, музично, драйвово

Кольорово, музично, драйвово

12:18:14, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську запланували цікаву спортивно-музично-освітню програму до Дня молоді. Як повідом[...]

No thumbnail available

Автоматизовані системи зв’язку – для місцевих громад

12:17:33, 6 Червень 2018

Кожен з нас знає, наскільки потрібними у сучасному світі  є засоби комунікації та зв’язку. Особливо [...]

No thumbnail available

Перукарський регрес

09:38:14, 6 Червень 2018

За старої доброї Австрії у порядних перукарнях Станиславова кожному постійному клієнтові виділяли ок[...]

Сейфова «війна»

Сейфова «війна»

09:10:47, 6 Червень 2018

У 1914 р. станиславівська преса повідомила про незвичайне змагання, яке відбувалося в тодішній Австр[...]

No thumbnail available

Твереза думка

12:20:37, 6 Червень 2018

В Івано-Франківську необхідно створити кризовий центр для тимчасового перебування людей у стані алко[...]

No thumbnail available

Опікова травма у дітей

09:53:50, 6 Червень 2018

15-23 вересня 2018 року у медичному центрі «Medicover» (м. Львів) вже увосьме працюватимуть лікарі з[...]

Якщо маємо совість

SavarynІгор САВАРИН,
депутат
Івано-Франківської міської ради
Цей спогад вже давно не полишає мене. В одному з сіл нашої області хоронили бійця. Він був сиротою. З рідних тільки сестра оплакувала брата. Невтішне горе молодої жінки розділяли побратими загиблого  та односельці, які згадували, яким добрим і порядним він був.

Серед інших виділявся молодий, рано посивілий чоловік, у якого дуже тремтіли руки. Час від часу він лаявся, тож я не втримався від зауваження. Похорон все ж таки. Чоловік вибачився, але з обуренням випалив: «Ви що, не бачите? Тут найбільше начальство —сільський голова. І районним, і обласним чиновникам байдуже. То на початках їздили, аби люди бачили, що вони також ніби патріоти. Тепер звикли. Одні гинуть, другі заробляють, третім піару треба. Що, неправда, може?!».

Тепер уже я перепрошував бійця. А той гірко махнув рукою і пішов до побратимів. Хтось сказав, що мій співрозмовник більше року воював, був двічі контужений, йому не можна так хвилюватися, бо хтозна, як проявить себе посттравматичний синдром.
Прощання із загиблим воїном було важким. Гнітило почуття провини і перед мертвим, і перед живими фронтовиками, бо таки мав рацію той сивий боєць, якому, мабуть, ще й тридцяти не виповнилось.
Дорогою назад панувала гнітюча мовчанка. Коли приїхали до Франківська, вирішили випити кави, бо день був важким і втома давалася взнаки. Зайшли в кафе — весела музика. Поїхали в інше, поруч у ресторані тепленька  компанія справляла день народження. Об’їхали чи не все місто: там — дискотека, там — іменини, там — корпоратив…
Якось не по-людськи, не по-християнськи, і вже аж ніяк не патріотично виглядало побачене.
Я спробував поговорити з власниками кафе, барів, нічних закладів. І знаєте що? Багато з них не тільки зрозуміли, але й підтримали мене в тому, що не годиться у такі дні влаштовувати гучні забави. Але резонно зауважували, що просто не знають про такі події. Телебачення, як правило, повідомляє про сумні проводи вже після поховання.
До слова, хочу подякувати Олександру Долішньому, який неодноразово у дні поховання наших воїнів закривав нічний клуб у пасажі. Замість гучної музики там запалювали лампадки.
Пригадую повідомлення у пресі, коли небажання й відмова власників нічних клубів у столиці у скорботні для України дні на один день закрити розважальні заклади і вшанувати пам’ять полеглих завершувалися пошкодженнями приміщень і майна цих закладів. Такого самосуду допускати не варто. Потрібно просто бути людьми. І завше пам’ятати, якою ціною маємо мирне небо тут, на Прикарпатті.
То чи не могли б ми змінити ситуацію та оголошувати про день жалоби? Звичайно, для цього влада має приймати відповідні рішення.
Власне тому я вирішив звернутись до міського голови та очільника обласної державної адміністрації щодо оголошення днів жалоби тоді, коли наша громада прощатиметься із героями-воїнами, які полягли за наш спокій, нашу волю. Вірю в розуміння та підтримку громади.
Хтось із великих писав, що найгірше зло — байдужість. Вона завжди тягне за собою поразку. Певно, пора нам усім схаменутися. Найвища пора.
І ще одне: виправдатися можна перед кимось, але не перед власною совістю. Якщо вона, звичайно, є.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники