КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

До уваги платників єдиного внеску!

До уваги платників єдиного внеску!

11:11:19, 10 Жовтень 2017

З 1 січня 2018 року набирають чинності зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на [...]

Щоб і сліду не було

Щоб і сліду не було

08:02:37, 10 Жовтень 2017

В Івано-Франківську планують демонтувати 150 незаконно встановлених малих архітектурних форм. Про[...]

No thumbnail available

Прикарпатські пенсійники до перерахунку пенсій готові.

06:51:27, 10 Жовтень 2017

Слово за Парламентом Впродовж останніх днів «гаряча лінія» Пенсійного фонду є дійсно «гарячою». Сту[...]

Резервістів кличуть на збори

Резервістів кличуть на збори

07:28:04, 8 Серпень 2017

Івано-Франківську необхідно направити 50 резервістів на 30-денні військові збори на Яворівський полі[...]

Перший дзвоник кличе

Перший дзвоник кличе

07:25:42, 8 Серпень 2017

Цього року за парти івано-франківських шкіл сядуть 3 тис. 108 першокласників. Про це повідомив ди[...]

«Срібло» Кубка Європи

«Срібло» Кубка Європи

06:11:27, 8 Серпень 2017

У румунському місті Арад завершився Кубок Європи з дзюдо серед спортсменів до 21 року. У ваговій [...]

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

07:40:34, 8 Серпень 2017

В Івано-Франківську продовжуються роботи на кільцевій розв’язці на Привокзальній площі. Минулого тиж[...]

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

07:19:55, 8 Серпень 2017

У Хмельницькому закінчився чемпіонат України серед молоді до 23 років з важкої атлетики. Вероніка[...]

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

01:34:58, 8 Серпень 2017

Відповідно до статей 7, 43, 44, 45, 46 Закону України «Про автомобільний транспорт», постанови Кабін[...]

Розширення можливостей

Розширення можливостей

06:23:14, 7 Липень 2017

Міська влада продовжує працювати над збільшенням пільг і знижок, які надаватиме  «Картка іванофранкі[...]

«За все у місті відповідає міський голова»

Зіновій ШКУТЯК:

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

У інтерв’ю «Західному кур’єру» міський голова Івано-Франківська (з 1998 по 2006 рр.) Зіновій Шкутяк розповів про те, чому спершу не хотів іти у владу, але згодом вирішив балотуватися на посаду міського голови. Для чого затіяв реконструкцію міста і як починав її фактично без грошей у бюджеті. А також розповів про свої гріхи і призначення Олега Синютки  заступником з питань економіки.

– Зіновію Васильовичу, Ви – відомий політик, народний депутат, громадський діяч, міський голова Івано-Франківська з 1998 по 2006 роки. Ще до обрання на цю посаду встигли покерувати містом на початку 90-х як голова міськвиконкому. Але починали свою професійну діяльність з Калуша, згодом працювали на заводі ТОС. А як Ви потрапили у виконавчі органи Івано-Франківської міської, а потім і обласної влади?

–    Це цікава історія. Але перед тим треба сказати, як я став директором Івано-Франківського заводу ТОС. Було це у 1988 році. Тоді Михайло Горбачов прийняв рішення, що керівників підприємств мають обирати колективи. До речі, я дотепер вважаю, що це була помилка. Але, як я зараз розумію, Горбачов так хотів зламати стару систему. Хоча у більшості випадків виборів як таких не було, а просто відбувалось перезатвердження.
Завод ТОС тоді напряму підпорядковувався Міністерству хімічної промисловості Радянського Союзу і до Києва не мав жодного відношення. На заводі був директор і сім заступників. А я працював всього лиш заступником начальника виробничо-технічного відділу, а до того понад 15 років у цеху. Але фактично все виробництво було у мене на контролі. От я й подав свою заяву на участь у виборах директора. На заводі була група людей, які мене підтримували. Вони поставили єдину умову – щоб я не зняв своєї кандидатури. Я цю умову виконав, хоча тиск на мене був шалений. І мене обрали директором. На заводі все йшло дуже добре, я відчував підтримку людей, мені багато що вдавалося. Послаблення адміністративного тиску з Москви давало можливість на місці ухвалювати рішення на користь підприємства і його працівників. Я дуже комфортно почував себе на посаді директора заводу.
Але після перших демократичних виборів у 1990 році  мене запрошують на роботу у виконавчі органи влади області. Я зразу сказав, що це не реально. 20 років я пропрацював у хімічній галузі і абсолютно не цікавився управлінням області. Свою роботу я знав досконало, а решту – ні. Я сказав, що не зможу працювати в обласній адміністрації, бо для того, щоб керувати, треба знати людей і предмет, яким керувати. На тому й розійшлися.  Але через деякий час до мене приїжджають люди з новообраної міської ради та пропонують посаду голови міськвиконкому. Я їм розказую те саме. Кажу, що і міста я не знаю, не знаю його проблем. Однак вони переконували мене, що йде становлення нового суспільства, що Україна має стати незалежною державою і потрібні нові люди. Словом, мені навели такі аргументи, що я не міг відмовитися. Голову виконкому мала обирати сесія міської ради. Але були і попередні збори, на яких мою кандидатуру не погодили. Та потім знову повернулися до цього питання і на сесії мене таки обрали головою міськвиконкому.
 – Як Вам тоді працювалося?
– З одного боку, відсутність досвіду роботи у владі мене стримувала, але з іншого – управлінський досвід на такому великому заводі, яким тоді був ТОС, допомагав мені вирішувати проблеми міської господарки. Хоча, зрозуміло, що були нюанси. Скажімо, начальник міліції доповідає, що у місті є ріст злочинності у два рази. Я питаю, що сталося? А він мені: у країні багато чого сталося, ви що не розумієте? Також ті всі процеси на початку 90-х дуже позначилися на кадрах. Хоча порядних і професійних людей ми намагалися зберегти на посадах, але не дуже все виходило. Нові люди не мали досвіду керівництва і адміністрування. Але вони вчилися. Ярослав Тайліх був дуже молодим, коли очолив Івано-Франківськ, але треба віддати йому належне – він був мудрим. У нас дуже добрі були відносини. У нашій команді ми всі один одного розуміли і дружно працювали. І це в першу чергу була заслуга Тайліха. Найголовніше, що тоді вдалося зробити, – це, здійснюючи українізацію у нашому закритому військовому місті з людьми різних поглядів, не допустити протистояння, а це було складно.
– Але згодом Ви таки перейшли на роботу в облдержадміністрацію.
– Це вже після президентських виборів. Леонід Кравчук став президентом і призначив своїм представником в області (тоді так називалася посада голови обласної адміністрації) Василя Павлика. А він запропонував мені стати його першим заступником. З Ярославом Тайліхом це було погоджено, він нормально до цього поставився.
– А що спонукало Вас у 1998 році знову балотуватися на посаду міського голови?
– Тоді в державі був економічний спад, бартерні розрахунки, неплатежі до бюджету, невиплата зарплат, пенсій, стипендій (хоча у місті їх намагалися платити вчасно), словом, це був пік розвалу всього господарства. Івано-Франківськ не був винятком. І мені здавалося, що, попрацювавши в обладміністрації, міськвиконкомі і два роки у бізнесі, я вже знав, як працювати у тих умовах, щоб змінити ситуацію. Тоді теж була група людей, з якими ми попередньо обговорили, що зможемо зробити у місті, якщо мене оберуть. Оберуть чи ні,   впевненості не було, бо цього ніхто ніколи не може гарантувати. Але ми вирішили, що треба йти на вибори.
– З чого почали на новій посаді?
– Знаєте, уже було відомо, що мене обрали міським головою, і хоч ще не відбулася перша сесія новообраної міськради, а ми уже почали розкопувати початок вулиці Бельведерської, бо там  взимку прорвало теплотрасу. Ну і так перших п’ять років постійно розкопували місто (жартує — авт.). Однак взяли за правило  робити все комплексно. Тобто, не асфальтуємо по старому, а починаємо з-під землі, робимо порядок з мережами, потім далі – вулиця, дорога, фасади будинків. Зрештою, так би воно і мало бути, але життя завжди штовхало на спрощення, бо то коштів нема, то проекту нема, а у багатьох і бажання не було цим займатись. Але ми намагалися підходити до цього ґрунтовно і кваліфіковано.
Так-от: теплотраса на Бельведерській ішла від міської ТЕЦ. А її, при приватизації обленерго, теж приватизували. Якийсь час там розвал був повний, і вона не приносила прибутків. Але я ж то розумів, що ТЕЦ – це тепло для 40% міста. Нині вони ТЕЦ ще якось підтримують, а завтра зупинять як збиткову, і що тоді буде?  У мене специфічні стосунки з групою Медведчука і Суркіса, але я веду переговори з керівником обленерго, щоб він передав ТЕЦ місту. Він теж розуміє, що це йому вигідно, бо ТЕЦ не приносить прибутку, і ми підписуємо таку угоду. При цьому я ще вимагаю, щоб обленерго профінансувало її реконструкцію. Чому потім, через сім років, обленерго подає до суду і суд ухвалює якісь рішення про повернення ТЕЦ, які місто могло б і не виконувати, бо вони незаконні, я не розумію. Наша з ними угода була законною, відповідно зареєстрованою. Ну, але тоді багато треба було зробити, щоб об’єднати теплову систему цілого міста.
– За Вашої каденції вдалося здійснити грандіозну реконструкцію міста. Як це відбувалося, з якими труднощами стикалися?
– Коли я прийшов, у бюджеті міста вистачало грошей тільки на зарплату і жодної зайвої копійки не було. Але я розумів, що треба зробити щось таке, за допомогою чого можна зрушити цю ситуацію. І такою галуззю, на мою думку, могла стати будівельна. Будівельники не отримували зарплати, замовлень не було. Заводи не платили податки, бо не було збуту продукції. Малий і середній бізнес не розвивався так, як би міг.
Ціле місто розвалюха, кому воно таке потрібне?  Біля ратуші – зруйнований квартал загороджений зеленим парканом. За ним – між катедрою і художнім музеєм – автостанція для приміських автобусів: з вибоїнами, болотом, загазованістю. На Валах – суцільна стихійна торгівля. На вулиці Незалежності, де завалився будинок, теж паркан, за який  викидали сміття. Я розумів, що треба місто впорядкувати, зробити його привабливим і цим допомогти бізнесу розвиватися, бо він платить податки живими грішми, які йдуть на зарплати. Якщо магазин чи кафе у будинку з обшарпаним фасадом і щоб потрапити до нього, треба переступати ями і сміття, то туди ніхто не піде.
Грошей тоді не було, і ми мусили придумати, як почати роботи без грошей. І вийшли приблизно на такий варіант: на заводі, який не платить податків, бо немає грошей, були, наприклад, труби. А нам вони потрібні. Завод дає нам труби, ми починаємо щось робити, а заводу зараховується якась плата. От так ми і почали реконструкцію. Зібрали будівельників і комунальників і сказали: давайте, починайте працювати, ось такі матеріали ми вам дамо. І ціле літо вони працювали, а взимку у нас уже з’явилися гроші, і ми почали їм віддавати борги. І так було весь час. Вони спершу працювали, а потім ми віддавали їм за це гроші.
Не секрет, що порівняно з Тернополем чи Львовом ми тоді зробили значний ривок у розвитку міста. А це дало можливість розвиватися бізнесу і залучати інвестиції. Скажу вам таке: коли фірма «Тайко» вирішила починати своє виробництво в Україні, вони вибирали з семи-восьми міст. І як мені потім розказував керівник їхнього заводу, керівництво компанії вибрало Івано-Франківськ, бо побачило, що місто прибране, чисте і гарне. Тобто, тільки через стан міста вони прийняли таке рішення. Так що реконструкція була вкладом у капіталізацію Івано-Франківська.
– Почали реконструкцію з центральних площ і вулиць.
– Так. Ідея була така: Івано-Франківськ – типово європейське місто, з ратушею і трьома головними площами. Вічевий майдан – це політична площа, всі політичні акції мають відбуватися там. Площа Ринок – це центр міста і економічний центр. Майдан Шептицького – сакральний майдан. Колись там зруйнували  дзвіницю, і я хочу подякувати покійному Зіновію Колковському, який, довідавшись, що ми починаємо реконструкцію майдану і хочемо її відбудувати, прийшов до мене і сказав, що зробить це без грошей. Слава Богу, архітектор Зіновій Соколовський знайшов старі креслення, і ми змогли відбудувати точну копію старої дзвіниці.
З Привокзальною площею теж була цікава історія. Там всюди торгували, це повністю був стихійний ринок. Треба було наводити порядок. Хочу подякувати колишньому керівникові залізниці, покійному Георгієві Кирпі, який допоміг з реконструкцією частини Привокзальної площі з боку вокзалу. У нього був свій інтерес, бо тоді якраз ішли вибори президента, у яких брав участь Кучма, а у мене був свій інтерес, бо я мав зробити Привокзальну площу і не міг одну частину зробити, а іншу – ні. Приїхав Кирпа, і ми пішли дивитися на площу. А з правого боку від вокзалу, де зараз новий автовокзал, якісь ще довоєнні халупи стояли. Я кажу, що це все треба знести. Він тут же дає своїм залізничникам вказівку це зробити, а мені каже: але ти мусиш відремонтувати площу. Я вам це гарантую,  відповідаю, а сам собі думаю, що маю робити з тими жіночками, які тут торгують і бігають за мною, проклинають, що ми почали реконструкцію. Ми виділили їм місце під ринок, де тепер нове кільце на Вовчинецькій зробили. А потім, коли реконструкція Привокзальної площі завершилася, то люди уже самі сварили тих, хто ставав там торгувати. Казали: вам зробили ринок, ідіть туди. Тобто люди бачили, що ми у місті почали наводити порядок, і вже самі допомагали.
Потім ми взяли в роботу площу перед драмтеатром. Там труби, які йшли від ТЕЦ, та водопровід – все дуже зношене і все треба міняти. Територія міста, але драмтеатр  то обласний. Іду до голови ОДА, прошу, щоб допоміг. А він мені каже: починай без грошей, в області грошей теж нема. Так і працювали. Якби не малий і середній бізнес, який платив податки, якби не великі заводи і підприємства, які давали продукцію і працювали в борг, ми б тоді нічого не зробили. Але нам вдалося об’єднати людей і зусилля.
– Тоді якраз у драмтеатрі і на площі перед ним мав відбутися перший фестиваль «Родослав»…
– Так. Це ідея Богдана Томенчука була. Дуже хороша ідея. Зі всієї України до нас приїздили, дивилися на місто, а ми – на виступи їхніх творчих колективів.  Це об’єднувало нас, нашу Україну.

(Закінчення у наступному номері)
Записав  Левко  Кутинський

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники