КАТЕГОРІЇ ПУБЛІКАЦІЙ

Останні новини

Щоб і сліду не було

Щоб і сліду не було

08:02:37, 10 Жовтень 2017

В Івано-Франківську планують демонтувати 150 незаконно встановлених малих архітектурних форм. Про[...]

No thumbnail available

Прикарпатські пенсійники до перерахунку пенсій готові.

06:51:27, 10 Жовтень 2017

Слово за Парламентом Впродовж останніх днів «гаряча лінія» Пенсійного фонду є дійсно «гарячою». Сту[...]

Резервістів кличуть на збори

Резервістів кличуть на збори

07:28:04, 8 Серпень 2017

Івано-Франківську необхідно направити 50 резервістів на 30-денні військові збори на Яворівський полі[...]

Перший дзвоник кличе

Перший дзвоник кличе

07:25:42, 8 Серпень 2017

Цього року за парти івано-франківських шкіл сядуть 3 тис. 108 першокласників. Про це повідомив ди[...]

«Срібло» Кубка Європи

«Срібло» Кубка Європи

06:11:27, 8 Серпень 2017

У румунському місті Арад завершився Кубок Європи з дзюдо серед спортсменів до 21 року. У ваговій [...]

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

В Івано-Франківську стане на одне проблемне перехрестя менше

07:40:34, 8 Серпень 2017

В Івано-Франківську продовжуються роботи на кільцевій розв’язці на Привокзальній площі. Минулого тиж[...]

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

Важкоатлети вибороли медалі на чемпіонаті України

07:19:55, 8 Серпень 2017

У Хмельницькому закінчився чемпіонат України серед молоді до 23 років з важкої атлетики. Вероніка[...]

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська

01:34:58, 8 Серпень 2017

Відповідно до статей 7, 43, 44, 45, 46 Закону України «Про автомобільний транспорт», постанови Кабін[...]

Розширення можливостей

Розширення можливостей

06:23:14, 7 Липень 2017

Міська влада продовжує працювати над збільшенням пільг і знижок, які надаватиме  «Картка іванофранкі[...]

Палац – громаді

Палац – громаді

06:21:30, 7 Липень 2017

Міський голова Івано-Франківська переконаний, що палац Потоцьких має бути у власності громади і стат[...]

Жіночі долі старого Станиславова

ArtystkaЯкби історія нашого міста мала жіноче обличчя, яким би воно було? Мабуть, це було би серйозне й вольове обличчя благочестивої пані, обрамлене заквітчаним капелюшком. Адже в давні часи жінку з малих літ готували до однієї місії – бути вірною дружиною, зразковою господинею дому і дбайливою матір’ю. Але примхи долі інколи вносили свої корективи у цей віками вивірений сценарій. Тож серед тодішніх жінок траплялися й типажі з «нестандартними» долями.

Бойова подруга
У ХІХ ст. за кожною армією завжди слідували маркітантки – жінки, які продавали солдатам продукти харчування і випивку. Виглядали ці дами своєрідно – верхньою частиною одягу був старий солдатський мундир, на ноги надягалися штани, а зверху – яскрава спідниця до колін. На голові поверх хустинки вони носили капелюх чи солдатську шапку. Завершували образ пакунки з продуктами і мала бочечка з вином на ремені, перекинутому через плече. Навіть під час боїв маркітантки примудрялися пробитися на передову й наливати солдатам спиртне для хоробрості. Нерідко такі торговки гинули при обстрілах. Всупереч стереотипам, вони не надавали послуги повій, навпаки, солдати намагалися захистити їх від усіляких образ, а зґвалтування маркітантки каралося трибуналом. Проте ці дами нерідко заводили романи з військовими й навіть виходили за них заміж.

У 1850 р. такою маркітанткою в 17-й роті австрійської піхоти була дівчина зі Станиславова Анна Кумарувна. Вона всюди слідувала за своїм нареченим, солдатом цієї роти Францішком Ласковським. Всіх вояків роти, багато з яких походили з Галичини, дивувала витривалість і терплячість дівчини, яка покірливо переносила найскладніші умови. У березні 1850 року у словацькому містечку Банська Штявниця Анна народила хлопчика від свого нареченого. І тут сталося нещастя – Ласковський захворів на тиф і помер у лікарні. Анна вже не могла слідувати за ротою, яка незабаром відмарширувала до нового місця призначення. Її разом з дитиною тимчасово прихистив місцевий військовий лікар. Вона не була офіційно одружена з батьком своєї дитини, тому не могла претендувати на виплату допомоги, а рідний Станиславів знаходився так далеко. Але військові не залишили в біді наречену свого бойового товариша. Незабаром на адресу тодішньої популярної газети для військових «Австрійський друг солдата» почали надходити грошові пожертви для Анни Кумарувни та її сина.
Благочестива водоноска
У січні 1888 р. в Станиславові померла така собі Анастасія Максимова, якій на момент смерті виповнилося аж 86 років. Все своє життя жінка заробляла важкою працею – носила воду. Зі своїх трудів вона зібрала невеличкий капітал – тисячу злотих ринських. Однак водоноска не витратила ці гроші на свої власні потреби, не заповіла комусь із близьких, а спрямувала на різноманітні благодійні цілі. Вона була сестрою в тодішньому церковному братстві й ще за життя власним коштом відновила олтар з образом святого Михаїла в міській катедрі. На відновленому олтарі жінка попросила намалювати відерце на знак того, що гроші на реставрацію пожертвувала водоноска. В похоронній церемонії цієї скромної, але такої жертовної й побожної жінки, взяли участь аж шість священиків.
Мати-дітовбивця
У лютому 1899 р. перед судом присяжних у Станиславові постала Олексина Підвисоцька з Бучача за вбивство власної кількамісячної дитини. Її доля склалася на дивовижу трагічно. У 20 років вона народила позашлюбну дитину. Невдовзі після того померли її батьки, а брати вигнали її з дому, бо, на їхню думку, вона зганьбила всю родину. Довелося жінці жебракувати з дитиною на руках і перебиватися випадковими заробітками.
Пізніше вона народила ще одну дитину – хлопчика. Змучена, схудла, з двома дітьми, вона марно ходила від хати до хати, щоб знайти хоч якийсь заробіток. Лише пожертви добрих людей рятували її, але часто доводилось обходитися без цього гіркого жебрацького хліба. Діти плакали й просили їжі, але знесилена мати не могла їх нагодувати, в її грудях не було молока.
Одного літнього вечора вона вклалася спати просто неба, на березі ріки. Негодовані діти голосно плакали і своїми криками роздирали матері серце. І врешті-решт розум згорьованої жінки затьмарився й вона вирішила звільнити нещасне немовля від подальших мук. Схопила заплакану дитину й кинула її у воду, щоб вона знайшла у ній вічний спочинок. Через кілька днів вона сама розповіла людям про свій вчинок, а ті повідомили поліції.  Сповнена каяття, жінка добровільно пішла до тюрми, де на додачу до всіх нещасть ще й заразилася тифом. Згодом вона постала перед судом. Після розгляду справи суд її виправдав і звільнив від усякого покарання, бо визнав, що оскаржувана діяла під впливом великого душевного потрясіння й надзвичайно важких обставин. За ініціативою віце-президента суду Артура Фанґора присяжні й члени трибуналу зібрали для нещасної певну суму грошей. Жінка зі сльозами на очах дякувала суддям за їхній шляхетний вчинок.
Ображена «шансонетка»
У наші часи професія артистки вважається престижною, адже обіцяє високі заробітки й захоплення шанувальників. Однак на зламі ХІХ і ХХ ст. представниці тогочасного шоу-бізнесу знаходились на нижчих щаблях суспільства. Їх вважали аж ніяк не найкращою парою для порядного чоловіка. Звісно, якщо не йшлося про знаменитих артисток театру чи опери. У травні 1905 р. у станиславівському суді розглядалася «справа артистки», яка набула великого розголосу в місті. Панна Польді Флотт, «шансонетка» з вар’єте, подала в суд на відомого станиславівського донжуана й представника золотої молоді. Він хвалився своїми близькими стосунками з артисткою й усім давав зрозуміти, що вона була його коханкою. Розлючена «шансонетка» зажадала покарання для молодика за те, що він псував її репутацію, й стверджувала, що він і справді виявляв до неї знаки уваги, не шкодуючи при цьому грошей, але його зусилля були марними.
Оскаржений виправдовувався, що про свої близькі стосунки з артисткою розповідав лише у приватних розмовах, і що це було правдою. Крім того, він уже вибачився перед нею за свою поведінку. В залі суду були колеги панни Польді з вар’єте й заможна станиславівська молодь. Більшість свідків стала на сторону оскарженого, навіть колеги позивачки говорили, що «вона ж не є невинною панною, щоб на щось таке ображатись». Адвокат артистки вимагав відшкодування за образу її честі, але захисник оскарженого Леон Бораль виступив у трохи іронічній манері й стверджував, що згідно з етикою і правилами поведінки, прийнятими в оточенні пани Польді, зв'язок з молодим і багатим чоловіком не є чимось ганебним, а крім того, його клієнт вибачився перед нею, тож вона не може мати до нього ніяких претензій.
Суд прислухався до аргументів адвоката й виправдав оскаржуваного. Серед сміху й гучних розмов золота молодь та артистки поспішили до виходу з судової зали. Одна з артисток голосно дивувалася, що адвокат так довго говорив без суфлера. І лише панна Польді вийшла з зали суду в сльозах. Пізніше преса зауважила, що, мабуть, рішення суду не було цілком справедливим, якщо молода жінка почула себе настільки ображеною.
Шукачка скарбів
У вересні 1895 р. в Станиславові схопили незвичну шахрайку, яка наживалася на легковірності людей. Вона певний час мешкала в Російській імперії, потім у Чорткові й нарешті прибула до Станиславова.  Жінка всім оголошувала, що «нечистий їй повідомив» про новий скарб, який вартував мільйони. Але щоб його викопати, потрібно було дочекатися 19 вересня, бо «так велів нечистий». Оскільки треба було чекати, а «чарівниця» не мала за що жити, наївні люди з усієї околиці почали приносити їй гроші. «Шукачка скарбів» обіцяла, що за кожен подарований злотий ринський віддасть тисячу. По мірі того, як наближався день викопування скарбу, до неї все частіше приходили люди і приносили їй усе більші суми. Коли ж довгоочікуване 19 вересня нарешті настало, шахрайка, звичайно, спробувала зникнути з усіма грішми, отриманими від наївних людей. Проте завдяки оперативності станиславівської поліції її швидко заарештували.
Ці жіночі долі, такі різні, об’єднує одне – вони були нетиповими для свого часу, адже не вкладалися у звичні рамки тодішнього життя. Як бачимо, деякі з цих героїнь викликають повагу, деякі співчуття чи осуд, але їхні історії не залишають байдужими й наших сучасників.
Олена БУЧИК

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Мой Мир
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • В закладки Google
  • Одноклассники