КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Приїдуть за пасажирами

Приїдуть за пасажирами

04:29:43, 4 Квітень 2018

Перші два нові автобуси великого класу прибудуть до Івано-Франківська до кінця тижня, а перші 15 нов[...]

No thumbnail available

Право на пенсію за віком з січня 2018 року

01:34:21, 2 Лютий 2018

Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхов[...]

До уваги пенсіонерів

До уваги пенсіонерів

01:12:08, 1 Січень 2018

Управління Пенсійного фонду України в м..Івано-Франківську звертає увагу пенсіонерів, які отримують [...]

Багато насмітили

Багато насмітили

08:57:44, 1 Січень 2018

Міський голова Івано-Франківська відзначив роботу з прибирання міста після зустрічі Нового року «Мун[...]

Ветерани» виграли турнір Степана Бандери

Ветерани» виграли турнір Степана Бандери

08:21:12, 1 Січень 2018

30 грудня у спортивному залі КП «Муніципальний фізкультурно-оздоровчий центр» відбувся турнір з футз[...]

No thumbnail available

День пенсійного фонду відбувся в Прикарпатському університеті ім.В.Стефаника.

09:38:39, 12 Грудень 2017

На заході були присутніми представники управління ПФУ в м. Івано-Франківську, а саме заступник начал[...]

No thumbnail available

Звіт про виконання заходів, визначених Антикорупційною програмою Пенсійного фонду України на 2017 рік в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську

09:37:14, 12 Грудень 2017

Виконання положень антикорупційної політики в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Фран[...]

No thumbnail available

Небезпека наближається до України!

12:06:20, 12 Грудень 2017

Управління  Держпродспоживслужби в м. Івано-Франківську  інформує про загрозу занесення  збудника за[...]

Новації в пенсійному законодавстві

Новації в пенсійному законодавстві

09:29:09, 12 Грудень 2017

11 жовтня поточного року набув чинності Закон України № 2148-VIII «Про внесення змін до Закону Украї[...]

No thumbnail available

До уваги платників!

08:05:52, 11 Листопад 2017

Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську повідомляє, що 15.11.2017 року в Головном[...]

Єпископи старого Станиславова

PeleshНа щоденне життя й настрої мешканців міста мають вплив не лише його офіційні очільники. Як доводить історія Станиславова, духовні лідери впливали на світогляд людей чи не найбільше і залишалися зі своїми прихожанами навіть у найважчі часи. Кожен зі станиславівських греко-католицьких єпископів намагався донести до вірних певні ідеї, в які сам беззастережно вірив.

Юліан Пелеш:«Згода будує –незгода руйнує»
Станиславівська греко-католицька єпархія заснована у березні 1885 р. Першим єпископом призначили Юліана Пелеша (1843—1896), який був лояльним до австрійської влади й талановитим організатором. 1 листопада 1885 р. в церкві святого Юра у Львові відбулося висвячення Пелеша на станиславівського єпископа.

9 січня 1886 р. він прибув на станиславівський вокзал, де його зустріли бургомістр Іґнацій Камінський, депутати міської ради і представники духовенства. Наступного дня відбулася церемонія в міській катедрі, під час якої єпископу символічно вручили ключ від храму. Потім у єпископському палаці (тепер вул. Шевченка, 16) відбувся розкішний бенкет, який увійшов не лише в релігійну, а й у кулінарну історію міста. Так, у меню фігурували такі делікатеси: суп по-італійськи, філе сарни з трюфелями, паштет страсбурзький, щука під голландським соусом, пудинг з їстівних каштанів, запечені куріпки та римський пунш.
Юліан Пелеш одразу ж взявся за організацію діяльності єпархіальних підрозділів, усіляко намагався активізувати церковне життя, виступав за захист прав Церкви в австрійському парламенті. Великою заслугою єпископа його сучасники вважали сприяння мирним стосункам поляків з українцями, їхній співпраці у соціальних та релігійних цілях. У липні 1886 р. станиславівське Товариство любителів музики святкувало 15-річний ювілей свого заснування і з цієї нагоди видало святковий випуск одноденної газети. Єпископ Юліан Пелеш склав для неї вірш українською і польською мовами під заголовком «Згода будує – незгода руйнує», в якому закликав обидві громади міста об’єднуватися заради спільного блага. Пелеш очолював єпархію Станиславова до 1891 р., після чого був призначений єпископом у Перемишлі, де проживав до своєї смерті в 1896 р.
У грудні 1891 р. громаду сколихнула звістка про трагічну смерть батька Юліана Пелеша, обставини якої так і залишилися нерозкритими. 3 грудня того року Григорій Пелеш, якому на той час було 72 роки, виїхав з Хриплина у товаристві місцевого священика Михайла Єднака. Після того Пелеш загадково зник, аж поки 10 грудня його тіло не знайшли в озері біля млина у Микитинцях. На голові померлого  знайшли слід від удару, тож було висунуто версію, що на батька єпископа був здійснений напад. Справу передали до прокуратури, але знайти таємничого зловмисника так і не вдалося.
Юліан Сас-Куїловський:«Олтар – ото моя політика!»
У 1891—1899 рр. єпископом Станиславова був Юліан Сас-Куїловський (1826—1900).
Він багато жертвував на церковні потреби, зокрема  в 1898 р. віддав 15 тис. злотих ринських на оновлення катедрального храму. За словами польського дослідника Чеслава Лєхіцького, єпископ не був дуже популярним серед українців через свою просякнутість польською культурою. Однак у давній пресі знаходимо згадки, що українці Станиславова, навпаки, любили єпископа за його добрий та спокійний характер і надзвичайну скромність. Він навіть рідко їздив фіакрами і Станиславовом зазвичай пересувався пішки. В громадському житті Куїловський не брав активної участі й ніколи не втручався в політичні справи. На всі закиди у нього завжди була готова відповідь: «олтар – ото моя політика».
У 1893 році Куїловський з галицькими прочанами побував у Римі, мав спеціальну аудієнцію Папи Лева ХІІІ. Під час зворотної дороги 8 червня 1893 р. на вокзалі у Відні трапився прикрий інцидент, який затьмарив поїздку. Його та митрополита Сембратовича атакували представники радикальної української молоді. Серед українців, що проживали у Відні, поширилася чутка, що обидва священнослужителі прибули до папи з метою латинізації української церкви, наполягали на дотриманні целібату серед українського духовенства та намагалися запровадити інші непривабливі реформи. Радикальна молодь влаштувала на вокзалі демонстрацію, декілька демонстрантів увірвалися в вагон, де сиділи митрополит і Куїловський, та закидали їх яйцями. Вгамовувати мітингувальників довелося з допомогою поліції.
14 вересня 1899 р. у Львові відбулась церемонія інтронізації Куїловського на митрополита Галицького. Він і тут залишився вірним собі: відмовився від помпезних урочистостей і розкішного бенкету, натомість 6000 злотих ринських пожертвував бідним.
Андрей Шептицький:«Легше у хвилі ентузіазму пролити кров, ніж довгі роки працювати»
Період його єпископства у Станиславові тривав недовго –14 місяців. За цей короткий час єпископ АндрейШептицький (1865—1944) встиг відвідати багато парафій, ознайомитися з їхнім життям. 24 вересня 1899 р. відбулася його перша архієрейська служба у станиславівській катедрі. Новий єпископ відмовився заповнювати надіслану податкову декларацію через те, що в ній не було тексту українською мовою. І з того часу, незважаючи на технічні труднощі, всю пошту до єпархії адресували тільки українською.Він першим із вищих ієрархів греко-католицької церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні з вірними. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом («До моїх любих гуцулів»): «Періш усего Ви, дєді і нені христєнецкі, сокотіт свої ґіти вид згіршення».
На запрошення єпископа Шептицького західноукраїнський художник Юліан Маркевич оздобив станиславівську катедру фресками візантійського стилю. Владика подбав також, щоб австрійський уряд виділив земельну ділянку та 300 тис. корон для побудови єпархіальної семінарії у Станиславові.
Андрей Шептицький вважав, що виховання добрих священиків – це запорука успішної проповіді Євангелія. Тому особливу увагу приділяв процесу формування майбутніх душпастирів. Його авторству належать також слова, які кожен українець мусив би перечитувати щодня: «Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою».
Після смерті митрополита Сас-Куїловського Шептицький 17 грудня 1900 р. був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 12 січня 1901 в соборі св. Юра у Львові.
Григорій Хомишин: «Священик за будь-яких обставин повинен залишатися зі своїм народом»
19 червня 1904 р. місто отримало нового греко-католицького єпископа.  Ним став Григорій Хомишин (1867—1945), який до того був кафедральним служителем у Станиславові, а згодом парохом у Коломиї і ректором духовної семінарії у Львові.
З раннього ранку перед кафедральним собором юрмилися люди, урочисту варту несли військові з 24 полку піхоти. Перед єпископським палацом зібралися представники різних українських братств і товариств. В оточенні духовенства єпископ вирушив до катедри. Процесія йшла неначе живим коридором – усі вулиці, якими вона рухалася, були заповнені українською молоддю з місцевих шкіл, селянами й жителями міста, які бажали привітати нового єпископа.
На урочистій церемонії були присутні високі гості – намісник Галичини Анджей Потоцький, архієпископ Юзеф Теодорович, крайовий маршалок граф Станіслав Бадені та інші. Службу правив митрополит Андрей Шептицький. Після виголошення папської булли про призначення Хомишина єпископом та його урочистого визнання віри й присяги митрополит надав новому єпископу своє благословення.
У своїй діяльності за часів Австро-Угорської імперії єпископ Хомишин виступав за автономію українських земель, сприяв діяльності українських релігійних організацій. У 1916 р. він намагався запровадити перехід з юліанського на григоріанський календар на території Станиславівської дієцезії. Підтримував ідею целібату (відмови від одруження) серед духовенства. У важкі часи Другої світової війни Григорій Хомишин вважав, що священики за будь-яких обставин повинні залишатися зі своїм народом і не схвалював еміграції галицької інтелігенції у західні країни. Після приходу «совітів» Хомишина звинуватили в антирадянській діяльності і заарештували. 28 грудня 1945 р. він помер у лікарні Лук'янівської в'язниці, а 27 червня 2001 р. був зачислений папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних.
Іван Лятишевський: «Нічого більше не бажаю,  як лише, щоби моя молитва була вислухана»
24 листопада 1929 р. станиславівським єпископом-помічником був іменований Іван Лятишевський (1879—1957). Урочисте посвячення відбулося в катедральному соборі Станиславова 26 січня 1930 р. Він допомагав єпископові Хомишину в адміністративній праці єпархії, у канонічних візитаціях та інших обов'язках. Для пластунів Станиславова Лятишевський був найближчою людиною в Церкві. Ще до єпископського посвячення він працював катехитом шкіл та польських гімназій міста, і пластуни, що там навчалися, мали його за свого опікуна.
Під час першої більшовицької окупації  Західної України НКВС неодноразово викликало Лятишевського на довгі нічні допити. Під час другої окупації, 11 квітня 1945 р. його ув'язнили і звинуватили в антирадянській діяльності. Після півторарічних допитів і побоїв у Лук'янівській тюрмі в Києві його засудили на п'ять років примусової праці в Казахстані. Зі слідчої справи випливало, що «агентурним та офіційним шляхом встановлено, що Лятишевський, відбуваючи заслання в Талаському районі Джамбульської області, має великі зв'язки і листується з духовенством греко-католицької орієнтації, з антирадянським елементом, який проживає на території України і за кордоном, від яких отримує матеріальну допомогу». «За приналежність до контрреволюційної діяльності і пропаганду антирадянських католицьких ідей» він був висланий на поселення в Джамбульську область Казахської РСР. Після десяти років каторжного життя в 1955 р. Лятишевський повернувся до Станиславова, де мешкав у своїх родичів. У 2001 р. його беатифікували. Девізом мученицького життя Лятишевського могла б бути фраза, яку він часто повторював: «Нічого більше не бажаю, як лише, щоби моя молитва була вислухана…»
Олена БУЧИК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники